Алексіс, Поль

Алексіс, Поль

Алексі́с, Поль (фр. Alexis, Paul; 10.06.1847, м. Екс-ан-Прованс, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція — 29.07.1901, м. Леваллуа-Перре, тепер регіон Іль-де-Франс, похований у м. Тріель-сюр-Сен, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) — журналіст і письменник.

Алексіс, Поль

(Alexis, Paul)

Рік народження 1847
Місце народження Екс-ан-Прованс, Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція
Рік смерті 1901
Місце смерті Леваллуа-Перре, Іль-де-Франс, Франція
Місце поховання Тріель-сюр-Сен, Іль-де-Франс, Франція
Alma mater Університет Поля Сезанна, Екс-ан-Прованс
Напрями діяльності літературна творчість, журналістика


Життєпис

Син нотаріуса.

Навчався на факультеті права університету м. Екс-ан-Прованс. Після завершення курсу 1869 облаштувався в Парижі.

У студентські роки заснував студентський сатиричний журнал «Граньйон провансаль» (1868–1869), писав статті й вірші. У 1869 створив поетичну збірку «Старі рани» («Vieilles Plaies »), яку його друзі видавали за неопубліковану збірку ранньої поезії Ш. Бодлера.

Завдяки підтримці Е. Золя співпрацював із багатьма періодичними виданнями: «Авенір», «Корсер», «Клош», «Ревей», «Крі де пепль» та ін., використовуючи псевдонім Трюбло (один із персонажів творів Е. Золя). 18.07.1881 через одну з публікацій у газеті «Генріх ІV» бився на дуелі на шпагах із журналістом А. Дельпі й був легко поранений.

Творчість

Був прихильником натуралізму в літературі й мистецтві, написав низку статей про цей напрям та його теоретика і провідника Е. Золя, якому присвятив також монографію «Еміль Золя, нотатки друга» («Émile Zola, notes d’un ami», 1882). Був другом Е. Золя, поділяв його погляди соціаліста і дрейфусара. Відома фраза з його телеграми — відповіді на літературну анкету: «Натуралізм не помер» (1891). Належав до очолюваної Е. Золя «групи Медан» і публікувався у збірці новел цієї літературної групи «Меданські вечори» («Soirée de Médan»).

Сезанн, Поль. Алексіс читає вголос Емілю, Золя

Писав новели і романи [«Ті, хто не виходять заміж» («Celle qu’on n’épouse pas», 1879) «Кінець Люсі Пеллеґрен» («Fin de Lucie Pellegrin»), «Після битви» («Après la bataille»), обидва — 1880; «Пані Меріо» («Madame Meuriot», 1890) та ін.], які втілюють на практиці теорію натуралізму. Деякі твори Алексі́са були адаптовані ним для сцени і ставилися у паризьких театрах, також він створив сценічні версії романів Е. і Ж. де Ґонкурів.

Відомий також завдяки публікації 229 власних листів до Е. Золя.

Захоплювався творчістю Г. Флобера дружив із багатьма художниками, зокрема з О. Ренуаром.

Твори

Émile Zola. Notes d’un ami. Paris : Hachette Livre BNF, 2012. 345 p.

Література

  1. Lecomte G. Une époque littéraire: P. Alexis et le naturalisme // La Grand Revue. 1905. 15 juillet.
  2. Deffoux L., Zavie E. Le groupe de Médan: Émile Zola, Guy de Maupassant, J. K. Huysmans, Henry Céard, Léon Hennique, Paul Alexis: Suivi de deux essais sur le naturalisme. Paris : Payot, 1920. 328 p.
  3. Germain M. O. Alexis P. // Beaumarchais J.-P., Couty D., Rey A. Dictionnaire des écrivains de langue française. Paris : Larousse, 2001. P. 16.

Автор ВУЕ

C. В. Глухова

Покликання на цю статтю:
Глухова C. В. Алексіс, Поль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алексіс, Поль (дата звернення: 19.11.2019).