Азбука-границя

А́збука-грани́ця — у давній літературі — назва віршованого букваря, азбука з акровіршами.

Кожен рядок такої абетки (зазвичай без кінцевої рими) починався з букви в алфавітному порядку, а на «границі» (краю рядка) окремо дублювали першу літеру:

А Аз молюся словом цим до Тебе,

Б Боже мій, що сотворив на світі

В Видимі й невидимі істоти,

Г Господи, пошли Свого на мене.

Твори мали різноманітний зміст: морально-повчальний, історичний, молитовний тощо.

Укладачі азбук-границь намагалися через змістово зв’язані речення полегшити запам’ятовування назв і послідовність літер.

Серед дослідників-лінгвістів є припущення, що азбуку-границю започаткував Костянтин Болгарський, учень Мефодія (див. Мефодій Солунський).

Уперше значущість азбуки-границі у навчанні грамоти відзначив архієпископ Геннадій у листі до митрополита Симона (бл. 1500).

Література

  1. Каптерев П. Ф. История русской педагогики. Изд. 2. Петроград, 1915.
  2. Сірополко С. О. Історія освіти в Україні. Київ, 2001.

Автор ВУЕ

Г. І. Калінічева

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Калінічева Г. І. Азбука-границя // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Азбука-границя (дата звернення: 8.12.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ