Аккад


Аккад. Скульптура царя, ймовірно Саргона

Акка́д — держава з центром у місті Аккад (Аккаде) в басейні середньої течії р. Євфрат (хоча точне місцезнаходження невідоме), існувала у 24–22 ст. до н. е.

Аккад — перша централізована держава Стародавнього Межиріччя, створена семітськими племенами аккадців на місці шумерських міст-держав (номів) Ранньодинастичного періоду. До виникнення Аккадського царства боротьба шумерських номів за гегемонію над усім Нижнім Межиріччям (Шумером) закінчувалася домінуванням наймогутнішого з номів. Його верховенство підтримувалося жрецтвом священного шумерського міста Ніппур. Проте правитель (енсі) такого ному не мав цілковитої влади ані над Шумером узагалі, ані над власним номом, перебуваючи в стані постійного суперництва з жрецькою аристократією.


Близько 2316 до н. е. енсі ному Умма на ім’я Лугальзагесі переміг правителів Нижнього Межиріччя та царя міста-держави Кіш на півночі від Шумеру (населеного переважно семітами), розгромив енсі Кіша на ім’я Ур-Забаба. Останнього було скинуто внаслідок перевороту, вчиненого його садівником і чашником. Кравець і чашник, справжнє ім’я якого невідоме, став царем Кіша і взяв собі ім’я Šarrum-ken («Цар істинний»), у сучасній історіографії він відомий як Саргон Аккадський. Саргон захопив владу близько 2316 до н. е., спираючись на простих селян-общинників, які зазнавали гніту родової знаті та жрецтва, обмежив владу жерців, почав призначати на жрецькі посади своїх родичів та наближених, замінював представників номової олігархії чиновниками, яких призначав особисто, сприяв розвитку ремесел та торгівлі, створив значний земельний фонд, до якого увійшли землі храмової знаті.

У мистецтві, на відміну від шумерських витворів, де людей зображували схематично, поширилася тенденція до реалістичного зображення особистості, героя, що здійснює подвиги. Згідно з джерелами, упродовж 55 років свого правління Саргон провів 34 битви, завоював землі від Верхнього (Середземного) моря до Нижнього (Перської затоки), розгромивши близько 2312 коаліцію з 50 шумерських енсі на чолі з Лугальзагесі, якого, імовірно, було страчено. Після цього ніппурські жерці визнали Саргона «царем Країни» (тобто Межиріччя). На четвертий рік свого правління Саргон переніс столицю держави до маленького м. Аккаде. Наприкінці 24 ст. до н. е. Саргон продовжив походи на Сирію; здійснив похід на Елам, хоча й не зміг його завоювати. Обмеження влади родової знаті та жерців, а також підкорення інших країн призводили до повстань проти Саргона на підкорених територіях. Джерела також інформують про народні бунти проти Саргона наприкінці його правління.

Наступники Саргона — Рімуш, Маніштусу, Нарам-Суен, Шаркалішаррі та ін. — здійснювали політику злиття царської й храмової знаті та обмеження влади шумерської родової олігархії, а також продовжували завоювання інших країн. Більшість із них загинули насильницькою смертю внаслідок змов. Невдоволення населення викликала політика власного обожнення правителів.

Найбільшої могутності Аккад досяг під час правління Нарам-Суена (близько 2237–2200 до н. е.), який отримав титул «царя чотирьох сторін світу». Він здійснював походи на давньоеламське царство Аван, із яким уклав найдавнішу мирну угоду (хоча правитель Авану залишився залежним від Нарам-Суена), а також інші області на території сучасного Ірану.

Аккадське царство було ослаблене й розгромлене наприкінці 22 ст. до н. е. внаслідок повстань на його території та через вторгнення семітських племен амореїв, а також хурритських племен із північного заходу та гутіїв, що мешкали на території нагір’я Загрос у Ірані.

Література

  1. Hinz W. Das Reich Elam. Stuttgart, 1964.
  2. История Древнего Востока. Москва, 1983. Т. 1.
  3. Емельянов В. В. Древний Шумер. Санкт-Петербург : Петербургское востоковедение, 2001. 368 с.

Автор ВУЕ