Алонсо, Алісія

Алонсо, Алісія
Алонсо, Алісія

Ало́нсо, Алі́сія (ісп. Alonso, Аlicia; уроджена де ла Каридад деї Кобре Мартінес дель Ойо, Алісія Ернестина (ісп. de la Caridad dei Cobre Martinez del Hoyo, Alicia Ernestina); 21.12.1920, за іншими даними — 1921, м. Гавана, Куба) — балерина, хореограф, педагог.

Алонсо, Алісія

(Alonso, Аlicia)

Справжнє ім’я де ла Каридад деї Кобре Мартінес дель Ойо, Алісія Ернестина
Рік народження 1920
Місце народження Гавана, Куба (держава)
Місце діяльності Американський театр балету, Нью-Йорк, США, Національний балет Куби, Гавана, Куба
Напрями діяльності балет


Відзнаки

Ордени Кубинський орден Хосе Марті (2000), мексиканський орден Ацтекського орла (1982), іспанський орден Ізабелли Католицької (1995), французький орден Мистецтв і літератури (1998)
Медалі медаль ЮНЕСКО на честь П. Пікассо (1999)
Почесні звання Герой праці Республіки Куба (1998), офіцер ордена Почесного легіону (2003)



Життєпис

Алонсо народилася в родині вихідців з Іспанії, батько був військовослужбовцем.

У дитинстві Алонсо брала уроки фламенко в Іспанії. Навчалася в балетній школі Товариства музичного мистецтва, яку очолював М. Яворський (народився 1891 у м. Одесі, тепер Україна), згодом у приватній балетній школі (обидва навчальні заклади — у м. Гавані). Дебютувала 1932 у балеті «Спляча красуня» на музику П. Чайковського, танцювала на Кубі під іменем Алісія Мартінес.

У 1937–1938 навчалася у Школі американського балету (м. Нью-Йорк, США). 1938 дебютувала на Бродвеї у мюзиклі «Велика леді», з 1939 танцювала у трупі «Бале Караван» Дж. Баланчина. У 1941–1960 (з перервами) танцювала в Американському театрі балету, де виконувала провідні партії у балетах «Тема з варіаціями» Дж. Баланчина (1947), «Легенда Фолл-Рівер» А. Де Мілль (1948), виявила талант трагедійної актриси. Найбільший успіх Алонсо — партія Жизелі (1943) у балеті на музику А. Адана.

1942 Алонсо вразила хвороба очей. Майже втративши зір, вона перенесла кілька операцій, проте це не завадило їй продовжувати виступати на сцені.

1948 повернулася на Кубу, заснувала там власну компанію «Балет Алісії Алонсо», де виступала як прима-балерина; її чоловік Фернандо Алонсо був директором, а брат чоловіка Альберто Алонсо — художнім керівником. З 1955 компанія стала називатися Балет Куби, з 1959 — Національний балет Куби.

Водночас 1950 заснувала школу балету, здійснюючи свою мрію створити класичний кубинський стиль (з 1962 — Національна школа кубинського балету); зі школи вийшла генерація виконавців (Л. Араужа, Ж. Мендес, М. Плата ін.).

Виступала на сцені до 1995; працює директором Національного балету Куби. Гастролювала у понад 50 країнах світу (Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Італія, Франція, колишній СРСР тощо).

Здійснила низку постановок як хореограф, зокрема відновлення класичних балетів «Лебедине озеро» і «Спляча красуня» П. Чайковського, «Жизель» А. Адана, серед них — постановки у театрі «Гранд-Опера» (м. Париж, Франція), а також створила нові оригінальні постановки («Генезис» Ноно та ін.).

З 2002 А. Алонсо — посол доброї волі ЮНЕСКО.

Творчість

Танець Алонсо вирізнявся чутливістю, елегантністю, граціозністю, гармонією рухів. Мистецтвознавці вважають Алонсо найкращою виконавицею всіх часів партії Жизелі в балеті А. Адана. Одна з найсильніших її ролей — Кармен у балеті на музику Ж. Бізе і Р. Щедріна. Однак сама вона вважає, що їй близький будь-який персонаж і будь-який стиль.

Хореограф М. Бежар вважав її надзвичайною балериною та надзвичайною особистістю: «Пристрасна, іронічна, вольова, невтомна, одержима танцем… романтична і граціозна, поривчаста й мудра, майже сліпа й ясновидюща».

На думку Алонсо, працювати над новою хореографією класичних творів означає виявляти повагу до цих балетів. Водночас не варто демонструвати їх як музейні експонати, оскільки відбулася еволюція балетної техніки, засобів вираження, отже ставити їх треба, «струсивши з них пил минулого».

Нагороди і визнання

Алонсо — Герой праці Республіки Куба (1998), офіцер ордена Почесного легіону (2003), почесний доктор багатьох університетів. Нагороджена кубинським орденом Хосе Марті (2000), мексиканським орденом Ацтекського орла (1982), іспанським орденом Ізабелли Католицької (1995), французьким орденом Мистецтв і літератури (1998), медаллю ЮНЕСКО на честь П. Пікассо (1999) та іншими відзнаками країн світу.

З 2015 Великий театр м. Гавани за рішенням Державної ради Куби носить ім’я Алонсо.

У вересні 2018 ЮНЕСКО відкрила в Іспанії на базі Мадридського університету короля Хуана Карлоса Ібероамериканську кафедру танцю імені Алонсо. Під егідою університету також діє Інститут танцю імені Алонсо.

Література

  1. Радаэльи А. М. Алисия Алонсо: миф и действительность // Куба. 1985. № 3. С. 8–13.
  2. Simón P., Rey Alfonso F. Alicia Alonso, órbita de una leyenda. Madrid : Sociedad General de Autores y Editores, 1996. 201 p.
  3. Alicia Alonso. Une volonté aveugle // Verrièlle Ph. Légendes de la dance. Paris : Éditions Hors Collection, 2002. P. 12.
  4. Сакамото де Мясников Ф. М. Т. «Кубинское чудо»: к 70-летию создания «Балета Алисии Алонсо» // Вестник Академии #Русского балета им. А. Я. Вагановой. 2018. № 2. С. 17–33. URL: https://vaganov.elpub.ru/jour/article/view/766
  5. Фавилли Э., Кавальо Ф. Алисия Алонсо. Балерина // Сказки на ночь для юных бунтарок. 100 вдохновляющих историй о невероятных женщинах. Москва : Эксмо, 2018. 170 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Глухова С. В. Алонсо, Алісія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алонсо, Алісія (дата звернення: 19.11.2019).