Акомодація (біологія та медицина)


Акомодація ока

Акомодація у біології та медицині — пристосування органа або тканини до зміни умов їхньої діяльності. Виділяють фізіологічну, гістологічну та акомодацію ока.

Фізіологічна акомодація

Фізіологічна акомодація — пристосування збудливих тканин (нервової та м’язової) до дії подразника, що повільно наростає; при цьому поступово знижується збудливість тканини. Збудження тканини залежить від градієнта (крутизна наростання сили) подразника. За повільного наростання сили подразника поріг подразливості постійно підвищується, реакції тканини на подразник може і не бути. Акомодація фізіологічна пояснюється виникненням у тканині активних змін, які підвищують поріг подразливості внаслідок зміни йонних потоків через клітинну мембрану.

Потенціал дії збудливих тканин спричиняє рух йонів Натрію всередину клітини, що змінює мембранний потенціал. Припинення розвитку потенціалу дії пов’язане з врівноваженням мембранного потенціалу через потік йонів Калію зсередини клітини назовні. Якщо градієнт подразника наростає повільно, мембранний потенціал врівноважується раніше, ніж він досягне порогової величини, і потенціал дії не виникає. Швидкість акомодації рухових нервових волокон значно перевищує швидкість акомодації чутливих. Найнижча швидкість акомодації тканин і органів, яким притаманний автоматизм (наприклад, волокон серцевого м’яза), гладеньких м’язів сечоводів, шлунка, кишечника та ін. Швидкість фізіологічної акомодації зростає за збільшення концентрації в тканинах Кальцію і Калію, підвищення температури тканин.

Гістологічна акомодація

Гістологічна акомодація — зміна форми окремих клітин у тканинах і співвідношень між кількістю їх без втрати ними функціональних властивостей. Відбувається під впливом зовнішніх умов (зазвичай це запальні, гіперпластичні процеси) як пристосування до них. Інша назва — псевдометаплазія. За гістологічної акомодації не змінюється специфічна структура клітин та їхні фізіологічні функції. Приклади акомодації гістологічної: за падіння внутрішньоальвеолярного тиску альвеолярний епітелій легенів перетворюється на високі циліндричні клітини або за значного зниження тиску кровоносної судини клітини ендотелію набувають кубічної форми; і навпаки: в кісті за підвищення внутрішнього тиску сплощується циліндричний епітелій.

Акомодація ока

Акомодація ока — пристосування ока до фокусування на сітківці предметів, розташованих на різній відстані, що досягається зміною кривини і, відповідно, заломлювальної сили кришталика. У риб та амфібій фокусування досягається переміщенням кришталика відносно сітківки, причому у риб око в розслабленому стані чітко бачить наближені предмети, підтягування кришталика до сітківки дає можливість фокусуватися на віддалених предметах, а у рептилій у розслабленому — віддалені, для близького бачення кришталик віддаляється від сітківки. У рептилій, птахів і ссавців (у людини також) акомодація здійснюється за допомогою м’язів, які змінюють кривину пружного кришталика.

Фізіологічний механізм акомодації ока полягає в скороченні волокон акомодаційного м’яза, за допомогою якого кришталик «розтягується» і стає більш пласким, розслаблення м’яза надає кришталику опуклішої форми. Акомодація ока можлива в межах, які визначаються двома параметрами: найближчою точкою ясного зору і найдальшою точкою ясного зору. Скорочення м’яза кришталика ока і, відповідно, акомодація ока контролюються переважно парасимпатичними волокнами окорухового нерва. Акомодація ока залежить від еластичності кришталика, вона найвища у дитинстві і молодому віці; з віком еластичність кришталика зменшується. Після 40 років починаються вікові порушення акомодації ока, насамперед це вікова далекозорість. У дитинстві еластичний кришталик здатний набувати такої опуклості, що дає змогу фокусувати на сітківці предмети, розташовані на відстані 5–6 см (т. зв. найближча точка ясного бачення), з віком найближча точка ясного бачення відсувається від ока: у молодої людини вона в середньому на відстані 10 см від ока, у віці 45 років — 30–33 см, 70 років — 100–120 см.

Література

  1. Чайченко Г. М., Цибенко В. О., Сокур В. Д. Фізіологія людини і тварин. Київ : Вища школа, 2003. 464 с.

Автор ВУЕ