Альтернативні рухи

Альтернати́вні ру́хи — різні форми масової активності, переважно протестного характеру, спрямовані на блокування тих чи інших соціальних процесів, політичних рішень чи дій, стандартів поведінки й способу життя тощо; лобіювання радикальних суспільних реформ. Ініціаторами та активістами альтернативних рухів здебільшого стає освічене населення. Програмними гаслами альтернативного руху є боротьба із загрозою ядерної, екологічної катастроф, виснаженням ґрунтів і сировинних ресурсів, занепадом суспільної моралі тощо. Альтернативні рухи протиставляють себе традиційним акторам політичним та орієнтуються на ідеали пацифізму, гуманізму, гармонійного розвитку особистості. На ідеологію альтернативного руху вплинув соціалізм утопічний. Серед теоретиків — І. Ілліч, Й. Хубер і А. Горц. До альтернативного руху належать екологічні, антивоєнні, антиглобалістські, феміністські рухи та інші соціальні ініціативи.

В ідеологічному аспекті представники альтернативного руху тяжіють до лівих рухів, проте серед них є й прибічники консервативного світогляду. Особливо наполегливими в реалізації своїх цілей є громадські ініціативи, спрямовані на вирішення конкретної локальної проблеми (закриття шкідливого виробництва, упорядкування територій тощо); рухи, що пропонують новаторські проекти щодо перебудови певної сфери сусп. життя (організація молодіжної спільноти, позашкільної освіти тощо); політичні рухи, що переростають у партії.

Альтернативні рухи виникли в 1970–1980-ті. Їх поява стала реакцією на зниження авторитету представницьких органів влади, посилення її виконавчої ланки й тенденцій до бюрократизму. Альтернативні рухи успадкували і продовжили в нових умовах традиції молодіжної революції 1960-х, зокрема представників нонконформізму. Наприкінці 1970-х альтернативні рухи долучаються до партійної діяльності, зокрема в середовищі альтернативних рухів виникли партії екологічної орієнтації, які в деяких європейських країнах потрапили до парламентів. У 2-й пол. 1980-х альтернативні рухи відіграли важливу роль у демократизації політичних систем у країнах соціалістичного табору, зокрема народні фронти, які діяли в Прибалтиці, Українська Гельсінська спілка, Народний Рух України.

Наприкінці 1990-х активізувалися представники альтерглобалізму (антиглобалізму), як руху противників американо-євроцентричної моделі глобалізації.

Література

  1. Рогулин В. Е. Русский космизм и современное альтернативное движение в поиске новой цивилизационной модели. Рязань : РОИРО, 1998. 188 с.
  2. Альтерглобализм. Теория и практика антиглобалистского движения / Под. ред. А. В. Бузгалина. Москва : Едиториал УРСС, 2003. 256 с.
  3. Gautney H. Protest and Organization in the Alternative Globalization Era: NGOs, Social Movements, and Political Parties. New York : Palgrave Macmillan, 2010. 237 p.
  4. Ігнатов П. С. Діяльність альтернативних суспільно-політичних рухів: виклики та можливості для демократії // Актуальні проблеми політики. 2012. Вип. 47. С. 36–41.
  5. Требін М. П. та ін. Політологія. 2-ге вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2018. 460 с.

Автор ВУЕ

О. Д. Куценко, В. В. Чепак


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Чепак В. В., Куценко О. Д. Альтернативні рухи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтернативні рухи (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
13.11.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ