Альпінізм

Альпінізм.jpg

Альпіні́зм, горосходження і скелелазіння — вид спорту, сходження на важкодоступні гірські вершини. У поняття «альпінізм» часто включають і високогірний туризм. Спортивна сутність альпінізму — у подоланні перешкод на шляху до вершини.

Історична довідка

Альпінізм зародився в Швейцарських Альпах, коли 08.08.1786 лікарем М. Г. Паккаром і провідником Ж. Бальма (обидва — Швейцарія) було здійснено перше сходження на г. Монблан. У Російській імперії початок розвиткові альпінізму покладено 1829 підкоренням східної вершини г. Ельбруса експедицією, очолюваною генералом Г. Еммануелем.

У середині 19 ст. в Європі виникли альпіністські клуби, першим із яких був Альпійський клуб Англії (1857). Альпіністи з Великої Британії підкорили багато гірських вершин, зокрема група дослідника і художника Е. Вімпера вперше здійснила сходження на г. Маттергорн (1865). Згодом подібні клуби утворено в інших країнах: Австрії, Швейцарії, Франції тощо. Завдяки альпіністським клубам уточнювалися маршрути й прокладалися гірські дороги, публікувалися книжки з альпінізму, надавалася підтримка спортивним і дослідницьким проектам.

Услід за освоєнням Альп альпіністи здійснювали першосходження на вершини інших гірських систем. Найвищі вершини гірських хребтів світу (Гімалаїв, Каракоруму) були підкорені альпіністами різних країн.

1932 у м. Шамоні (Франція) засновано Міжнародний союз альпіністських асоціацій — основну організацію, що займається розвитком альпінізму на міжнародному рівні.

У колишньому СРСР альпінізм був масовим видом спорту. Альпіністи з СРСР брати В. та Є. Абалакови, О. Овчинников, О. Угаров та ін., серед них спортсмени з України М. Погребецький, Є. Іванов та ін., здійснили сходження на важкодоступні вершини Кавказу, Алтаю, Паміру, Тянь-Шаню.

1936 створено Федерацію альпінізму СРСР; з 1967 вона — член Міжнародного союзу альпіністських асоціацій. З 1949 в СРСР проводилися чемпіонати країни з 4 класів альпінізму: скельового, технічного, висотно-технічного та висотного сходження.

1957 започатковано Чемпіонат України у великих горах (Кавказ, Памір тощо), у 1971 — у малих горах (Крим).

У 2000 Чемпіонат України вперше проведено у м. Шамоні (Франція).

Характеристика

Альпінізм — особисто-командний вид спорту. Міжнародні змагання організують між збірними командами країн і міжнародних альпіністських організацій, окремо серед чоловіків і жінок та у змішаному розрядах. Вони можуть проводитися в один етап (чемпіонати) й у кілька етапів (кубки), із віковими обмеженнями учасників або без них. Це обумовлюється в Регламенті (основному документі) конкретних змагань.

В альпінізмі змагання можуть проводитися у таких дисциплінах:

  • скелелазіння;
  • льодолазіння;
  • технічний;
  • скі-альпінізм;
  • першопроходження.

Класи змагань визначаються за такими параметрами:

  • формою гірського рельєфу;
  • висотою вершини;
  • ступенем освоєння маршрутів.

Особливості конкретного класу вказують у регламенті змагань. Вони можуть проводитися у двох формах: із суддівством на місці й під час здійснення сходжень, за результатами сходжень, поданими у вигляді звітів.

Згідно з правилами, змагання з альпінізму проводяться у 7 класах: малі гори (висота до 2500 м); скельний клас (2501–4500 м); технічний (4501–6500 м); висотний (вище 6501 м); траверси (підйом по одному гребню вершини, а спуск по іншому); зимовий; льодовий (у трьох останніх висота обумовлюється в Положенні про змагання) та 3 групах: офіційні міжнародні змагання, чемпіонати та Кубок України; Кубок Федерації та змагання за планом Держкомспорткомітету; кваліфікаційні змагання, зокрема колективів фізкультури.

В альпінізмі використовують спеціальне спорядження, одяг, взуття.

Альпінізм в Україні

Українські спортсмени — постійні учасники змагань різного рівня.

За часів СРСР команди українських альпіністів (у складі їх А. Кустовський, В. Моногаров, М. Олексюк, В. Черевко, Б. Сивцов, В. Свириденко та ін. ) були чемпіонами країни в різних класах альпінізму (1961, 1965–1969, 1972, 1973).

Понад 80 українських альпіністів нагороджені почесним жетоном «Підкорювач найвищих гір СРСР» (неофіційна назва «Сніжний барс») за сходження на усі 5 (раніше 4) гір заввишки 7 тис. м на території колишнього СРСР — пік Ісмаїла Самані (колишній пік Комунізму), пік Леніна (тепер на території Таджикистану має назву пік імені Абу Алі ібн Сіни), пік Перемоги, пік Є. Корженевської, пік Хан-Тенгрі. Серед них: Б. Сівцов, О. Зайдлер, В. Дубінін, В. Свіріденко, Є. Кондаков, В. Бахтігозін та інші.

Звання «Заслужений тренер СРСР» з альпінізму мають М. Борушко, Г. Польовий, Б. Сівцов, А. Спесівцев. Звання «Заслужений тренер УРСР» з альпінізму присвоєне В. Моногарову, В. Овчарову, К. Барову, Б. Сівцову, О. Зайдлеру, А. Спесівцеву, Ю. Мацевітому, В. Ковтуну, С. Бершову, В. Свіріденку та М. Горбенку. Знаком «Почесний майстер спорту СРСР» (існував у 1963–1968) нагороджені: Г. Свентицька, В. Моногаров, В. Лівшиць, В. Козявкін та Г. Польовий. Звання «Заслужений майстер спорту СРСР» мають М. Погребецький, А. Зюзін, В. Моногаров, С. Бершов, А. Москальцов, М. Туркевич, В. Пастух, М. Горбенко. Першими українськими альпіністами, яким присвоєні звання «Майстер спорту міжнародного класу», були В. Моногаров, В. Гончаров, Н. Мащенко, В. Грищенко, В. Бойко.

Федерація альпінізму і скелелазіння України 1991 стала незалежною та першою з країн СНД 1992 приєдналася до Міжнародного союзу альпіністських асоціацій.

Застосування

Технічні прийоми й методи альпінізму застосовуються в різних видах людської діяльності.

Промисловий альпінізм — технологія, за якої висотні роботи на промислових та інших об’єктах виконуються за допомогою підйому чи спуску по мотузці або з використанням інших альпіністських методів.

Військовий альпінізм — використання різноманітних технік альпінізму при підготовці військовослужбовців.

Альпіністські навички, досвід організації безпеки під час сходження у горах використовуються також рятувальними службами, пошуково-рятувальними загонами.

Література

  1. The biology of high altitude peoples / Ed. by P. T. Baker. New York : Cambridge University Press, 1978. 357 p.
  2. Антонович И., Романов Б., Романенко М. Альпинизм. Киев : Вища школа, 1981. 343 с.
  3. Эверест-82: Восхождение советских альпинистов на высочайшую вершину мира / Сост. П. Захаров. Москва : Физкультура и спорт, 1984. 368 с.
  4. Бершов С. Шаги по вертикали: записки альпиниста. Киев : Молодь, 1985. 143 с.
  5. Гвоздецкий Н., Голубчиков Ю. Горы. Москва : Мысль, 1987. 399 с.
  6. Альманах Карпатського Лещетарського Клюбу. Нью-Йорк : Видавництво Карпатського Лещетарського Клюбу, 1989. 240 с.
  7. Ветров И. Колумб небесных гор. Киев : Здоров’я, 1993. 160 с.
  8. Горбенко М. Восхождение мира на Эверест. Одесса : Окфа, 1994. 144 с.
  9. Левковский Ю. Победители горных вершин. Владикавказ : Рухс, 2006. 240 с.
  10. Восхождение длиною в жизнь: В. К. Симоненко: 50 лет в альпинизме / Сост., отв. ред. И. Батманова. Киев : Национальная федерация альпинизма и скалолазания Украины, 2010. 174 с.
  11. Что нам дает альпинизм / Сост. и ред. А. Степаненко. Киев : Факт, 2010. 93 с.
  12. Українські альпіністи // Федерація альпінізму і скелелазіння України (офіційний сайт). 2012. URL: http://fais.org.ua/index.php?do=category&name=alpinism&article=3
  13. Школа альпинизма. Москва : Федерация альпинизма России, 2017. 384 с.
  14. Міжнародний союз альпіністських асоціацій (офіційний сайт). URL: http://theuiaa.org/

Автор ВУЕ

С. Ф. Матвєєв

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Матвєєв С. Ф. Альпінізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альпінізм (дата звернення: 29.11.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
26.09.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ