Агресія (міжнародне право)

Агре́сія — у міжнародному праві — застосування збройної сили державою (групою держав) проти суверенітету, територіальної цілісності, політичної незалежності іншої держави або народу (нації), несумісне з Статутом ООН.

Поняття «агресія» виникло у міжнародному праві в період між світовими війнами в процесі розроблення принципу заборони агресивної війни. Ідея утвердження цього принципу знайшла відображення у низці документів Ліги Націй, зокрема в проекті Договору про взаємну допомогу 1923 (не набув чинності) і Декларації про агресивні війни 1927, де агресивна війна кваліфікувалась як «міжнародний злочин». Статут Ліги Націй зобов’язував її членів не вдаватися до війни, доки не використано всіх мирних засобів розв’язання спору (ст. 12). Першою багатосторонньою угодою, що містила заборону агресивної війни, став Паризький пакт 1928 (див. Бріана–Келлога пакт 1928). У ньому проголошувалася відмова від війни як засобу врегулювання міжнародних спорів і визнавалося за необхідне розв’язувати будь-які спори мирними засобами (ст. 1, 2), тим самим заборона агресивної війни замінила існуюче доти право війни, тобто право держави самій вирішувати, як здійснювати самооборону (самозахист). Але цей пакт не містив ні визначення агресії, ні процедур мирного розв’язання конфліктів. На той час у межах Ліги Націй не було узгодженого визначення «агресія», а те, яке запропонував СРСР (1933), не було прийнято.

Після Другої світової війни на принципі Паризького пакту про заборону агресивної війни ґрунтувалися Статут Міжнародного воєнного трибуналу для суду над головними воєнними злочинцями європейських країн (Нюрнберзького трибуналу) і Міжнародного воєнного трибуналу для Далекого Сходу (Токійського трибуналу) та їхні вироки. Нюрнберзький трибунал визначив війну як «здійснення політики засобами насилля» і назвав ознаки, за якими особа вважається відповідальною за агресивну війну: така особа повинна бути поінформованою про намір розв’язати війну та її агресивний характер; мати можливість впливати на політику розв’язання чи продовження агресивної війни; використовувати цю можливість для сприяння такій політиці.

У Статуті ООН (п. 4, ст. 2). передбачено зобов’язання держав утримуватися в міжнародних відносинах «від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об’єднаних Націй». До переліку дій, які, незалежно від оголошення війни, кваліфікуються як акт агресії, належать:

  • вторгнення чи напад збройних сил держави на території іншої держави, або будь-яка, навіть тимчасова окупація, або будь-яка анексія із застосуванням сили на території іншої держави чи її частини;
  • бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування зброї на території іншої держави;
  • блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;
  • напад збройними силами держави на сухопутні, морські та повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави;
  • застосування збройних сил однієї держави, що розташовуються на території іншої держави згідно з угодою держави, що приймає, з порушенням умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
  • дія держави, що дозволяє, аби її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, ця держава використовувала для здійснення акту агресії проти третьої держави;
  • засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп, нерегулярних сил чи найманців, які застосовують силу проти іншої держави, здійснюючи акти, рівнозначні вищезазначеним, або її значна участь у них (ст. 3). Рада Безпеки ООН може визначати як агресію й інші акти.

Жодні міркування будь-якого характеру (політичного, економічного, воєнного тощо) не можуть служити виправданням агресії. (п. 1 ст. 5). Водночас не можна порушувати право на самовизначення, свободу та незалежність народів та їхнє право боротися проти іноземного панування і з цією метою одержувати підтримку (ст. 7).

У США серед представників доктрини міжнародного права досить поширений погляд, що концепція «акту агресії», сформульована у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, не повністю збігається з концепцією «застосування сили згідно з п. 4 ст. 2» та концепцією «збройного нападу відповідно до ст. 51 про самооборону», тоді як інші представники доктрини міжнародного права визнають приписи зазначених резолюцій Генеральної Асамблеї ООН щодо акту агресії та її визначення такими, що тлумачать Статут ООН або розвивають його та юридично обов’язкові як для держав, так і для РБ ООН.

У зв’язку з нападами на США 11.09.2001 і проведенням у відповідь 07.10.2001 США та Великою Британією військової операції на території Афганістану, яку уряди обох країн виправдовують як здійснення законної самооборони, виникла проблема кваліфікації терористичних нападів як актів агресії. Резолюція РБ ООН від 28.09.2001, підтвердивши невід’ємне право держави на індивідуальну та колективну самооборону як визнане Статутом ООН, не уповноважила США застосовувати збройну силу у відповідь на напади, хоча підтримала висновок, що їх значні масштаби могли бути підставою використання права на самооборону.

У міжнародному праві визнається, що право на самооборону не може виходити за рамки мети захисту від конкретного акту агресії й здійснення цього права має бути пропорційним характеру цього акту з урахуванням загрози, яку несе заподіяна ним шкода. Юридичне співтовариство схиляється до думки, що Статут ООН не забороняє гуманітарну інтервенцію, суворо обмежуючи застосування сили як необхідного елемента рятування життя людей, коли держава сама не в змозі це зробити. Однак такі дії не можуть мати нічого спільного з поваленням уряду держави або окупацією її території. Розбіжності в тлумаченні агресії та її актів не можуть бути законними підставами для застосування сили без резолюції РБ ООН, якій належить виключне право прийняття рішень. Міжнародне співтовариство, спираючись на спільні зусилля держав, зобов’язане знаходити рішення спірних проблем лише мирними засобами, як того вимагає Статут ООН, і це має бути законом для всіх попри будь-які зміни, що відбуваються у світі.

Література

  1. Bishop W. General Course of Public International Law // Academie de Droit International de la Haye. 1996. Vol. 115. P. 151–249.
  2. Исторический обзор событий, связанных с агрессией. Нью-Йорк : [б. и.] , 2002. 270 с.URL: https://www.legal-tools.org/doc/3cd0c4/pdf/
  3. Антонович М. М. та ін. Українська революція гідності, агресія РФ і міжнародне право. Київ : К.І.С, 2014. 1013 с.
  4. Перепьолкін С. М., Сироїд Т. Л., Філяніна Л. А. Міжнародне право. Харків : Юрайт, 2014. 403 с.

Автор ВУЕ

В. Н. Денисов

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Денисов В. Н. Агресія (міжнародне право) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агресія (міжнародне право) (дата звернення: 21.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ