Абдукція у логіці


Абдукція у логіці — пізнавальна процедура прийняття гіпотез, вид редуктивного висновку; полягає в тому, що з твердження, яке є умовним висловлюванням, і висновку випливає інше твердження.

Вперше виділено як метод дослідження Ч. Пірсом, який розглядав абдукцію (абдуктивний висновок) поряд з індукцією та дедукцією. Він вважав, що відбираючи з величезної кількості гіпотез найсуттєвіші, дослідники реалізують «абдукційний інстинкт», без якого розвиток науки неможливий. Тож методологія науки має розумітися як взаємодія абдукції (прийняття правдоподібних гіпотез, які можна пояснити); індукції (реалізації емпіричного тестування висунутих гіпотез) і дедукції (методу, шляхом якого з прийнятих гіпотез виводять нові твердження). Ч. Пірс створив ідейний ескіз теорії міркування, яка пізніше була розвинута в дослідженнях зі штучного інтелекту, де абдуктивний висновок є видом автоматизованого правдоподібного міркування. Ідея абдукції, згідно з Ч. Пірсом, може бути сформульована так: D — багато фактів, Н — багато висунутих гіпотез, Н пояснює D. Отже, гіпотези з Н правдоподібні.

Література

  1. Burks A. W. Pierce’s Theory of Abduction // Philosophy of Science. 1946. Vol. 13. № 4. P. 301–306. URL: http://www.jstor.org/stable/185210
  2. Philosophical writings of Peirce. New York : Dover Publications, Inc., 1955. 386 p.
  3. Финн В. К. Синтез познавательных процедур и проблема индукции // Научно-техническая информация. Сер. 2.: Информационные процессы и системы. 1999. № 1–2. С. 8–45. (Логика и методология интеллектуальных систем)

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю:

Заєць О. В. Абдукція у логіці // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Абдукція у логіці (дата звернення: 22.02.2019).