Ірнерій

Ірне́рій (лат. Irnerius Bononiensis), Варнерій (Вернерій, Вуарнерій; лат. Wernerius, Warnerius, Vuarnerius), Гварнерій (Гернерій; лат. Garnerius, Guarnerius); точні дати, місця народження життя і смерті невідомі, бл. 1055 — після 1125) — юрист, засновник студій з римського права, глосатор і викладач Болонської правової школи.

Життєпис

Реконструкцію життєпису ускладнює обмаль датованих фактів про діяча та ліченість джерел (звідси — нерозв’язні питання його біографії, різні гіпотези і припущення щодо його походження, професійної діяльності та внеску у т. з. правничий ренесанс 12 ст.). Перші літературні свідоцтва про Ірнерія датують після 1175.

Відомий як «болонський суддя» (лат. bononiensis iudex), але це прямо не вказує на діяча як уродженця м. Болоньї (у середньовіччі прізвиська зазвичай надавали за місцем, де людина здобула славу, а не за місцем народження). Аргументують версію, що Ірнерій був германцем за походженням. Відомостей стосовно часу його прибуття до м. Болоньї та соціального статусу бракує (невідомо, чи був мирянином, чи священником).

З періоду 1112–1125 походять 14 документів, у яких юрист на ім’я Гварнеріус (Варнерій, Вуарнерій, Гернерій та ін.) фігурує головним позивачем (causidicus) у двох судових процесах (1112–1113), при дворі графині Матильди Тосканської (бл. 1046–1115), а потім — суддею в процесах у Північній Італії за призначенням імператора Генріха V.

Традиція ідентифікує Ірнерія як засновника викладання права (принаймні, у м. Болоньї). У хроніці нормандського ченця, а пізніше абата Мон-Сен-Мішель Роберта де Торіньї (12 ст.) зазначено, що Ланфранк із Павії та його учень («socius eius») Гарнерій, знайшовши біля м. Болоньї римські закони, які змінив і скоротив у 530 імператор Юстиніан, почали викладати і пояснювати їх іншим. Після 1230 хроніка Бурхарда з Бібераха (кін. 12 — 1-ша третина 13 ст.) повідомляє, що майстер Вернерій «на прохання графині Матильди оновив книги законів, складені Юстиніаном, якими до того часу нехтували і які ніхто ніколи не вивчав». Близько 1250 адвокат і болонський магістр Одофред (13 ст.) описував своїм учням народження школи права так: Ірнерій був першим, хто викладав право в цьому місті та написав глоси «у наших книгах», через що його називають світочем закону. Одофред повідомляв, що перш ніж викладати закони, Ірнерій був викладачем граматики, логіки та риторики; «він зробив софістичні глоси, щобільше незрозумілі, ніж текст».

Всі джерела, в яких Ірнерія називають викладачем (майстром) права, жодним чином не пов’язані одне з одним. Переконливі докази того, що Ірнерій викладав у Болоньї, відсутні, але це видається вельми імовірним. Додатковим аргументом є той факт, що головною юридичною спадщиною Ірнерія є глоси, тоді як у середні віки глосування було часто пов’язане з читанням, а читання — з навчанням. Датування викладацької праці так само є проблематичним: за припущенням, він не мав можливості викладати, коли служив імператорським суддею в Північній Італії після 1116 і відразу після відлучення від церкви за відданість Генріху V у 1119. Не доведено, чи справді Ірнерій був учителем славетних болонських «чотирьох докторів»: Булгарія, Мартіна, Уго та Якоба.

З 2-ї половини 13 ст. походить повідомлення про відхід Ірнерія від викладання «через глибоку старість» і його повернення «до свого дому» (можливо, як вважають деякі дослідники, на його трансальпійську батьківщину).

Датування смерті діяча між 1130 і 1140 правдоподібне, але не достеменне.

Діяльність

Діяльність Ірнерія як юриста засвідчена виключно його чисельними глосами до всього «Corpus Iuris» Юстиніана. У середовищі юристів було відомо, що «authenticae», включені до Кодексу Юстиніана, створені спершу Ірнерієм, а вже потім багатьма іншими. Аккурсій (бл. 1182–1260) у «Звичайній глосі» зауважив щодо одного з «authenticae»: «це слова Ірнерія, а не Юстиніана».

Сам Ірнерій не підписував своїх глос. Це була ініціатива наступних глосаторів, які, схоже, збирали думки досвідченого майстра. За деякими припущеннями, слава Ірнерія здобута саме завдяки роботі пізніших юристів, які відшліфували та збагатили міф про талановитого діяча, що залишив слід у Болонській юридичній школі та юриспруденції.

Можливо, Ірнерій був одним із перших професійних юристів. З його ім’ям пов’язують справжній перелом у юридичних науках. Він здійснив революцію насамперед у методології, упровадив прийоми схоластики, пізніше широко використовувані іншими глосаторами: поділ («divisiones»), розрізнення («distinctiones»), розв’язання протилежностей («solutio contrariorum») тощо. У його глосах знаходять приклади питань («quaestiones»), а також діалектичних аргументів («a minori», «a maiori» тощо). Ірнерій, окрім того, ввів до юридичної літератури вступ («exordia» або «materiae»), який стосується певних загальних аспектів предмета.

Погляди Ірнерія на співвідношення справедливості й права (ius) балансують між етичними очікуваннями та дотриманням позитивного правового порядку. На думку Ірнерія, справедливість — прояв гармонійної рівноваги, задуманої Божим планом у твориві, а разом з тим — це перша і фундаментальна мета, до якої має прагнути правова система. Хоча справедливість і закон мають справу з тими самими предметами, вони є різними: справедливості властиво просто пропонувати те, що є правильним; закон пропонує ту саму мету через волю, тобто застосування влади, але через людські помилки часом відступає від справедливості.

Існує погляд, що Ірнерій «тільки почав шкребти поверхню римського права», тоді як «справжнім пропагандистом римського права в Болоньї, який першим вивчав і викладав його там, був Граціан». Граціан визнавав авторитет Ірнерія у світі права поч. 12 ст., включив 30 його «authenticae» до свого «Декрету» (див. Декрет Граціана; додані до останньої редакції як тексти або складник граціанівських коментарів). Граціан також редагував або доповнював тексти Ірнерія.

Робота з ідентифікації корпусу глос Ірнерія (з урахуванням сучасних можливостей філологічного аналізу текстів) триває.

Джерела

Glosse d’Irnerio e della sua scuola tratte dal manuscritto capitolare pistoiese dell’Authenticum con una introduzione storica / A cura di L. Chiappelli // Atti della Reale Accademia dei Lincei. Memorie della Classe di scienze morali, storiche e filologiche. 1886. Ser. 4. Vol. 2. P. 184–236.
Pescatore G. Die Glossen des Irnerius. Reprint. ed. Frankfurt am Main : Sauer & Auvermann, 1968. 114 p.
Besta E. L’opera d’Irnerio: contributo alla storia del diritto italiano : in 2 vol. Bologna : Arnaldo Forni, 1980. Vol. 2. 243 p.
Guarnerius Iurisperitissimus. Liber Divinarum Sententiarum / А cura di G. Mazzanti. Spoleto : CISAM, 1999. 394 p.

Література

Mazzanti G. Irnerio: Contributo a una biografia // Rivista internazionale di diritto comune. 2000. Vol. 11. P. 117–182.
Padovani A. Alle origini dell’università di Bologna: L’insegnamento di Irnerio // Bulletin of Medieval Canon Law. 2016. Vol. 33. P. 13–25.
Pennington K. Odofredus and Irnerius // Rivista internazionale di diritto comune. 2017. Vol. 28. P. 11–27.
Pennington K. Irnerius // Bulletin of Medieval Canon Law. 2019. Vol. 36. P.107–122.
Condorelli O. L’Elezione di Maurizio Burdino (Gregorio VIII), il Concilio di Reims e la Scomunica di Irnerio (1119) // Bulletin of Medieval Canon Law. 2020. P. 1–64.
Padovani A. Irnerius (ca. 1055 to ca. 1125) // Law and the Christian Tradition in Italy: The Legacy of the Great Jurists / Еd. by O. Condorelli, R. Domingo. London : Routledge, 2021. P. 25–40.
Санжаров В. А., Павлюх О. А. Болонська правова школа у XII столітті. Внесок декретистів в створення системи західноєвропейського церковного права // Ірпінський юридичний часопис. Серія: право. 2022. Вип. 1 (8). С. 21–31.