Азійсько-Тихоокеанський регіон

Азі́йсько-Тихоокеа́нський регіо́н — сукупність континентальних і острівних територій та басейну Тихого океану, що їх омиває. Інший назви — «тихоокеанський басейн», «тихоокеанське кільце».

Залежно від методології підрахунку, цей географічний, геополітичний і геоекономічний простір (мегарегіон) налічує від 20–30 до 47 країн і окремих районів, у яких проживає близько половини населення світу. Наприклад, у США до Азійсько-Тихоокеанського регіону відносять країни Південно-Східної й Північно-Східної Азії та Океанії. В Японії, крім названих субрегіонів, включають країни тихоокеанського узбережжя Латинської Америки і країни Південної Азії — Індію та Шрі-Ланку. У Китаї — країни Східної та Південно-Східної Азії, але без країн Латинської Америки.

Організаційно-політичним і економічним ядром Азійсько-Тихоокеанського регіону вважають форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС; 1989), учасниками якого наразі є 21 країна (Австралія, Бруней, В’єтнам, Гонконг, Індонезія, Камбоджа, Китай, Канада, Лаос, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Південна Корея, Перу, РФ, США, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія).

На початку 21 ст. в Азійсько-Тихоокеанському регіоні сформувалася пірамідальна система внутрішніх регіональних зв’язків, яка об’єднує країни не тільки з різним рівнем соціально-економічного розвитку, але й з різними принципами державного управління. Нагорі піраміди перебувають США і Японія, на які припадає понад 70 % сукупного ВВП країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. До них приєднуються Австралія й Канада (бл. 7 % ВВП регіону). Нижче перебувають неоіндустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії: Південна Корея, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Філіппіни. До них долучаються країни Центральної і Південної Америки: Мексика, Чилі, Перу та ін. Найнижчий щабель за макроекономічними показниками посідають найменш розвинені країни — члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — В’єтнам, Лаос, М’янма. Окреме місце у цій системі займає Китай, який за темпами та масштабами економічного зростання перевищує інші країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, внаслідок чого за останнє десятиріччя перетворився на другу економіку світу. Загалом на Азійсько-Тихоокеанський регіон припадає: 60 % світового ВВП, 50 % світової торгівлі, 48 % прямих іноземних інвестицій, 65 % світових запасів сировини та 42 % населення планети. У 2010-ті Азійсько-Тихоокеанський регіон перетворився на найдинамічніший мегарегіон планети, а за рівнем інтеграційного розвитку майже впритул наблизився до Європейського Союзу та Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). При цьому найшвидші темпи розвитку мали східноазійські економіки: В’єтнам, Індонезія, Китай, Малайзія, Південна Корея, Тайвань і Таїланд, які, попри суттєві відмінності в політичних системах і соціокультурному розвитку, обрали неоіндустріальний тип суспільної модернізації.

У межах Азійсько-Тихоокеанського регіону функціонують 44 субрегіональних угруповання, зокрема 28 між окремими країнами-членами АТЕС. Здебільшого це двосторонні зони вільної торгівлі, найвідомішими серед яких є: НАФТА в Північній Америці, АСЕАН у Південно-Східній Азії, Зона вільної торгівлі між Австралією і Новою Зеландією, Форум тихоокеанських островів на півдні Тихого океану та Регіональне всеосяжне економічне партнерство. Майбутнє азійсько-тихоокеанської економічної інтеграції та місце регіону в світових інтеграційних процесах залежить від досягнення цілей Богорської декларації, яку було прийнято на неформальному саміті АТЕС 1994. Зміст основних цілей декларації полягає в поетапному створенні найбільшої у світі зони вільної торгівлі товарами, послугами та інвестиційного капіталу. При цьому розвинені країни мали завершити торгово-економічну лібералізацію до 2010, неоіндустріальні країни — до 2015, а країни, що розвиваються — до 2020. Проте досягнення задекларованих цілей через низку причин відбувається з певним відхиленням від наміченого графіка.

У межах Азійсько-Тихоокеанського регіону активно розвивається трансрегіональна інтеграція. Торговельна та інвестиційна лібералізація в Азійсько-Тихоокеанському регіоні здійснюється за трьома напрямками: на національному, субрегіональному (в рамках інтеграційних угруповань) і на багатобічній основах (відповідно до правил Світової організації торгівлі). Ефективність інтеграційного співробітництва країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, яке ґрунтується переважно на економічній складовій, пояснюється не тільки економічними, але й іншими факторами, зокрема зростанням ролі чинників регіональної безпеки та політичної стабільності. Взаємообумовленість цих факторів ускладнює розвиток інтеграційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, які в останні роки стикаються з нетрадиційними викликами та новими загрозами в умовах кризи постбіполярної системи міжнародних відносин.

Література

  1. McDougal D. Asia Pacific in World Politics. Boulder, 2007.
  2. East Asian Multilateralism. Prospects for Regional Stability. Baltimore, 2008.
  3. Шергін С. О. Дилема азійсько-тихоокеанського регіоналізму // Наук. вісник Дипломатичної академії України. 2015. Вип. 22. Ч. ІІ.
  4. Шергін С. О. Азійсько-Тихоокеанський регіоналізм у сучасних міжнародних реаліях // Історичний розвиток глобальної периферії як чинник трансформації сучасної світосистеми. Київ, 2016.

Автор ВУЕ

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ