Азіз Несін

Азіз Несін 

Азі́з Несі́н (турец. Aziz Nesin — псевдонім; справжні ім’я та прізвище — Мехмет Нусрет; 20.12.1915, Принцеві острови, Стамбул, Туреччина — 06.07.1995, м. Чешме, іл Ізмір, Туреччина) — письменник, видавець, громадський діяч, основоположник жанру політичної сатири в турецькій літературі.

Азіз Несін

(Aziz Nesin)

Справжнє ім’я Мехмет Нусрет
Рік народження 1915
Місце народження Принцеві острови, Стамбул, Туреччина
Рік смерті 1995
Місце смерті Чешме, Ізмір, Туреччина
Напрями діяльності літературна творчість, проза, видавнича справа

Життєпис

За походженням — кримський татарин.

Із 12-річного віку, після смерті матері перебував у стамбульській школі-інтернаті для сиріт.

1939 закінчив військове училище, до 1944 служив у турецькому війську.

Через нестачу грошей не зміг закінчити навчання в Академії мистецтв та університеті.

Тривалий час не мав певного місця роботи.

1965 Азіз Несін уперше здійснив п’ятимісячну зарубіжну мандрівку, під час якої відвідав і Україну.

Діяльність

Азіз Несін протягом життя був прибічником соціальних рухів.

1946 разом з однодумцем, письменником Сабахаттіном Алі випускав сатиричний тижневик «Марко-паша», неодноразово змінюючи (через заборони на видання) його назви: «Покійний паша», «Відомий паша». Урешті обох видавців ув’язнили, а після звільнення Азіза Несіна відправили на поселення у провінцію.

Сатиричні оповідання Азіз Несін почав писати ще під час військової служби, але друкував їх під псевдонімом. Першу книжку — збірку оповідань «Що лишилося» — видав у 1953, останнє прижиттєве видання з’явилося у 1990.

Загалом у Туреччині вийшло друком близько 90 книжок Азіза Несіна: оповідань, романів, п’єс, фейлетонів, сатиричних віршів, казок, легенд, спогадів.

З 1954 став постійним автором гумористичного часопису «Гриф» («Akbaba»). Теми його творів: корупція, продажна влада, переслідування борців за свободу, катастрофічний стан освіти, охорони здоров’я, рабська невибагливість населення, релігійний фанатизм.

Видавав тижневик «Zübük», названий ім’ям героя його ж сатиричного роману — політика-корупціонера.

Пам’ятаючи про злигодні свого дитинства, на власні заощадження заснував фонд Несіна (1972), метою якого було виховання якомога більшої кількості дітей-сиріт: забезпечення їх освітою та спеціальністю. Від дня заснування фонду Азіз Несін жив разом зі своїми вихованцями в Чаталдже, передмісті Стамбула.

Визнання

  • Премія «Золота пальмова гілка» 9-го (1956) та 10-го (1957) Міжнародного конкурсу письменників-гумористів (за оповідання «Як був упійманий Гамді на прозвисько “Слон”» та «Банкет з нагоди облаштування нового казана» відповідно);
  • премія Спілки журналістів Туреччини (1959; за памфлет «Я розмовляв з Ататюрком»);
  • премія «Золотий їжак» Міжнародного конкурсу гумористів у Болгарії (1966, за оповідання «Борг перед країною»).

Твори Азіза Несіна популярні в усьому світі, його сатиричні оповідання виходили і в Україні (перекладачі — Г. Халимоненко та О. Ганусець).

Твори

  • Український переклад — Листи померлого віслюка та інші новели. Київ, 1970.
  • На каруселі. Київ, 1979.

Література

  1. Яковлева Н. С. Сатирические новеллы Азиза Несина. Ленинград, 1977.
  2. Tekin Arslan. Edebiyatımızda isimler ve terimler. İstanbul, 1999.
  3. Йылмаз М. Антон Чехов и Азиз Несин // Преподаватель ХХI век. № 2, 2013. С. 343 – 348. URL:

https://cyberleninka.ru/article/n/anton-chehov-i-aziz-nesin

Автор ВУЕ