Анатолійський буровугільний басейн

Анатолі́йський бурову́гільний басе́́йн — один із найбільших буровугільних басейнів світу, розташований у Туреччині в Західній Анатолії (провінції Маніса й Кютах’я) та Центральній Анатолії (провінції Чорум, Амас’я, Болу). Доведені запаси вугілля бурого — 3,2 млрд т (2003), з них готові до виїмки — 0,5 млрд т (2012). У межах басейну відомо близько 40 родовищ, значна частина яких придатна до розроблення відкритим способом.

Відомий віддавна, інтенсивне освоєння розпочато з другої половини 20 ст., видобуток ведуть переважно (88 %) відкритим способом. Вугленосність пов’язана з прісноводно-континентальними олігоцен-міоценовими (див. Олігоценова епоха й олігоценовий відділ та Міоцен) відкладами потужністю 500–2000 м. Головна промислова вугленосність зосереджена у формації Тургут (Тортон) у 5 вугільних пластах складної будови (від 0,6–2,5 м, іноді сягають 80 м), що залягають майже горизонтально, мають тектонічні порушення. Потужність вугленосних пластів у відкладах олігоцену — 1,5–2 м, у відкладах міоцену — 5–20 м. Уміст вологи у вугіллі бурому становить близько 40 %; зольність — 15–35 %; теплота згоряння — 12–20 МДж/кг. Найзначніші родовища: Ельбістан (запаси оцінено в 3 689 млн т, 40 % від загальних запасів бурого вугілля Туреччини, проектна потужність 20 млн т/рік), Тунчбілек, Кютах’я, Сейітємер, Ятаган, Кангал. Видобуток бурого вугілля контролює державна компанія «Головне управління вугільних підприємств Туреччини» («Turkiye Komur Isletmeleri Kurumu»), здійснюють державні (до 95 % видобутку) та невеликі приватні підприємства.

Видобування бурого вугілля, під час якого обсяг породи пустої перевищує обсяг видобутої корисної копалини в десятки разів, спричиняє виникнення териконів і відвалів. Воно потребує будівництва під’їзних шляхів, збагачувальних фабрик та інших виробничих приміщень, під які потрібно відводити землю. Небезпеку становлять заплановані будівництва теплоелектростанцій, що працюють на вугіллі родовища, з відвалами, у які скидатимуть золу після згоряння вугілля. Інші небезпечні чинники — забруднення води й повітря, викиди парникових газів, самозаймання вугілля.

Буре вугілля басейну використовують для виробництва електроенергії (на електростанціях), генерування теплоенергії на підприємствах цементної, цукрової й азотної промисловості, а також для побутових потреб (вугільні брикети).

Література

Докукин A. B., Ершов Н. Н., Kостин B. А. Горнодобывающая промышленность Tурции. Москва : [б. и.], 1979. 28 с.
Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004. Т. 3. 752 с.
Воробьев Б. М. Уголь мира : в 3 т. Москва : Горная книга, 2013. Т. 3: Уголь Евразии. 752 с.
Sosson M., Stephenson R., Adamiia Sh. Tectonic Evolution of the Eastern Black Sea and Caucasus. London : The Geological Society, 2017. 368 p.

Автор ВУЕ

Н. В. Вергельська

Покликання на цю статтю: Вергельська Н. В. Анатолійський буровугільний басейн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анатолійський буровугільний басейн (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.01.2020