Актиномікоз

Актиноміко́з (від актино... і грец. μύϰης — гриб) — хронічне неконтагіозне захворювання людей, свійських і деяких видів диких тварин, що характеризується утворенням специфічних гранульом — актиноміком.

Збудник хвороби — грампозитивна бактерія (Actinomyces bovis), відома також як променистий гриб, належить до роду актиноміцетів (див. також Актиноміцети), поширена в природі (в ґрунті, на рослинах злакових, сіні тощо) і добре пристосовується до різних умов існування в зовнішньому середовищі. У висушеному стані зберігається 9–10 років, за мінусових температур — 1–2 роки; стійка до дії сонячного випромінювання. Актиноміцетів-сапрофітів часто виявляють у здорових людей у ротовій порожнині, зубному нальоті, лакунах мигдаликів, на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту тощо. Патогенність актиноміцетів спричиняють запальні захворювання внутрішніх органів. У місці розвитку патогенних актиноміцетів утворюється інфекційна гранульома, яка уражує сусідні тканини. У грануляції виникають абсцеси й нориці. Найчастіше трапляється шийно-щелепно-лицьова форма. Актиномікоз шкіри виникає здебільшого вторинно, за первинного ураження інших органів. Для лікування людини застосовують антибіотики, рентгенотерапію або хірургічне втручання з одночасним використанням загальнозміцнювальних засобів.

Актиномікоз у вигляді спорадичних випадків або уражень окремих груп тварин реєструється в багатьох країнах світу, включно з Україною. Економічні збитки внаслідок актиномікозу незначні. На актиномікоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, переважно у 1–5-річному віці, значно рідше — свині, як виняток — вівці, кози, коні, м’ясоїдні, а також ведмеді, слони, олені, кролі. Хвороба спостерігається впродовж усього року, однак частіше взимку й навесні. Зараження відбувається при згодовуванні тваринам контамінованих актиноміцетами колючих кормів, які спричинюють поранення слизової оболонки ротової порожнини й глотки, а також при прорізуванні зубів, хірургічних втручаннях тощо. Лікування тварин має бути комплексним з урахуванням стадії розвитку процесу і місця його локалізації: від введення йодистих препаратів до екстирпації гранульом. Для попередження зараження людини на актиномікоз необхідно мити зелень перед споживанням. М’ясо тварин підлягає ветеринарному нагляду, тільки після експертизи воно може реалізовуватися споживачам.

Література

  1. Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія. Київ, 2002.
  2. Вербицький П. І., Достоєвський П. П. Довідник лікаря ветеринарної медицини. Київ, 2004.
  3. Бессарабов Б. Ф., Сидорчук А. А. и др. Инфекционные болезни животных. Москва, 2007. Інфекційні хвороби / За ред. О. А. Голубовської. Київ, 2012.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Мартинюк О. Г. Актиномікоз // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Актиномікоз (дата звернення: 19.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ