Альошинський, П'єр

Аlechinsky2.jpg

Альо́́шинський, П’єр (фр. Alechinsky, Pierre; 19.10.1927, м. Брюссель, Бельгія) — художник, гравер, почесний доктор Брюссельського університету (з 1994) і Льєжського університету (з 2010).

Альошинський, П'єр

(Alechinsky, Pierre)

Народження 19.10.1927
Місце народження Брюссель
Напрями діяльності образотворче мистецтво

Життєпис

Центральний парк, 1965

Народився у сім’ї лікарів. Батько — емігрант із Російської імперії єврейського походження (дід і баба походили з м. Одеси, тепер Україна), мати — бельгійка.

У 1930-х навчався в школі Декролі в м. Брюсселі. З 1944 по 1948 роки вивчав графіку, фотомайстерність, книжкову ілюстрацію у Вищій національній школі архітектури та візуальних мистецтв (м. Брюссель). Почав займатися живописом 1947, тоді ж увійшов до групи «Молодий бельгійський живопис», що об’єднувала художників різних напрямів (постімпресіонізм, абстрактне мистецтво тощо). Перша персональна виставка художника відбулася 1947 у галереї Лу Косін (м. Брюссель).

Альошинський швидко став одним із провідних художників Бельгії повоєнного періоду.

1949 після знайомства з поетом і художником К. Дотремоном приєднався до європейського авангардистського руху «КОБРА» (назва утворена від перших літер міст, звідки походили його члени — Копенгаген, Брюссель, Амстердам). Брав участь у першій виставці об’єднання в Стеделек-музеї (Міському музеї м. Амстердама), 1951 організував виставку в Палаці образотворчих мистецтв (м. Брюссель). Після розпуску руху переїхав до м. Парижа (1951), де вивчав гравюру в ательє засновника паризької школи сучасної графіки С. В. Гейтера. 1952 познайомився й здружився із сюрреалістами А. Джакометті, Б. ван Вельде, В. Браунером. У цей час також зацікавився каліграфією та розпочав листування із японським художником-каліграфом Морітою Ширюй.

1954 познайомився з китайським живописцем Валассем Тінгом, який справив потужний вплив на творчу еволюцію митця. Поступово відмовився від олії та почав працювати тушшю. Здійснив поїздку до Японії, де в м. Кіото зняв документальний фільм про японську каліграфію (1955). Цього ж року Альошинський представив свою персональну виставку в галереї Н. Доуссет у Парижі. 1955 відбулася виставка в Палаці образотворчих мистецтв у Брюсселі, 1958 — виставка «Альошинський: Туш» в Інституті сучасного мистецтва в м. Лондоні. 1960 під час 30 Венеціанського бієнале виставлявся в бельгійському павільйоні.

У 1960-х часто відвідував США, почав працювати в акриловій техніці та створив одну з найвідоміших робіт «Сентрал-парк» (1965). Того ж року А. Бретон запросив його до участі в X Міжнародній виставці сюрреалістичного мистецтва.

Персональні виставки художника відбувалися, зокрема, у містах Амстердамі (1961, 1964), Нью-Йорку (1962, 1981), Парижі (1962, 1963, 1978, 1998, 2004) та ін.

1975 на замовлення Міністерства культури Франції створив сервіз спільно з порцеляновою фабрикою Севр, до співпраці з якою активно повертався протягом 2000–2004.

З 1983 — професор Національної вищої школи образотворчих мистецтв у Парижі.

Творчість

Звук водоспаду, 1974–1975. Музей сучасного мистецтва «Луїзіана»

У творах художника поєднано експресіонізм і сюрреалізм, вони пов’язані з ташизмом і ліричною абстракцією. Тематика творів залишається незмінною упродовж усієї творчості: змії, лабіринти, вулкани, боротьба світла і темряви, хаосу та порядку.

Серед робіт: «Ранкова гімнастика» (1949), «Заплющені очі» (1965), «Про природу» (1968), «Ті, що прийшли здалеку» (1975), «Собака-король» (1982), «Цукор і сіль» (1983), «Божевілля трави» (1984), «Божевілля вогню» (1985), «Нью-Йорк» (1987) та ін.

Нагороди і визнання

Кавалер Ордена Почесного легіону (2006). Лауреат японської Імператорської премії (2018). 1998 в Національній галереї Же де Пом, а 2004 — у Національному центрі мистецтва і культури імені Ж. Помпіду (обидва — у м. Парижі) відбулися виставки, присвячені Альошинському. До 80-річчя художника велику ретроспективну виставку його робіт протягом 2007–2008 демонстрував Брюссельський королівський музей витончених мистецтв.

Додатково

П’єр був шульгою, але в школі його намагалися привчити писати правою рукою. Згодом малював лівою рукою, а писав правою. Говорив, що ліву руку йому зберегли для творчості.

Література

  1. Dupin J. Petitjournal: MadeinFrance 1947—1997. Paris : Centre Pompidou, 1997.
  2. Les impressions de Pierre Alechinsky / C. Chicha, M.-F. Quignard, eds. Paris : Bibliothèque nationale de France, 2005. 144 р.
  3. Кортасар Х. Край по имени Алешинский // Каждый шар — это куб. Санкт-Петербург : Кристалл, 2002. С. 129–131.
  4. Пространство другими словами: Французские поэты XX века об образе в искусстве. Санкт-Петербург : Изд-во Ивана Лимбаха, 2005. С. 144–147, 281–287.
  5. Daix P. Pierre Alechinsky. Neuchâtel : Ides Calendes, 2015. 108 р.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Альошинський, П'єр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альошинський, П'єр (дата звернення: 13.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
30.03.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ