Алфьоров, Жорес Іванович

Алфьоров, Жорес Іванович

Алфьо́ров, Жоре́с Іва́нович (рос. Алфёров, Жорес Иванович; 15.03.1930, м. Вітебськ, тепер Білорусь — 01.03.2019, м. Санкт-Петербург, РФ) — фізик, академік АН СРСР (з 1979), академік РАН (з 1991), член Польської академії наук (з 1988), Національної Академії наук США (з 1990), академій наук Республіки Білорусь (з 1995), України (з 1999), Молдови (з 2000), Азербайджану (з 2004) та ін.

Алфьоров, Жорес Іванович

Рік народження 15 .03 1930
Місце народження Вітебськ, Білорусь
Рік смерті 01 .03 2019
Місце смерті Санкт-Петербург, Росія
Alma mater Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет імені В. І. Ульянова, Санкт-Петербург
Місце діяльності Федеральна державна бюджетна установа науки Фізико-технічний інститут імені А. Ф. Йоффе РАН, Петербурзький Державний Університет Шляхів Сполучення, Санкт-Петербург, Російська академія наук, Москва
Напрями діяльності фізика


Відзнаки

Ордени Леніна (1986), Жовтневої революції (1980), Трудового Червоного Прапору (1975), «Знак Пошани» (1959), «За заслуги перед Батьківщиною» (1999, 2000, 2005, 2010), Ф. Скорини (2001, Білорусь), Ярослава Мудрого (2003, Україна), Дружби народів (2009, Білорусь), Олександра Невського (2015)
Медалі Золота медаль ім. О. С. Попова РАН (1999)
Премії Ленінська премія (1972), Премія ім. А. Ф. Йоффе РАН (1996), Демидовська премія (1999), Премія В. Вернадського НАН України (2001), міжнародна премія «Глобальна енергія» (2005)
Лауреат Нобелівської премії - фізика 2000
Лауреат Державної премії СРСР 1984


Життєпис

Народився в сім’ї інженера, колишнього військовослужбовця. Родина часто переїздила до різних міст СРСР у зв’язку з новими призначеннями батька.

Закінчив 1952 Ленінградський електротехнічний інститут [тепер Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет імені В. І. Ульянова (Леніна)]. З 1953 працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (тепер Федеральна державна бюджетна установа науки Фізико-технічний інститут імені А. Ф. Йоффе РАН) молодшим науковим співробітником у лабораторії В. М. Тучкевича.

У 1961 захистив кандидатську, 1970 — докторську дисертації. Від 1972 — професор, з 1973 — завідувач кафедри оптоелектроніки Ленінградського електротехнічного інституту.

У 1987–2003 — директор, 2003–2006 — голова вченої ради Фізико-технічного інституту. З 1989 — голова президії Санкт-Петербурзького наукового центру РАН, з 2018 — його президент. У 1990–2017 — віце-президент РАН. Від 2001 — президент Фонду підтримки освіти та науки.

Ректор-організатор Санкт-Петербурзького національного дослідницького Академічного університету РАН (заснований 2002).

З 2010 — науковий керівник інноваційного центру «Сколково» (м. Москва).

Діяльність

Наукова діяльність

Ж. І. Алфьоров працював у галузі фізики напівпровідників, квантової та напівпровідникової електроніки, технічної фізики. Автор понад 500 наукових праць, 50 винаходів.

Брав участь у створенні перших радянських транзисторів, фотодіодів і потужних германієвих випрямлячів. Відкрив явище надінжекції в гетероструктурах. Показав, що в гетероструктурах можна принципово інакше управляти світловими й електронними потоками. Створив напівпровідникові лазери на основі подвійних гетероструктур, реалізував безперервний режим генерації при кімнатній температурі. В результаті роботи Ж. І. Алфьорова з’явився новий напрям — фізика гетероструктур, а також оптоелектроніка й електроніка на їх основі. Голова наукової школи.

Був головним редактором, членом редколегій кількох наукових видань.

Громадська й державна діяльність

У 1989–1991 — народний депутат СРСР. У 1995–2019 — депутат Державної думи Росії, член комітету з освіти та науки, а також комітету з науки та наукомістких технологій. З 1999 обирався до Державної думи за списком КПРФ, не будучи членом партії.

Був співавтором листа академіків РАН президентові РФ (2007) проти «клерикалізації» суспільства, активного проникнення церкви в усі сфери життя, зокрема освіту.

Ж. Алфьоров і Україна

Співпрацював з українськими вченими. Часто відвідував Україну.

У 1969 брав участь у налагоджені роботи заводу напівпровідників у м. Світловодську Кіровоградської області.

З 1999 був керівником спільної російсько-української програми з фізики наноструктур і наноелектроніки.

Підтримував тісні контакти з адміністрацією Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, зі школою с. Комарівки цього району, неподалік якого під час Другої світової війни загинув його брат М. Алфьоров. Відкрив 2003 у м. Києві філію свого Фонду підтримки освіти та науки, заснованого після отримання Нобелівської премії. Виплачував з нього стипендії кращим учням і студентам, зокрема трьом кращим учням Комарівської школи. Був почесним громадянином сіл Комарівки та Хильок та почесним членом педради Комарівської сільської школи (2016 школу ліквідовано).

Нагороди та визнання

Алфьоров разом з Г. Кремером удостоєний Нобелівської премії з фізики (2000) за розробку напівпровідникових гетероструктур та створення швидких опто- та мікроелектронних компонентів. На базі цих технологій були створені швидкі транзистори і лазерні діоди.

На його честь названо астероїд 3884 Алфьоров. Його ім’я присвоєно якутському алмазу, добутому 2000.

Лауреат Ленінської (1972), Державної премії СРСР (1984), Премії ім. А. Ф. Йоффе РАН (1996), Демидовської премії (1999), Премії Кіото, Премії В. Вернадського НАН України (2001), міжнародної премії «Глобальна енергія» (2005) та ін.

Нагороджений орденами Леніна (1986), Жовтневої революції (1980), Трудового Червоного Прапору (1975), «Знак Пошани» (1959), «За заслуги перед Батьківщиною» (1999, 2000, 2005, 2010), Ф. Скорини (2001, Білорусь), Ярослава Мудрого (2003, Україна), Дружби народів (2009, Білорусь), Олександра Невського (2015), Золотою медаллю ім. О. С. Попова РАН (1999) та ін. відзнаками.

Додатково

Алфьоров отримав своє ім’я на честь соціаліста Ж. Жореса (Франція).

Цитати

«У Черкасах узяли таксі, інших засобів не було, й поїхали. У селі приблизно двісті дворів, а в центрі — велика братська могила, над якою булла встановлена гіпсова скульптура солдата-автоматника. Ми стояли біля цієї скульптури, коли до мене підійшла бабця й сказала: “А що ти тут робиш? Хіба ж хто з рідних тут лежить?” Дмитро відповів їй: “У нього тут похований брат”. І за півгодини зібралося все село, десь двісті осіб. Поряд із могилою були поставлені столи, принесена самогонка, закуски, й усе село, не знаючи мене, зібралося пом’янути мого брата, що віддав життя за цю землю».


«В Черкассах взяли такси, других средств не было, и поехали. В деревне примерно двести дворов, а в центре — большая братская могила, над которой была установлена гипсовая скульптура солдата-автоматчика. Мы стояли около этой могилы, когда ко мне подошла бабка и сказала: «А шо ти тут робиш? Xi6a ж хто з рiдних тут лежить?» Дима ответил ей: «У него здесь похоронен брат». И через полчаса собралась вся деревня, человек двести. Рядом с могилой были поставлены столы, принесена самогонка, закуски, и вся деревня, не зная меня, собралась помянуть моего брата, отдавшего жизнь за эту землю».
— (З інтерв’ю Ж. Алфьорова. Цит. за : Запесоцкий А. «Вопрос не ко мне… Я не гений» // Литературная газета. 2019. URL: http://lgz.ru/article/-9-6681-06-03-2019/vopros-ne-ko-mne-ya-ne-geniy/?sphrase_id=2556386).

Праці

  • Физика и жизнь. Санкт-Петербург : Наука, 2001. 288 с.
  • Двойные гетероструктуры: концепция и применения в физике, электронике и технологии // Успехи физических наук. 2002. Т. 172. Вып. 9. С. 1068–1086.
  • Власть без мозгов. Кому мешают академики. Москва : Алгоритм, 2013. 322 с.
  • Наука и общество. Санкт-Петербург : Наука, 2015. 384 с.

Література

  1. Губарев В. С. Академик Жорес Алферов: Фантастика в зеркале науки // XX век. Исповеди: судьба науки и ученых в России. Москва : МАИК «Наука/Интерпериодика», 2000. С. 583–590.
  2. Жорес Алфьоров — про науку та її місце у суспільстві // Вісник Національної академії наук України. 2001. № 7. С. 24–26.
  3. Великие преобразователи естествознания: Жорес Алферов. Минск : Белорусского государственного университета информатики и радиоэлектроники, 2004. 438 с.
  4. Іванова Л. Алфьоров Ж. «В Україні почуваюся як удома» // Київський університет. Київ, 2013. № 11/12. С. 3.
  5. Зернова Т. В. Академик Алферов: «Развитие человечества идет благодаря смене технологий,а смена технологий рождается научными исследованиями и разработками» // Инновации. 2015 № 3 (197). С. 12–16.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю:Алфьоров, Жорес Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алфьоров, Жорес Іванович
Дата звернення: 20.11.2019.

Оприлюднено

Оприлюднено: 30.10.2019