Аерофобія

Аерофо́бія (від аеро… і фобія) — багатозначний термін:

1) Патологічна відраза до найменших рухів повітря, прояв гіперестезії. Є одним із симптомів сказу (поряд із акустикофобією — боязню голосних звуків, фотофобією — світлобоязню та ін).

2) Страх перед авіаперельотами. Може бути як окремою фобією, так і свідченням інших фобій, наприклад, клаустрофобії або акрофобії (боязні висоти). Для аерофобії характерні такі ознаки: тривога від самої думки про політ, уникання авіаперельотів або сильні переживання під час них (аж до відчуття жаху, паніки), неможливість опанувати себе попри усвідомлення того, що інші люди не вважають ситуацію небезпечною, вегетативні реакції у відповідь на травмувальну ситуацію — пришвидшене серцебиття, тремор, сухість у роті, спітніння, нудота, ядуха, збудження або виражена слабкість іноді до непритомності. Аерофобія проявляється зазвичай після 25 років, коли починається активна соціалізація. Є одним із найпоширеніших видів фобій. За різними даними, усі або окремі симптоми аерофобії відчувають від 20 до 25 % дорослого населення. Лікування: для легких форм аерофобії може бути достатньо освітнього компоненту, коли пацієнту роз’яснюють основи механіки польоту, природу звуків і фізичних відчуттів, які можуть виникати під час перебування на висоті. Складніші випадки аерофобії лікують за допомогою так званої експозиційної терапії як частини когнітивно-поведінкової психотерапії, зокрема із залученням комп’ютерної техніки (у віртуальному просторі). Основна мета терапії зводиться до поступової десенсибілізації та опрацювання емоцій і думок, які при цьому виникають, навчанню самоконтролю та саморегулюванню фізіологічних проявів, які супроводжують переживання. Використовують також елементи аутотренінгу, тілесно-орієнтованої терапії, техніки релаксації.

Література

  1. Ромек В. Г. Поведенческая терапия страхов // Прикладная психология. 2002. № 4.
  2. Герасименко А. І., Кушнір Ю. А., Осадча Г. О. Уявлення про тривожно-фобічні розлади з точки зору сучасних класифікаційних систем // Архів психіатрії. 2011. Т. 17. № 2.

Автор ВУЕ