Алібі

А́лібі (лат. аlibi — в іншому місці) — у сфері кримінального судочинства — наявність об’єктивних обставин, які спростовують винуватість особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення через те, що в момент скоєння злочину вона перебувала в іншому місці, отже не мала фізичної можливості вчинити злочинне діяння.

Термін «алібі» не використовується у чинному законодавстві України, проте набув значного поширення у професійних колах.

Алібі спростовує винуватість лише виконавця (співвиконавця) злочину, але не знімає питання про відповідальність організатора, підбурювача, пособника.

Алібі виключає кримінальну відповідальність виконавця злочину за умови, що дії, які інкримінуються особі, можливо вчинити лише фізично перебуваючи в місці настання суспільно небезпечних наслідків. За умов, коли специфіка злочину допускає можливість його дистанційного вчинення (наприклад, запуск вибухового пристрою, що керується дистанційно або за допомогою годинникового механізму), алібі виконавця значення не має.

Традиційно доказами алібі вважають показання осіб, які стверджують, що в момент вчинення злочину підозрюваний, обвинувачений, підсудний перебував у іншому місці. Проте факт алібі може підтверджуватися й іншими доказами (наприклад, відеозаписом із камер спостереження).

З розвитком електронних технологій з’явилося поняття «цифрового алібі». Воно позначає ситуацію, коли особа, спростовуючи висунуте їй обвинувачення, вказує, що в момент вчинення злочину вона працювала на персональному комп’ютері, розташованому в іншому місці.

Обов’язок перевірки алібі покладається на слідчого, прокурора. Перевірка алібі забезпечується шляхом деталізованого допиту як самого підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), так і осіб, готових підтвердити факт його перебування в іншому місці. Надалі відбувається зіставлення отриманої інформації, аналіз показань допитаних осіб.

Перевірка «цифрового алібі» здійснюється шляхом порівняння результатів комп’ютерно-технічної експертизи, що виявляє форми активності користувача персонального комп’ютера у визначений період часу, з показаннями особи, яка заявляє про наявність «цифрового алібі», щодо здійснюваних нею дій під час роботи на персональному комп’ютері.

Підозрюваний (обвинувачений, підсудний) не зобов’язаний надавати докази на підтвердження свого алібі, хоч і має таке право.

Якщо алібі не було спростовано беззаперечними доказами, суд, за правилами презумпції невинуватості, має виходити з того, що на момент вчинення кримінального правопорушення особа перебувала в іншому місці.

Література

  1. Кручинина Н. В., Шиканов В. И. Алиби. Теоретические проблемы и их прикладное значение в уголовном судопроизводстве. Иркутск : Издательство Иркутского университета, 1992. 200 с.
  2. Кузьмичев В. С., Юсупов В. В. Алібі у розкритті злочинів. Київ : КНТ, 2007. 264 с.
  3. Пономарев И. П. Тактика допроса лица, ссылающегося на «цифровое алиби» // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Харків : Право, 2010. Вип. 10. С. 86–93.
  4. Іваненко О. В. Алібі: теоретичні проблеми та прикладне значення у кримінальному провадженні // Науковий вісник Херсонського державного університету. 2017. Т. 2. Вип. 3. С. 128–132.

Автор ВУЕ

І. А. Тітко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Тітко І. А. Алібі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алібі (дата звернення: 16.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ