Александрійський вірш
Александрі́йський вірш — двовірш шестистопного ямба з постійним наголосом на 6-му і 12-му складах і цезурою (паузою) після 6-го складу. Римування парне з обов’язковим чергуванням чоловічих і жіночих рим.
Назва походить від французького 12-складового вірша, що вперше трапляється в «Романі про Александра» (1180). У період класицизму — канонічний розмір епосу, а також трагедії (П. Корнель, Ж. Расін) та інших «високих жанрів». Використовувався як відповідник класичному гекзаметрові. В українській поезії трапляється переважно в перекладах із французької та польської літератур — наприклад, у перекладі М. Рильського поеми «Пан Тадеуш» А. Міцкевича. Відповідний тип віршування застосовував М. Зеров (цикл «Александрійські вірші»). Кількома десятиліттями раніше дещо видозміненим александрійським віршем (так званими «александринами») І. Франко написав поезію «Каменярі».
Покликання на цю статтю: Александрійський вірш // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александрійський вірш (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 22.07.2021
