Аналіз фреймів

Аналіз фреймів. Волтер Ліппман

Анáліз фреймів (від англ. frame — рамка, кадр, каркас, структура) — мультидисциплінарний метод (або група методів) дослідження процесу обробляння інформації на рівні медіа і на індивідуальному рівні та її сприймання реципієнтами.

Історія дослідження

Метод ґрунтується на теорії фреймування, відомій так само під назвою «анáліз фреймів», яку вперше оприлюднив у середині 1970-х американський соціолог, нащадок емігрантів з України Е. Ґоффман. Він висунув ідею, згідно з якою все, що відбувається довкола, люди інтерпретують через їхні первинні фрейми, які індивіди сприймають як щось самозрозуміле, як даність або ж зовсім їх не усвідомлюють. Індивідуальні фрейми можуть як співвідноситися з фреймами інших людей, так і бути суто особистими.

Характеристика

В основі теоретичного і практичного аспектів анáлізу фреймів лежить поняття фрейму (як структури даних, що описують фрагмент знань людини про світ або репрезентують певну стандартну ситуацію). Відповідно до концепції анáлізу фреймів, фреймування, або фреймінг ( англ. framing), — це універсальна схема інтерпретації, яка дозволяє людям знаходити, сприймати, ідентифікувати та ярликувати життєвий досвід.

Ідеї та підходи анáлізу фреймів набули найбільшого розвитку в дослідженнях технологій впливу мас-медіа на аудиторію. Сформульована ще в 1920-х американським журналістом В. Ліппманом гіпотеза про те, що ЗМІ з часом контролюватимуть громадську думку шляхом зосередження уваги аудиторії на окремих питаннях та ігнорування інших [удосконалена у 1960-х – 1970-х американськими науковцями М. Мак-Комбсом і Д.-Л. Шоу під назвою «налаштування порядку денного» (agenda setting)], стала домінантною при аналізі медіафреймування за методом анáлізу фреймів. Під медіафреймуванням розуміють такий спосіб надання значущості певним подіям, коли подання їх підпорядковується наперед визначеній провідній ідеї або сюжетній лінії. Іншими словами, фреймування у медіа — це процес, за допомогою якого джерело комунікації, наприклад, редакція новин, визначає і конструює певну політичну проблему або суспільну суперечність. У такий спосіб медіа організовують повсякденну реальність, регулюють контраверсійність висвітлюваних питань і подій.

Модель медіафреймування, запропонована сучасним американським дослідником у галузі соціальних комунікацій Д. Шойфеле, складається з чотирьох компонентів: 1) конструювання фрейму; 2) встановлення фрейму (тобто надання «опуклості» інформації); 3) вплив фрейму на індивідуальному рівні; 4) зв’язок між індивідуальними фреймами і медіафреймами.

Завдяки медіафреймуванню новинна журналістика здатна значною мірою конструювати реальність. Загалом фреймінг є природнім складником подання новин, його мотиви часто не усвідомлюються авторами повідомлень. Разом із тим медіафреймування служить ефективним засобом маніпулювання аудиторією і входить до числа найпоширеніших маніпулятивних технік у засобах масової комунікації.

Окрім науки про соціальні комунікації, інструментарій анáлізу фреймів широко використовують й інші соціогуманітарні науки та дисципліни: психологія, психолінгвістика, риторика, політологія, соціологія, зокрема теорія соціальних рухів, реклама, зв’язки з громадскістю, іміджмейкінг тощо.

У риториці фреймування розглядається як процес свідомого чи несвідомого конструювання з боку комунікаторів (промовців) такого способу бачення, що заохочує до інтерпретування іншими фактів даної ситуації в певному, потрібному комунікаторові руслі.

Теорія соціального руху застосовує терміни анáлізу фреймів для опису механізму виникнення і функціонування масових суспільних рухів: основним чинником їхньої успішності вважається наявність резонансу між індивідуальними фреймами учасників, коли виникає ефект об’єднання чи групування фреймів (англ. frame alignment).

Опоненти анáлізу фреймів закидають його прихильникам спрощений підхід як до індивідуально-когнітивних процесів, так і до суспільних явищ, зокрема, спрощене механістичне бачення аудиторії мас-медіа.

Література

  1. Goffmann E. Frame analysis: An essay on the organization of experience. —Cambridge: Harvard University Press, 1974. — 586 p.;
  2. McCombs M., Shaw D. L. The agenda-setting function of mass media // The Public Opinion Quarterly, vol. 36, No. 2 (Summer 1972). — p. 176–187;
  3. Tuchman G. Making News: A study in the construction of reality. — New York: Free Press, 1978. — 244 p.;
  4. Gamson W. A., Modigliani, A. The changing culture of affirmative action // Research of Political Sociology, vol. 3. —Greenwich, CT: IAI-press, 1987. — p. 137–177;
  5. Scheufele D.A. Framing as a theory of media effects // Journal of Communication. — 1999. — Vol. 49. — No. 1. — p. 103 – 132;
  6. Різун В.В., Непийвода Н.Ф., Корнєєв В.М. Лінгвістика впливу. — К.: Київський університет, 2005. —146 с.

Автор ВУЕ

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ