Аблатив


Аблати́в (лат. ablativus, від ablatus, букв. — віднесений, відібраний), вихідний відмінок — наявний у багатьох мовах відмінок, що позначає напрямок руху від об’єкта; відповідає на питання «звідки?», «від кого/чого?». Аблативу не було у праіндоєвропейській мові, однак розвинувся в санскриті та інших мовах, сформованих на його основі. Пізніше аблатив занепав у багатьох групах індоєвропейської сім’ї, з’єднавшись з іншими відмінками. Серед сучасних індоєвропейських мов аблатив є в албанській, вірменській, окремих мовах індоарійської групи (сингальській, мальдивській, синдхі та ін.). Аблатив був у латині, однак у процесі еволюції занепав; не властивий сучасним романським мовам. У багатьох мовах (давньогрецькій, балтійській, слов’янській) аблатив функціонує як форма родового відмінка. В українській мові йому відповідає конструкція іменника в родовому відмінку з прийменником «з» або «від». Окрім індоєвропейських мов, аблатив є в тюркських (азербайджанській, турецькій та ін.), фінно-угорських, а також у японській.

Література

  1. Meillet A. Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes. Paris, 1937.
  2. Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. Москва, 1980.
  3. Яковенко Н., Миронова В. Латинська мова. Львів, 2002.

Автор ВУЕ