Амальрік, Матьє

Mathieu Amalric Cannes 2013.jpg

Амальрі́к, Матьє́ (фр. Amalric, Mathieu; 25.10.1965, м. Нейї-сюр-Сен, регіон Іль де Франс, Франція) — актор і режисер.

Амальрік, Матьє

(Amalric, Mathieu)

Рік народження 25.10.1965
Місце народження Нейї-сюр-Сен, Іль-де-Франс, Франція
Напрями діяльності кіномистецтво, акторське мистецтво

Життєпис

Народився в родині журналістів. 1970–1973 мешкав у м. Вашингтоні (США), 1973–1977 — у м. Москві (тепер РФ), де його батько працював кореспондентом. Повернувся до Франції. Навчався в ліцеї Карла Великого (м. Париж).

1984 дебютував як актор у фільмі «Фаворити Місяця» (режисер О. Іоселіані).

1985 намагався вступити до Інституту вищих кінематографічних студій (м. Париж), але не пройшов за конкурсом.

Працював як асистент режисера у низці фільмів, зокрема у стрічці «До побачення діти» (1987, режисер Л. Маль); знімався в епізодах.

Згодом працював як актор і режисер.

Творчість

Акторська кар’єра

З ролі студента-медика у фільмі «Вартовий» (1992) розпочалася співпраця М. Амальріка з режисером А. Деплешеном, який відкрив його як актора. За фільм «Як я обговорював… (моє сексуальне життя)» (1996) А. Деплешен отримав Золоту пальмову гілку Каннського міжнародного кінофестивалю (1996), а М. Амальрік за роль Поля Дедалю — премію «Сезар» у номінації «Найперспективніший молодий актор» (1997). Фільм «Королі та королева» (2004) було представлено на міжнародних кінофестивалях у містах Венеції, Торонто і Нью-Йорку, А. Деплешен отримав премію Л. Деллюка за найкращий фільм року (2004), а М. Амальрік за роль Ісмаеля Вюйяра — премію «Сезар» та премію «Люм’єр» за найкращу чоловічу роль (обидві — 2005).

Міжнародна акторська кар’єра М. Амальріка розпочалася з ролі другого плану в американсько-канадському фільмі «Мюнхен» (2005, режисер С. Спілберг), що розповідає про терористичний акт під час Літніх Олімпійських ігор 1972 у Мюнхені. Фільм отримав премії «Оскар» і «Золотий глобус» (обидві — 2006). За головну роль у французько-американському фільмі «Скафандр і метелик» (2007, режисер Дж. Шнабель), знятому за однойменним автобіографічним романом Ж.-Д. Бобі, М. Амальрік був відзначений ще однією премією «Сезар» за найкращу чоловічу роль (2008), а фільм — численними нагородами, зокрема «Золотим глобусом», «Оскаром» за найкращу режисуру.

Серед інших ролей — Домінік Грін в екранізації роману Я. Флемінга про Дж. Бонда «Квант милосердя» (2008, режисер М. Форстер), Жорж Деверо у фільмі «Джиммі Пікар» (2012, режисер А. Деплешен), Тома Новачек у драматичній стрічці «Венера в хутрі» (2013, режисер Р. Поланскі), дорослий Поль у фільмі «Три спогади моєї юності» (2015, режисер А. Деплешен), Жером Варенн у стрічці «Чудові родини» (2015, режисер Ж.-П. Раппно) та ін.

Персонажі, втілювані М. Амальріком, — здебільшого інтелігенти, дивакуваті, експансивні, іноді у стані депресії.

Режисерська кар’єра

У 1980-х пробував знімати напівпрофесійні короткометражні фільми. Перший його значний короткометражний фільм «Не до сміху» (1990) отримав Гран-прі 9-го фестивалю короткометражних фільмів у м. Екс-ан-Провансі (1991).

Перший повнометражний фільм М. Амальріка — трагікомедія з автобіографічними елементами «Їж свій суп» (1997).

Другий фільм «Стадіон Вімблдона» (2001) сприяв ствердженню його як режисера французького авторського кіно.

Драматична стрічка «Громадська справа» (2003), знята на замовлення телеканалу «Арте», розповідає особисту історію, що розгортається на фоні президентських виборів у Франції 2002. Фільм демонструвався на численних кінофестивалях, зокрема в рамках програми «Два тижні режисерів» Каннського міжнародного кінофестивалю.

З 2010 вирішив реалізувати власні режисерські проекти. За фільм «Турне» (2010) про гастролі у Франції американської стриптиз-трупи М. Амальрік отримав приз за кращу режисуру Каннського міжнародного кінофестивалю. Він не лише був режисером, а й зіграв у цьому фільмі роль організатора турне.

Фільм «Синя кімната» (2014) за романом Ж. Сіменона, де М. Амальрік також був не лише режисером, а й виконавцем головної ролі, демонструвався на Каннському міжнародному фестивалі 2014 у рамках програми «Особливий погляд». Фільм М. Амальріка «Барбара» (2017) відкривав цю програму на Каннському міжнародному кінофестивалі 2017. У цій стрічці М. Амальрік зіграв одну з головних ролей — режисера, що знімає фільм про французьку співачку Барбару. Фільм відзначено преміями Л. Деллюка і Ж. Віго (2017), актриса Ж. Балібар (виконавиця головної ролі) отримала премію Сезар за найкращу жіночу роль (2018).

М. Амальрік вважається спадкоємцем режисерів французької «Нової хвилі».

Цитата

"Його гра — одне з найпрекрасніших акторських виконань, не бачених мною ніколи досі. Сьогодні він вражає мене саме своєю віртуозністю. І потім, погляньте на нього, він надзвичайно вродливий, хіба ні?"

 (А. Деплешен, режисер. Цит. за електронним джерелом: https://www.telerama.fr/cinema/mathieu-amalric-vu-par-arnaud-desplechin,101909.php).


Твори

Préface // Tournier J. Barbara ou Les Paranthèses. Paris : Équateurs, 2017. P. 7–13.

Література

  1. Lalanne J.-M. Entretien Mathieu Amalric — Un cinéaste contrarié // Les Inrockuptibles. 2012. URL: https://www.lesinrocks.com/2007/06/12/cinema/actualite-cinema/entretien-mathieu-amalric-un-cineaste-contrarie-0607-1160917/
  2. Mathieu Amalric vu par Arnaud Desplechin // Télérama. 2013. URL: https://www.telerama.fr/cinema/mathieu-amalric-vu-par-arnaud-desplechin,101909.php
  3. Simsolo N. Amalric Mathieu // Le dictionnaire de la Nouvelle Vague. Paris : Flammarion, 2013. P. 26. URL: https://ec56229aec51f1baff1d-185c3068e22352c56024573e929788ff.ssl.cf1.rackcdn.com/attachments/original/3/9/5/002648395.pdf
  4. Tuillier L. Barbara de Mathieu Amalric // Cahier du cinema. 2017. № 736. Р. 48–52.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Амальрік, Матьє // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амальрік, Матьє (дата звернення: 26.10.2020).


Оприлюднено


Оприлюднено:
06.12.2019

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ