Абдергальден, Еміль


Абдергальден, Еміль ‎

Абдергальден, Емі́ль (нім. Abderhalden, Emil; 09.03.1877, комуна Оберуцвіль, кантон Санкт-Ґаллен, Швейцарія — 05.08.1950, м. Цюрих, Швейцарія) — біохімік і фізіолог; президент академії Леопольдина (1931–1950), член Папської академії наук (1936), іноземний член-кореспондент АН СРСР (з 1925).

Абдергальден, Еміль

(Abderhalden, Emil)

Рік народження 1877
Місце народження Оберуцвіль, Санкт-Галлен, Швейцарія
Рік смерті 1950
Місце смерті Цюрих, Швейцарія
Alma mater Базельський університет, Базель
Місце діяльності Цюрихський університет, Цюрих
Напрями діяльності хімія, біохімія, фізіологія

Життєпис

Отримав медичну освіту в Базельському університеті (1902). 1904–1945 працював у Німеччині й Швейцарії: стажувався в Берлінському університеті під керівництвом Е. Фішера, був завідувачем кафедри в Цюрихському університеті. 1904–1911 працював у Вищій ветеринарній школі в м. Берліні (з 1908 — професор), 1911–1945 викладав фізіологію в університеті м. Галле; автор «Підручника фізіологічної хімії» (1906).

1909 Абдергальден експериментально здобув результати, які, на його думку, давали підстави стверджувати наявність у крові так званих захисних ферментів. Відтак запропонував низку практичних застосувань цього припущення, зокрема тест на вагітність (1912). Однак вже із середини 1910-х у науковій спільноті постали сумніви щодо «захисних ферментів» крові; згодом погляд Абдергальдена був остаточно спростований як хибний. 1916 синтезував оптично активний поліпептид з 19 амінокислотних залишків і довів його тотожність природним білкам. Ці результати Абдергальдена (як й аналогічні дослідження Г. Фішера), хоч і не мали значних практичних наслідків, посприяли руйнуванню хибних уявлень про неможливість відтворення біол. процесів in vitro. Абдергальден довів біологічну цінність низки білків та амінокислот, установив можливість заміни харчових білків сумішшю амінокислот і білкових гідролізатів.

Під час Першої світової війни Абдергальден займався благодійництвом, відкрив у нейтральній Швейцарії лікарню для потерпілих дітей. За нацистського режиму співпрацював з СС, брав участь у спробах створити біохімічної методики розрізнення «арійської» та «неарійської» рас, однак особисто досліди над людьми не проводив. Також домагався, щоб очолювана ним академія Леопольдина позбулася вчених «неарійського» походження. Після війни повернувся до Швейцарії й працював у Цюрихському університеті. Нагороджений медаллю Котеніуса (нім. Cothenius-Medaille) — науковою премією академії Леопольдина.

Праці

  • Handbuch der biochemischen Arbeitsmethoden. Bd. 1–9. Berlin, Wien, 1909–1919 (Hrsg.).
  • Sehutzfermente der tierischen Organismus. Вerlin, 1912–1941.
  • Lehrbuch der Physiologie. Вerlin, Wien, 1925–1927. Bd. 1–4.
  • Handbuch der biologischen Arbeitsmethoden. Abt. 1–13, Berlin, Wien, 1920–1936 (Hrsg.).
  • Lehrbuch der physiologischen Chemie. Berlin, Wien, 1906, Вerlin, 1931.

Література

  1. Deichmann U., Müller -Hill B. The fraud of Abderhalden’s enzymes // Nature. 1998. Vol. 393. No. 6681.

Автор ВУЕ