Алпамиш

Алпамиш, ілюстрація Кайдалова В. Е., 1958

«Алпами́ш» — народний героїчний епос про богатиря Алпамиша, відомий у національних версіях тюркськомовних народів. У найдовершенішій формі засвідчений у виконанні народного поета (бахши) Фазила Юлдаш-огли (1872–1955). Здобув визнання як національний епос узбецького народу, що підтвердила постанова уряду Республіки Узбекистан «Про святкування 1000-річчя створення епосу «Алпамиш».

Історична довідка

Згідно з думкою більшості дослідників, первісний варіант епосу (дестану) склався у 10–11 ст. в умовах розкладу родового ладу, позначеного рисами раннього феодалізму, в осерді скотарського племені конграт, яке стало основою узбецького етносу, в пониззі Сирдар’ї, у Приараллі. Це плем’я, опинившись у центрі процесу консолідації тюркських протоетносів, передало дестан іншим тюркським кочовим племенам, які опрацювали його відповідно до своїх духовних запитів та історичних умов формування народностей.

Характеристика

У казахському та каракалпацькому варіантах «Алпамиш» головний герой називається узбеком, а його кохана Барчин — узбечкою. Узбецька версія дестану, пройшовши стадію оновлення, на межі 15 — 16 ст. набрала форми довершеного героїчного епосу, у якому відображений складний процес формування узбецького народу: від кочового скотарського племені до першого зародку феодальної держави.

І хоча героїчна тема «Алпамишу» розгортається на реалістичному тлі народного життя, вона залишається більше родинно-родовою, особистісною, бо й сам Алпамиш — герой не історичний: він вершить свої подвиги насамперед для того, щоб визволити наречену Барчин від зазіхань хана-чужинця. Водночас він зміцнює свою владу над роз’єднаним на той час племенем конграт.

Історично-географічна локалізація сюжету довкола теренів Байсуну, де кочували шістнадцять колін племені конграт, яких до об’єднання спонукала війна з чужинцями, — то лише частковий дотик до історії національно-державного процесу консолідації узбецького етносу. Історичної та народно-державної теми в епосі ще немає.

«Алпамиш» — багатоплановий та багатостильовий твір, задуманий згідно з епічною традицією для пісенного виконання в музичному супроводі. У тексті віршовані частини чергуються з ритмованою прозою (садж), що також є традиційною особливістю тюркськомовних епосів.

Видання

  • Алпомиш. Алпамыш (узбецькою та російською мовами). Ташкент, 1999.

Література

  • Халимоненко Г. Історія турецької літератури. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2009. С. 19–22.

Автор ВУЕ

Г. І. Халимоненко

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ