Алексін, Анатолій Георгійович

Алексін Анатолій U.jpg

Але́ксін, Анато́лій Гео́ргійович (рос. Алексин, Анатолий Георгиевич; справжнє прізвище ― Го́берман; 03.08.1924, м. Москва, тепер Російська Федерація ― 01.05.2017, м. Люксембург, Люксембург, похований у м. Москві) — письменник, сценарист, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (з 1987). Писав російською мовою.

Алексін, Анатолій Георгійович

Справжнє прізвище Гоберман
Рік народження 1924
Місце народження Москва, Росія
Рік смерті 2017
Місце смерті Люксембург, Люксембург
Місце поховання Москва, Росія
Alma mater Лазаревський інститут східних мов, Москва
Напрями діяльності літературна творчість, драматургія


Відзнаки

Ордени Орден Леніна (1984), Орден Трудового Червоного Прапора (1974)
Премії Премія Ленінського комсомолу (1970), Державна премія ім. Н. Крупської (1974), Міжнародна премія ім. М. Горького (1976)
Дипломи Почесний диплом Г. К. Андерсена (1978)
Лауреат Державної премії СРСР 1978


Життєпис

Народився в сім’ї викладача та актриси.

На початку Другої світової війни був евакуйований до м. Кам’янськ-Уральський Свердловської області, де працював літературним співробітником, а згодом редактором багатотиражної газети Уральського алюмінієвого заводу.

У 1945 повернувся до м. Москви. Закінчив 1950 індійське відділення Московського інституту сходознавства.

З 1955 працював у журналі «Юність», був членом редколегії. 1970–1982 — секретар правління, 1982–1989 — секретар Спілки письменників РРФСР. Був одним із організаторів дитячих і юнацьких журналів, президентом асоціації «Мир ― дітям світу».

Від 1993 мешкав в Ізраїлі, з 2011 ― у Люксембурзі.

Творчість

Перші літературні твори були поетичними; опубліковані в газеті «Піонерська правда» та журналі «Піонер» ще напередодні Другої світової війни. Перший збірник повістей «Тридцять один день» («Тридцать один день», 1950) опубліковано під прізвищем Алексін — сценічним псевдонімом матері.

Основні теми оповідань і повістей — нерозривність світу дітей і світу дорослих: «А тим часом десь» («А тем временем где-то», 1966), «Пізня дитина» («Поздний ребёнок», 1968), «Дійові особи та виконавці» («Действующие лица и исполнители», 1972), «Поділ майна» («Раздел имущества», 1978), «Серцева недостатність» («Сердечная недостаточность», 1979), «Сигнальники та сурмачі» («Сигнальщики и горнисты», 1987).

У повістях «У тилу як у тилу» («В тылу как в тылу», 1978), «Івашов» («Ивашов», 1980), «Запам’ятай його обличчя» («Запомни его лицо», 1985) показав життя дітей у роки війни.

Автор п’єс: «Дзвоніть і приїжджайте!» («Звоните и приезжайте!», 1974), «Зворотна адреса» («Обратный адрес», 1974), «Найстрашніша історія» («Самая страшная история», 1978), «Книга скарг і захоплень» («Книга жалоб и восхищений», 1998) та інші, для яких характерні динамічний сюжет, добрий гумор, а також упізнавані багатьма головні герої та ситуації. Тема рідного краю звучить у творах періоду еміграції: романі-хроніці «Сага про Певзнерів» («Сага о Певзнерах», 1994) про долю єврейської сім’ї в Росії 20 ст., романі «Смертний гріх» («Смертный грех», 1995), книзі мемуарів «Перегортаючи роки» («Перелистывая годы», 1997) та ін.

Загалом у доробку письменника — 3 романи, 43 повісті, 97 оповідань і книга спогадів. Загальний тираж виданих книг Алексіна становить понад 120 млн примірників. Спектаклі за його сценаріями (13 п’єс) поставлені у понад 250 театрах Росії та за її межами. За мотивами повістей знято 17 фільмів («Я вам пишу», 1959; «Пізня дитина», 1970; «Дуже страшна історія», 1986; «Свій острів», 2006 та ін.).

Твори Алексіна перекладено 48 мовами. Окремі твори українською мовою переклали Н. Лісовенко, І. Сподаренко.

Нагороди і визнання

Лауреат низки премій: Премії Ленінського комсомолу за сценарій фільму «Право бути дитиною» («Право быть ребёнком»; 1970); Державної премії ім. Н. Крупської (1974); Міжнародної премії ім. М. Горького за повість «Шалена Євдокія» («Безумная Евдокия»; 1976); Державної премії СРСР (1978). Нагороджений радянськими орденами й медалями, зокрема орденом Леніна (1984), Трудового Червоного Прапора (1974) та ін.

Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури нагородила Алексіна почесним дипломом Г. К. Андерсена (1978).

1998 ЮНЕСКО назвало Алексіна одним із трьох найкращих дитячих письменників 20 століття.

Твори

  • Собрание сочинений : в 3 т. Москва : Детская литература, 1979–1981.
  • Сигнальщики и горнисты. Москва : Детская литература, 1987. 208 с.
  • Ночной обыск. Тель-Авив : Иврус, 1996. 286 с.
  • Собрание сочинений : в 5 т. Москва : Терра, 1998–1999.
  • У к р. п е р е к л. — Незвичайні пригоди Сєви Котлова. Київ : Веселка, 1965. 228с.
  • Дуже страшна історія. Київ : Веселка, 1979. 30 с.
  • Говорить сьомий поверх. Київ : Веселка, 1984. 278с.

Література

  1. Воронов В. И. Анатолий Алексин: Очерк творчества. Москва : Детская литература, 1980. 174 с.
  2. Николаева С. А. Анатолий Алексин: Очерк творчества. Москва : Советский писатель, 1986. 245 с.
  3. Ефремов А. П. Герой Алексина. Болезнь и смерть как доблесть и добродетель // Детский сборник: статьи по детской литературе и антропологии детства. Москва : ОГИ, 2003. С. 363–370.
  4. Коробейникова К. Классик ушел, а его кларнет будет играть вечно // Московский комсомолец. 2017. № 27385. URL:
  5. https://www.mk.ru/culture/2017/05/01/knigi-byli-okutany-yunostyu-skonchalsya-pisatel-anatoliy-aleksin.html

Автор ВУЕ

С. П. Щолокова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Щолокова С. П. Алексін, Анатолій Георгійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алексін, Анатолій Георгійович
Дата звернення: 15.12.2019.