Абрис в образотворчому мистецтві


«Родина Стаматі». Художник Ж.-О.-Д. Енґр, 1818

Абрис в образотворчому мистецтві — контурний (лінійний) рисунок, чітка й деталізована лінійна прорисовка всієї композиції цілком (фігур, пейзажів тощо). Абрис служить основою для моделювання об’єму світлотінню в графічному малюнку, кордоном силуетної плями; інколи художник обмежується самим лише абрисом, що характерно для стилю класицизму (графіка Ж.-О.-Д. Енґра). У традиційному живописі абрис є необхідною підготовчою стадією для майбутньої «ліпки фарбою» образу натури. В академічній традиції абрис ретельно вимальовувався, переносився з меншого за розміром ескізу на велике полотно методом розбивки поверхні на клітини; без абрису неможливе було виконання грандіозних багатофігурних та насичених деталями композицій. Художниками уживався також прийом, що називався «припорох»: абрис, детально намальований на великих чернеткових паперових площинах (т. зв. «картон»), густо проколювався голкою й переносився на заґрунтоване полотно як дрібний пунктир шляхом втирання вугільного пилу. Втім, в рамках арт-нуво питома вага абрису знизилася, майстер часто обмежувався незначною наміткою контуру.

Література

1. Пасічний А.М. Обюразотворче мистецтво. Словник-довідник. Тернопіль. 2003.

Автор ВУЕ