Альтерація у музиці

Альтера́ція у музиці (від лат. alteratio — зміна, чергування) — підвищення чи зниження на півтону або тон будь-якого ступеня основного звукоряду (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі) для побудови іншого ладу або утворення іншої тональності. Позначається за допомогою знаків альтерації без зміни назви ступеня. Знаки А.: # (діез, підвищення на півтон), b (бемоль, зниження на півтон), ## (дубль-діез, підвищення на два півтони), bb (дубль-бемоль, зниження на два півтони), (бекар) — відмова від підвищення чи зниження.

Історична довідка

Поняття «альтерація» використовується з 10 ст. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. введені подвійні знаки альтерації, випадкові знаки почали діяти в межах такту, а не лише при повторенні звуку.

В умовах хроматизації ладу в музиці 20 ст. ключові знаки часто не позначаються. В додекафонних музичних творах (див Додекафонія) знаки альтерації ставляться біля кожного альтерованого звуку.

В авангардній музиці другої половини 20 ст., де застосовуються інтервали, менші від півтону (мікроінтерваліка або мікрохроматика), зустрічаються знаки альтерації, які підвищують чи понижують ступінь на 1⁄4, 3⁄4. Єдиної системи їх позначення не існує.

Характеристика

Альтеруватися можуть лише ті ступені, інтервал між якими становить один тон. Знаки альтерації позначаються перед нотами (випадкові) або праворуч від ключа (ключові). Випадкові знаки альтерації дійсні в межах такту і лише для ноти тієї октави, біля якої вони стоять. Ключові знаки альтерації дійсні для усього музичного твору або до наступної зміни знаків для усіх октав.

У вченні про гармонію

Альтерація у вченні про гармонію — хроматична видозміна основних нестійких ступенів ладу з метою загострення їх тяжіння до стійких. Розрізняють поняття ладова та модуляційна альтерація.

Ладова альтерація — хроматична видозміна основних нестійких ступенів ладу, що загострює їх тяжіння до стійких звуків тонічного тризвуку. Альтеровані ступені ладу позначаються римськими цифрами з додаванням верхнього індексу («+», «-» або знаків альтерації), наприклад: +II- або II. Ладово альтерованими можуть бути лише ступені, розташовані на відстані тону від сусіднього стійкого ступеня. Для мажору типові такі альтерації: -II+, IV+,-VІ; мінору: -II, -IV+,VІІ+. Результатом ладової альтерації є зміцнення ладу, а також утворення його різновидів. Зокрема, альтеровані ступені (без їх діатонічних аналогів) у конкретних мелодичних зворотах характерні для натуральних ладів (лідійськаIV, фрігійська ІІ ступені та ін.).

Модуляційна альтерація (хроматизм) — хроматична видозміна будь-яких (стійких та нестійких) ступенів ладу, розташованих на відстані тону від сусідніх. Наприклад, у мажорі: I+, -ІІІ VІ+,-VІІ; в мінорі I+, ІІІ++,-VІІ. Модуляційна альтерація формує нові ладові тяжіння, може призвести до виходу за межі ладотональності.

Поява альтерації зумовлена еволюцією структури ладу від діатоніки до хроматини, до змішаних, індивідуалізованих ладових систем в музиці 20 ст. Альтерація сприяє збагаченню виразних можливостей діатонічних ладів.

У середньовічній теорії нотації

Альтерація у середньовічній теорії нотації — подовження нормативних тривалостей лонги (лат. longa — довга, тривала; знак мензуральної нотації, що позначає велику тривалість звуку) та бревіса (лат. brevis — короткий; знак мензуральної нотації, що позначає коротку тривалість звуку) з метою перетворення дводольного метру у тридольний. Виникла в модальній нотації 13–14 ст., поширилась на інші тривалості в мензуральній нотації 14–15 ст.

Література

  1. Аерова Ф. І. Ладова альтерація. Київ, 1962. 190 с.
  2. Музыкальнаяэнциклопедия : в 6 т. / Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Москва : Советскаяэнциклопедия ; Советский композитор, 1973. Т. 1.
  3. Бершадская Т. С. и др. Курс теории музыки. 2-е изд. Ленинград : Музыка, 1984. 152 с.
  4. Бершадская Т. С. Лекции по гармонии. Ленинград : Музыка, 1985. 240 с.
  5. Красинская Л. Э., Уткин В. Ф. Элементарная теория музыки. Москва : Музыка, 1991. 334 с.
  6. Федотов В. А. Учение о модусе в западноевропейскойритмическойтеории XIII века // Laudamus. Москва : Композитор, 1992. С. 215–222.
  7. Павлюченко С. О. Елементарна теорія музики. Київ : Музична Україна, 1997. 160 с.
  8. Смаглій Г. А., Маловик Л. В. Основи теорії музики. Київ : Факт, 2001. 392 с.
  9. Поспелова Р. Л. Западная нотация XI–XIV веков. Основные реформы (на материале трактатов). Москва : Композитор, 2003. 414 с.
  10. Холопов Ю. Н. Гармония: теоретический курс. Санкт-Петербург : Лань, 2003. 544 с.
  11. Калашник М. П. Уроки елементарної теорії музики. Харків : Фактор, 2004. 352с.
  12. Побережна Г. І., Щериця Т. В. Загальна теорія музики. Київ : Вища школа, 2004. 303 с.
  13. Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. 2-ге вид., переробл. і доп. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2009. 352 с.
  14. Вахромеев В. А. Элементарная теория музыки. Москва : Музыка, 2014. 254 с.

Автор ВУЕ

Т. І. Крижановська

Покликання на цю статтю:
Крижановська Т. І. Альтерація у музиці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтерація у музиці (дата звернення: 22.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 08.11.2019