Аероакустика

Аероаку́стика (від аеро… і акустика) — розділ фізики, у якому вивчають механізми й закономірності генерації звукових хвиль крізь турбулентний рух плину або ж аеродинамічні сили, що взаємодіють з поверхнею, а також проблеми акустики газових потоків, які рухаються, взаємодії звуку з газовими потоками та методи зменшення або зниження аерошумів.

На відміну від класичної акустики, аероакустика не вивчає процеси, що можуть відбуватися під впливом зовнішніх сил або коливань. Цей науковий напрям виник у середині 1950-х. 1877 першим теоретично дослідив утворення звуку під час руху потоків рідин Дж. Релей, а практичне застосування напрямок отримав 1952—1954 у роботах Дж. Лайтхілла (Велика Британія).

Аероакустика вивчає шуми двох типів: ті, що утворюються за зміщення частинок середовища в потоці, й шуми з обтікання твердих тіл потоками газів. У аероакустиці генерація звуку пов’язана з утворенням вихорів, їх пришвидшеним рухом у неоднорідному полі під час обтікання тіл у потоці, а також за витікання газу в рухоме або нерухоме середовище.

Література

  1. Голдстейн М. Е. Аэроакустика / Пер. с англ. Москва : Машиностроение, 1981. 294 с.
  2. Акустические измерения и стандартизация. Аэроакустика. Геоакустика. Ультразвук и ультразвуковые технологии. Электроакустика: Сб. трудов ХIII сессии Рос. акустического общества. Москва : ГЕОС, 2003. Т. 2.
  3. Sanjiva K. L., Joseph W. N. A second golden age of aeroacoustics? // Philosophical transactions of The Royal Society. Series A: Mathematical, physical, and engineering sciences. London : The Royal Society, 2014. Vol. 372. Iss. 2022. URL: http://rsta.royalsocietypublishing.org/content/372/2022/20130321

Автор ВУЕ

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ