Амстердамський договір 1997

Амстердамський договір.
Колективне фото (2 жовтня 1997)

Амстерда́мський до́говір 1997 (Амстердамський договір про внесення змін у Договір про Європейський Союз, договори про заснування Європейського Співтовариства та деякі пов’язані з ними акти) — акт первинного законодавства Європейського Союзу, що вносив зміни до Маастрихтського договору 1992, запроваджував реформи структур та інститутів Європейського Союзу з метою зміцнення позицій Європарламенту та Єврокомісії, а також удосконалення правил прийняття рішень.

Історична довідка

Підготовка Амстердамського договору розпочалася 29.03.1996 на Міжурядовій конференції у м. Турині (Італія).

Договір було підписано 02.10.1997 у м. Амстердамі (Нідерланди). Ухвалено Європейським парламентом 19.11.1997. Набув чинності 01.05.1999 після ратифікації усіма державами — членами Європейського Союзу.

Амстердамський договір ставив за мету перегляд Маастрихтського договору та відповідав на найважливіші запити і виклики Європейської спільноти: дефіцит демократії у процесі ухвалення рішень в ЄС, формування зони безпеки, свободи і правосуддя, підготовка ЄС до розширення на Схід.

Характеристика

Амстердамський договір вніс суттєві поправки до інституційної системи ЄС. Він розширив повноваження Європейського парламенту, підвищив його статус в ієрархії інститутів ЄС; розширив сферу ухвалення рішень за процедурою спільного рішення, за якою Рада Європейського Союзу та Європарламент мають рівні повноваження, сферу ухвалення рішень у Раді кваліфікованою більшістю голосів, відповідно зменшив обсяги сфер, де ухвалення рішення вимагає одностайного голосування або консенсусу (одностайність залишається для так званих «конституційних» питань: поправки до договорів, вступ нових держав-членів, податки). Амстердамський договір розширив повноваження Голови (Президента) Європейської комісії та одночасно підвищив його відповідальність та підзвітність Європейському парламенту. За Амстердамським договором Голова Комісії спочатку повинен здобути довіру й ухвалу парламенту і в такий спосіб отримати мандат на політичне керівництво роботою Комісії і формування її складу з кандидатів, висунутих державами-членами. Сама ж Європейська комісія отримала право висувати пропозиції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також у сфері кримінального переслідування й боротьби зі злочинністю (раніше із такими пропозиціями могли виступати тільки держави-члени).

За Амстердамським договором було введено посаду Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки як «обличчя та голосу» ЄС на міжнародній арені. Ця посада поєднувалася із обов’язками Генерального секретаря Ради ЄС. Важливим здобутком договору став розвиток інституту європейського громадянства: у документі з’явився окремий розділ «Громадянство Союзу», який уточнює, що європейське громадянство доповнює, але не замінює національного громадянства.

У відповідь на звинувачення у «дефіциті демократії» в ЄС та з орієнтацією на інтереси пересічних громадян було запроваджено поняття прозорості й відкритості щодо діяльності інституцій ЄС, його документів та процесу законотворення. Кілька ініціатив Амстердамського договору безпосередньо стосувалися громадян: було посилено положення щодо захисту прав і свобод людини, прав споживачів, захисту охорони здоров’я, довкілля. Зокрема, Амстердамський договір передбачав санкції проти держав-членів у разі порушення ними фундаментальних прав і свобод громадян. Договір також наголошував на значенні соціальних прав, гендерної рівності й недопустимості дискримінації. Було введено окремі розділи: «Зайнятість», «Соціальна політика, освіта, професійна підготовка та молодь». Відповідно, ЄС отримав повноваження координувати зусилля держав-членів щодо національних політик зайнятості та боротьби з безробіттям; розробляти стратегії зайнятості; пропонувати заходи щодо сприяння розвиткові ринків праці, підготовки та перекваліфікації робочої сили.

У відповідь на побоювання щодо посилення впливу і втручання ЄС в усі сфери життя, до Амстердамського договору було включено положення про принципи субсидіарності та пропорційності, оформлені спеціальним протоколом. Передбачено, що конкретні дії та законодавчі ініціативи з боку ЄС виправдані тільки тоді, коли визначених цілей та завдань у найкращий спосіб можна досягти лише спільними зусиллями ЄС, через ухвалення спільної політики чи правового акта Спільноти.

Важливим внеском Амстердамського договору в розвиток Об’єднаної Європи було включення до нього Шенгенських угод, які до того часу існували як окрема частина надбання Спільноти. Унаслідок інтеграції Шенгенських угод у правову систему ЄС було завершено формування простору для вільного руху людей, скасовано зупинки і перевірки на кордонах.

Амстердамський договір також сприяв удосконаленню та зміцненню механізмів внутрішньої безпеки, посилив правове й оперативне співробітництво у сфері внутрішніх справ (розкриття кримінальних правопорушень, переслідування організованої злочинності, розслідування випадків шахрайства, що зачіпають фінансові інтереси Спільноти, підвищення ефективності Європолу тощо); передбачав координацію політики притулку й міграції, регламентацію перетину зовнішніх кордонів і в такий спосіб прискорював створення зони свободи, безпеки і правосуддя.

Амстердамський договір сформулював основні цілі ЄС на зовнішній арені: захист спільних цінностей та фундаментальних інтересів Спільноти, незалежності та цілісності ЄС, посилення його безпеки; зміцнення миру у світі та сприяння міжнародній безпеці згідно із принципами Статуту ООН, Гельсінського заключного акта та Паризької хартії; підтримка міжнародного співробітництва, сприяння розвитку та консолідації демократії, захисту прав людини та фундаментальних свобод. Амстердамський договір ввів процедурні зміни у процес ухвалення рішень для сфери зовнішньої політики та політики безпеки, чим забезпечив більшу узгодженість дій держав-членів та наднаціональних інституцій ЄС.

Проте питання реформування інституційної системи ЄС, її пристосування до найбільшого в історії ЄС розширення Амстердамським договором розв’язано не було. Тому згодом почалася робота над Ніццьким договором, покликаним завершити інституційні реформи, передусім визначитися з розміром і складом Європейської комісії, Європейського парламенту, розподілом голосів у Раді ЄС під час голосування кваліфікованою більшістю та ін. процедурними питаннями.

Література

  1. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Київ : Ін Юре, 2001. 448 с.
  2. Вайденфельд В., Вессельс В. Европа от А до Я. Справочник европейской интеграции / Пер. с нем. Рига : Alberts XII, 2002. 540 с.
  3. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу / Пер. з англ. Київ : Знання, 2002. 381 с.
  4. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу. Київ : К.І.С, 2004. 260 с.
  5. Вінник О., Гаряча Ю., Дитюк Ю. та ін. Огляд стану адаптації законодавства України до acquis communautaire. Київ : Професіонал, 2007. 544 с.
  6. Бирюков М. М. Европейское право: до и после Лиссабонского договора. Москва : Статут, 2013. 240 с.
  7. Мідделаар Л. ван Перехід до Європи: як континент став союзом. Київ : Дух і літера, 2018. 576 с.

Автор ВУЕ

О. Ю. Оржель

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Оржель О. Ю. Амстердамський договір 1997 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амстердамський договір 1997 (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.10.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ