Агрофітоценологія

Агрофітоценоло́гія (від агро… і фітоценологія) — наука, що вивчає закономірності функціонування агрофітоценозів залежно від зміни біотичних і абіотичних чинників, видозмінений людиною рослинний покрив на рівні ландшафту, територія певного регіону, усієї земної поверхні, закономірності його розвитку, складу, поширення, екологічну та продукційну вагомість. Агрофітоценологія є теоретичною основою раціонального використання, підвищення продуктивності й охорони природних, видозмінених і штучно створених людиною фітоценозів. На основі агрофітоценологічних досліджень розробляють заходи для докорінного поліпшення природних луків і пасовиськ, створення стійкого й високопродуктивного сіяного травостою, культивування високоадаптованих до конкретних ґрунтово-екологічних умов різних видів багаторічних трав та насаджень. Українські вчені є представниками напряму агрофітоценології, який втілюється в сільськогосподарській практиці. Найвідоміші серед них — А. Гродзинський, Ю. Шеляг-Сосонко, Я. Дідух, Р. Трускавецький, О. Бондар та ін. Для одержання оптимальної продуктивності агрофітоценозів і якості врожаю українські вчені пропонують створювати рослинні угруповання за принципом диференціації ніш (як часових, так і просторово-ресурсних), тобто створювати змішані посіви. Дослідженнями А. Гродзинського було доведено, що суміші дають змогу зняти так звану втомлюваність ґрунту й одержувати значно вищі врожаї сільськогосподарських культур. Р. Трускавецький розробив ресурсозбережувальні та екологічні безпечні способи окультурювання кислих і гідроморфних ґрунтів шляхом використанням методів агрофітоценології. На сучасному етапі у сфері агрофітоценології постає завдання розробки теоретичних засад змішаного посіву на основі опису ніш різних видів і побудови математичних моделей прогнозу сумісності різних компонентів такого культурного фітоценозу.

Література

  1. Ламан Н. А., Самсонов В. П., Прохоров В. Н. и др. Методическое руководство по исследованию смешанных агрофитоценозов. Минск : Навука и тэхніка, 1996. 101 с.
  2. Иванов В. Ф., Иванова А. С. и др. Экология плодовых культур. Киев : Аграрна наука, 1998. 407 с.
  3. Березівський Л. М. Системи основного обробітку ґрунту і щільності агрофітоценозу як фактори формування врожаю та якості льоноволокна // Науковий вiсник Нацiонального аграрного унiверситету. 1999. № 19.
  4. Шанда В. І., Євтушенко Е. О. Агрофітоценоз як специфічна екологічна система // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Біологія. Екологія. 2008. Т. 2. Вип. 16. С. 200–204.
  5. Камінський В. Ф. та ін. Землеробство XXI століття — проблеми та шляхи вирішення. Київ : Едельвейс, 2015. 270 с.
  6. Дідківський М. П. Вплив погодних умов та агротехніки вирощування на урожайність багаторічних трав // Збалансоване природокористування. 2016. № 4. С. 47–51.
  7. Митрофанов О. та ін. АгроОлімп «Зрошення»: Агротехнологічний регламент вирощування сільськогосподарських культур в 4-пільній сівозміні на зрошенні // Техніка і технології АПК. 2017. № 8. С. 19–22.
  8. Шанда В. І. Та ін. Агрофітоценологія: аспекти теорії, методології та суміжних наук. Кривий Ріг : Видавець ФОП Чернявський Д. О., 2017. 216 с.

Див. також

Автор ВУЕ

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ