Актиномікоз

Актиноміко́з (від актино... і грец. μύϰης — гриб) — хронічне неконтагіозне грибкове захворювання людей, свійських і деяких видів диких тварин, що характеризується утворенням специфічних гранульом — актиноміком.

Збудник хвороби — променистий грибок актиноміцет (Actinomyces bovis), який поширений у природі (в землі, на злакових рослинах, сіні тощо) і добре пристосовується до різних умов існування в зовнішньому середовищі: у висушеному стані зберігається 9–10 років, при мінусових температурах — 1–2 роки; стійкий до дії сонячного випромінювання. Актиноміцети у вигляді сапрофітів часто виявляють у здорових людей у ротовій порожнині, зубному нальоті, лакунах мигдалин, на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту тощо; переходу актиноміцетів в паразитичний стан сприяють запальні захворювання органів. На місці впровадження актиноміцетів утворюється інфекційна гранульома, яка проростає в навколишні тканини. У грануляції виникають абсцеси, які, прориваючись, створюють нориці. Найчастіше зустрічається шийно-щелепно-лицьова форма. Актиномікоз шкіри виникає, як правило, вторинно при первинній локалізації в інших органах. Для лікування людини застосовують антибіотики, рентгенотерапію або хірургічне втручання з одночасним використанням загальнозміцнювальних засобів.

Актиномікоз у вигляді спорадичних випадків або уражень окремих груп тварин реєструється в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Економічні збитки внаслідок актиномікозу невеликі. На актиномікоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, переважно у 1–5-річному віці, значно рідше — свині, як виняток — вівці, кози, коні, м’ясоїдні, а також ведмеді, слони, олені, кролі. Хвороба спостерігається впродовж усього року, однак частіше взимку й навесні. Зараження відбувається при згодовуванні тваринам контамінованих актиноміцетами колючих кормів, які спричинюють поранення слизової оболонки ротової порожнини й глотки, а також при прорізуванні зубів, хірургічних втручаннях тощо. Лікування тварин має бути комплексним з урахуванням стадії розвитку процесу і місця його локалізації: від введення йодистих препаратів до екстирпації гранульом. Для попередження зараження людини на актиномікоз необхідно мити зелень перед споживанням. М’ясо тварин підлягає ветеринарному нагляду, тільки після експертизи воно може реалізовуватися для споживачів.

Література

  1. Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія. Київ, 2002.
  2. Вербицький П. І., Достоєвський П. П. Довідник лікаря ветеринарної медицини. Київ, 2004.
  3. Бессарабов Б. Ф., Сидорчук А. А. и др. Инфекционные болезни животных. Москва, 2007. Інфекційні хвороби / За ред. О. А. Голубовської. Київ, 2012.

Автор ВУЕ