Амаду, Жоржі

Ама́ду, Жо́ржі (порт. Amado, Jorge; повне прізвище та ім’я — Амаду ді Фаріа, Жоржі Леал (Amado de Faria, Jorge Leal); 10.08.1912, фазенда Іурісідіа, муніципалітет Ітабуна, штат Баїя, Бразилія — 06.08.2001, м. Салвадор, штат Баїя, Бразилія) — письменник, громадський діяч, член Бразильської академії літератури (з 1961), почесний доктор університетів міст Баїя (Бразилія), Барі (Італія), обидва — з 1980, Ліона (з 1986), Парижа (обидва — Франція; з 1998). Писав португальською мовою.

Амаду, Жоржі

(Amado de Faria, Jorge Leal)

Рік народження 10 .08 1912
Місце народження Ітабуна, Баїя, Бразилія
Рік смерті 06 .08 2001
Місце смерті Салвадор, Баїя, Бразилія
Alma mater Федеральний університет Ріо-де-Жанейро, Ріо-де-Жанейро
Напрями діяльності літературна творчість, громадська діяльність


Відзнаки

Ордени орден Бельйо (1977), Мистецтва і літератури (1979), Почесного легіону (1984), Національного конгресу Бразилії (1986)
Премії Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1951), премія Граса Аранья Бразильської літературної Академії (1959), премія Італо латиноамериканського інституту (1976), літературна премія «Жабуті» (1959, 1995), Премія Латинського союзу (1971), премія Димитрова (1986), міжнародна літературна Премія Чино дель Дука (1990), премія Камоенса (1995)



Життєпис

Походив із родини дрібного плантатора. З 1918 навчався у школі в місті Ільєусі, згодом у єзуїтській колегії Антоніу Вієйри (1923‒1924) і гімназії Іпіранга (1927).

З 1927 працював репортером у газетах «Діаріу да Баїя» («Diário da Bahia»), «Імпарсіал» («O Imparcial»).

1928 заснував «Академію бунтарів» — літературну організацію, що об’єднувала молодих письменників, прихильників сучасного мистецтва та соціального реалістичного роману.

1935 закінчив факультет права в університеті м. Ріо-де-Жанейро, здобув ступінь бакалавра юридичних і соціальних наук (однак юридичною практикою не займався).

З 1932 ― член Бразильської комуністичної партії.

Після приходу до влади у Бразилії диктатури (1937), Амаду кілька разів заарештовували за участь в діяльності Національно визвольного альянсу. Того ж року на міській площі Баїї привселюдно були спалені його книги.

1941–1942 перебував у еміграції в Уругваї, Аргентині, мандрував країнами Латинської Америки.

Після повернення до Бразилії обраний депутатом Національної установчої асамблеї (1945) від федерального округу Сан Паулу. Був автором закону про право на свободу віросповідання. Вніс 14 поправок до проекту Конституції 1946 (припинення цензури, звільнення від податків книговидання, преси та ввозу книжок тощо).

Після заборони Компартії (1948) знову емігрував. У вигнанні жив у містах Парижі (1948–1950) та Празі (1951–1952). Член Всесвітньої Ради Миру (з 1948).

Після повернення на батьківщину відійшов від політики й займався лише літературною працею.

З 1963 постійно мешкав у передмісті м. Салвадора.

Творчість

Почав писати з 14 років. Належав до північно східної школи. Представник соціально орієнтованої літератури.

Уже в першому романі «Країна карнавалу» («O País do carnaval»; 1931) в сатиричному дусі змалював представників заможних класів.

Умови праці робітників постали в центрі романів «Какао» («Cacau»; 1933), «Піт» («Suor»; 1934).

У циклі романів «Жубіаба» («Jubiaba»; 1935), «Мертве море» («Mar mono»; 1936), «Капітани піску» («Capitães da areia»; 1937) у стилі народних легенд і переказів відтворено життя бідноти штату Баїя.

Жанр художньої біографії представлений книгами «Життя Луїса Карлоса Престеса, лицаря надії» («O Cavaleiro da Esperança»; 1942) і «Кастру Алвіс» («ABC de Castro Alves»; 1941).

Створив «трилогію про землю» ― романи:

  • «Безкраї землі» («Terras do sem fim»; 1943) — про життя міста Ільєуса, де розгортається економічна боротьба за володіння плантаціями какао;
  • «Сан Жоржі дос Ільєус» («São Jorge dos Ilhéus»; 1944), головна сюжетна лінія якого розгортається навколо боротьби між землевласниками й експортерами плодів какао;
  • «Червона прорість» («Seara vermelha»; 1946), присвячений долі селянства північно східної Бразилії.

Головна тема роману «Підпілля свободи» («Os subterrâneos da liberdade»; 1954) — соціальна боротьба, критика режиму президента Ж. Варгаса. Ці твори засвідчили утвердження реалізму в творчості Амаду.

З середини 1950 х Амаду широко використовував засоби народної творчості, звернувся до фольклорних традицій, народної фантастики. Романи «Габрієла, гвоздика і кориця» («Gabriela, cravo e canela»; 1958), «Ми пасли ніч» («Os pastores da noite»; 1964), «Дона Флор та двоє її чоловіків» («Dona Flor e seus dois maridos»; 1966), «Крамниця дивовиж» («Tenda dos milagres»; 1969), «Тереза Батіста прагне жити спокійно» («Teresa Batista cansada de guerra»; 1972), «Тьєта з Агресті, пастушка кіз, або Повернення блудної доньки, мелодраматична оповідь у п’яти частинах із захопливим епілогом, емоційним і несподіваним» («Tieta do Agreste, pastora de cabras, ou A volta da filha pródiga, melodramático folhetim em cinco sensacionais episódios e comovente epílogo: emoção e suspense»; 1977), «Китель, сюртук, нічна сорочка» («Farda, fardão, camisola de dormir»; 1979), «Велика пастка» («Tocaia grande»; 1984) присвячені простим людям Бразилії, просякнуті фольклорною, карнавальною атмосферою. Наприкінці 1990 х Амаду працював над мемуарами «Каботажна навігація» («Navegação de Cabotagem»; 1992), романами «Червоний Борис» («Bóris, o vermelho»; незавершений) та «Відкриття Америки турками» («A descobertada América pelos turcos»; 1994).

Амаду написав близько 30 романів, що перекладені 49 мовами та видані у 80 країнах світу.

За його книгами створено понад 30 фільмів. Зокрема, за сюжетом роману «Капітани піску» (про безпритульних підлітків, що об’єдналися в комуну) режисер Г. Бартлетт (CША) зняв фільм «Генерали піщаних кар’єрів» (1971).

Українською мовою окремі твори А. переклали Ю. Покальчук, А. Перепадя, Ю. Петренко, Л. Олевський, К. Тищенко, П. Соколовський, К. Скальська та ін.

Нагороди

Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1951), Премії Граса Аранья Бразильської літературної Академії (1959), Премії Італо латиноамериканського інституту (1976), літературної премії «Жабуті» (Бразилія, 1959, 1995); Премії Латинського союзу (1971), премії Димитрова (Болгарія; 1986), міжнародної літературної Премії Чино дель Дука (1990), премії Камоенса (Португалія — Бразилія, 1995).

Нагороджений орденом А. Бельйо (Венесуела, 1977), орденом Національного конгресу Бразилії (1986), іншими відзнаками, командор орденів Мистецтва і літератури (1979) та Почесного легіону (1984, обидва — Франція).

Цитата

«Ну, раз ви вже так просите, скажу вам, пане: біда сама не ходить, а з собою ще й горе водить. І ніхто ніколи не знає, звідки вона прийде, як її спинити, не дати їй розгулятися. Цього куколю насіяно всюди, його вистачає для всіх. Зате радість — ото вже, мій соколе, квітка примхлива, вибаглива, квола, хилиться од вітру, сонця, дощу, їй, бач, треба щоденного піклування, і щоб грунт був угноєний, ані засухий, ані завологий; вирощувати її дорого: вона для людей багатих, грошовитих. […] В біді стебло цупке, як учепилося в землю, то росте буйно без догляду й при всіх шляхах. У дворі бідняка, земляче, біда не виводиться, там більше й не побачиш нічого, звичайно, якщо він тільки не двожильний, не надривається до сьомого поту, до кривавих мозолів, не приносить пожертву божествам […]. Скажу вам іще одне, добродію, — але зовсім не для того, щоб похвалитися, не для того, щоб показати, що є ще сила в оцих моїх двох покалічених ногах, а в інтересах щирої правди: тільки бідний люд має силу й життєвий гарт, щоб винести стільки лиха на своєму хребті й не впасти»

 (Амаду Ж. Тереза Батіста прагне жити спокійно / Пер. з фр. К. Тищенка // Всесвіт. 1974. № 5. С. 22).


Твори

  • Capitães da Areia. São Paolo: Companhia das Letras, 2009. 280 p.
  • Cacau. São Paolo: Companhia das Letras, 2010. 184 p.
  • O amor do soldado. São Paolo: Companhia das Letras, 2011. 168 p.
  • O País do carnaval. São Paolo: Companhia das Letras, 2011. 176 p.
  • Navegação de cabotagem. São Paolo: Companhia das Letras, 2012. 608 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Собрание сочинений : в 3 т. Москва : Терра Книжный клуб, 2002. Генералы песчаных карьеров. Санкт Петербург : АСТ. 2003. 320 с.
  • Дона Флор и два ее мужа. Москва : Иностранка, 2019. 608 с.
  • У к р. п е р е к л. — Червона прорість. Київ : ДЛВ. 1960.
  • Тереза Батіста прагне жити спокійно. Київ : Всесвіт. 1974, № 5–7.
  • Капітани піску. Київ : Вища школа. 1977.
  • Дві смерті Кінкаса Водожаха. В кн.: Латиноамериканська повість. Київ : Всесвіт. 1978.
  • Китель, сюртук, нічна сорочка. Київ : Всесвіт. 1981, № 8.
  • Малий баїянець. Всесвіт, 1985, № 7; Габрієла. Київ, 1987.
  • Велика пастка //Всесвіт, 1995, № 1 2, С. 3–70, № 3 4, С. 79–138, № 5–6, С. 21–86.
  • Дона Флор та двоє її чоловіків. Львів : ВСЛ. 2018. 768 с.

Література

  1. Кутейщикова В. Н. Жоржи Амаду. Москва : Знание. 1954. 40 с.
  2. Тертерян И. А. Бразильский роман XX века. Москва : Наука.1965. 230 с.
  3. Щур Л. А. Жоржи Амаду. Биобиблиографический указатель. Москва, 1965.
  4. Покальчук Ю. В. Сучасна латиноамериканська проза. Київ : Наукова думка. 1978. 279 с.
  5. Покальчук Ю. В. Світ Жоржі Амаду. У кн.: Контрасти. Київ : Наукова думка. 1983.
  6. Огнева Е. В. Латиноамериканский роман. Поиски «национальной души» /Зарубежнаялитература XX века. Под ред. Андреева Л. Г. Москва : Высш. шк., 2004. 559 с. С. 373−386.
  7. Ковалев К. В. Ранние романы Ж. Амаду / Вестник СПбГУ :Язык и литература. 2005. Сер. 9. Вып. 2. С. 17−19.URL:https://cyberleninka.ru/article/v/rannie romany zh amadu 1
  8. Назарець В. Амаду, Жоржі / Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т 1: А−К. За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. Тернопіль : Богдан. 2005. С. 32−34.
  9. Сазанович Е. И. «Мечты из песка» // Москва : Юность. 2012. № 9.С. 11‒12.
  10. Салтанова І. М. Поетика образу в романі Ж. Амаду «Габрієла» / Наукові праці Кам'янець Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2013. Вип. 32(1). С. 199−202.
  11. Aguiar J. Jorge Amado: uma biografia. São Paolo: Todavia, 2018. 680 р.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю:Амаду, Жоржі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амаду, Жоржі
Дата звернення: 9.12.2019.


Оприлюднено

Оприлюднено: 27.11.2019