Алексідзе, Дмитро Олександрович

Алексідзе, Дмитро Олександрович.jpg

Алексíдзе, Дмитро́ Олекса́ндрович (груз. ალექსიძე, დიმიტრიალე ქსანდრეს ძე; 08.03.1910, м. Тифліс, тепер Тбілісі, Грузія — 04.12.1984, м. Тбілісі, тепер Грузія) — театральний режисер, педагог, народний артист СРСР (з 1976). Батько хореографа, балетмейстера, педагога Г. Алексідзе.

Алексідзе, Дмитро Олександрович

(ალექსიძე, დიმიტრიალე ქსანდრეს ძე)

Рік народження 1910
Місце народження Тбілісі, Грузія
Рік смерті 1984
Місце смерті Тбілісі, Грузія
Місце поховання Тбілісі, Грузія
Alma mater Російський інститут театрального мистецтва, Москва
Місце діяльності Грузинський державний академічний театр імені Шота Руставелі, Тбіліському академічному театрі імені К. Марджанішвілі, Тбілісі, Грузія Національний академічний театр імені Івана Франка, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки, Національна опера України імені Тараса Шевченка, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Київ, Укаїна
Напрями діяльності театральне мистецтво, театральна справа


Відзнаки

Премії Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1971), Державна премія Грузинської РСР ім. К. Марджанішвілі (1976), Державна премія Грузинської РСР імені Шота Руставелі (1985)


Життєпис

Народився у родині лікаря. Закінчив хореографічне училище у м. Тифлісі, 1934 — Державний інститут театрального мистецтва (ДІТМ) імені А. В. Луначарського (тепер Російський інститут театрального мистецтва м. Москва).

Працював у Грузинському драматичному театрі імені Шота Руставелі (тепер Грузинський державний академічний театр імені Шота Руставелі в м.Тбілісі (1936‒1964), Тбіліському академічному театрі імені К. Марджанішвілі (1971‒1984).

1964‒1970 — режисер київських театрів: Київського державного академічного українського драматичного театру імені І. Франка (тепер Національний академічний театр імені Івана Франка, з 1968 — головний режисер; Київського державного російського драматичного театру імені Лесі Українки (тепер Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки), Державного академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національна опера України імені Тараса Шевченка).

З 1939 працював як педагог: викладач Тбіліського театрального інституту імені Шота Руставелі (1939‒1964, 1970‒1984), Київського театрального інституту (1968‒1970; тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).

Похований у Дідубійському пантеоні (м. Тбілісі).

Творчість

Алексідзе режесер вистав:

  • у Грузинському театрі імені Шота Руставелі: «Шинкарка» К. Гольдоні (1936), «Алькасар» Г. Мдівані (1937), «Дон Сезар де Базан» Ф. Дюмануара та А. д’Еннері (1953), «Цар Едіп» Софокла (1956);
  • у Тбіліському театрі імені К. Марджанішвілі: «Дон Карлос» Ф. Шиллера (1970), «Одруження» М. Гоголя (1972) та ін.;
  • у Київському державному академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка: «День народження Терези» Г. Мдівані (1962), «Антігона» Софокла, «Патетична соната» М. Куліша (обидві — 1965), «Урієль Акоста» К. Гуцкова (1967),«Пам’ять серця» О. Корнійчука (1969), «Камінь русина» О. Коломійця (1982);
  • у Київському державному російському драматичному театрі імені Лесі Українки: «Шлюб за конкурсом» К. Гольдоні та «Розлом» Б. Лавреньова (обидві — 1967);
  • у Державному академічному театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка: «Отелло» Дж. Верді та ін.

У творчості Алексідзе тяжів до монументальності, епічності виражальних засобів.

Автор теоретичних праць із педагогіки та мистецтва режисури: «Питання виховання актора» (1956) та ін.

Нагороди

Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1971).

Державна премія Грузинської РСР ім. К. Марджанішвілі (1976).

Державна премія Грузинської РСР імені Шота Руставелі (1985).

Нагороджений також орденами і медалями.

Праці

  • მსახიობის აღზრდის საკითხისათვის. თბილისი, 1956.
  • Проблеми, які нас хвилюють // Український театр. 1976. № 5.

Література

  1. Шалуташвили Н. Н. Режиссер Дмитрий Алексидзе // Лит. Грузия. 1961. № 2.
  2. Мумладзе Д. Шляхами пошуків // Мистецтво. 1969. № 3.
  3. Гонгадзе Л. Дмитрий Алексидзе: только искусством, только для искусства. Тбилиси : Театр. о-во Грузни, 1978. 223 с.
  4. Портреты режиссеров. Москва : Искусство, 1982. Вып. 3: Симонов, Бабочкин, Вивьен, Алексидзе, Владимиров, Хейфец. 186 с.
  5. Догонадзе Л. Дмитрий Алексидзе и его новые ученики // Лит. Грузия. 1984. № 9.
  6. ზ. ბაბუნაშვილი, თ. ნოზაძე, „მამულიშვილთა სავანე“, თბ., 1994.
  7. გურაბანიძე ნ., ენციკლოპედია "საქართველო", ტ. 1, გვ. 106, თბ., 1997.
  8. Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник. Київ : Криниця, 2001. 696 с.
  9. Харабадзе Г. Воспоминания актера, посвящения и рассказы тоже. Москва : Новая газета, 2004. 197 с.
  10. Мелешкіна І. Професія: режисер (до 100-річчя від дня народження Дмитра Олександровича Алексідзе) // Музей театрального, музичного та кіномистецтва України. 2010. URL: http://www.tmf-museum.kiev.ua/nauka/31

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Мороз Т. Д. Алексідзе, Дмитро Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алексідзе, Дмитро Олександрович (дата звернення: 19.11.2019).