Версія від 17:07, 27 січня 2021, створена Daria (Обговорити цю сторінку | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Ашикська поезія

Аши́кська пое́зія — гілка народної словесності, що виникла на межі фольклору й літератури дивану переважно на теренах тюркськомовних народів — в Азербайджані та Малій Азії (Туреччині). Майстерністю ашиків захоплювалися також у Багдаді, на Аравійському півострові та Кавказі.

Загальна характеристика

Ашики самі складали свої пісні (іноді експромтом) та виконували їх, супроводжуючи грою на сазі (тому їх називали ще й поетами сазу).

Основна тема ашикської поезії — почуття любові до Бога, проте народ сприймав ці твори як пісні про земне кохання. Закоханість ашика — почуття, яке він відчуває до абстрактного ідеалу; ашик лише мріє про зустріч з об’єктом своєї любові, насправді ж — нездійсненну. Любов ашика не має нічого спільного з реальним, матеріальним; смуток і вічна самотність завдають йому солодких мук страждання.

Історія зберегла ім’я першого тюркськомовного поета-ашика, Юнуса Емре (13–14 ст.), який називав себе «ашик Юнус».

Різновиди ашиків

Протягом століть ідейне підґрунтя, естетичні та етичні уподобання ашиків зазнали змін та розмаїтості висловлення. З огляду на це літературознавці виокремлюють чотири різновиди ашиків.

Найдавніша й основоположна група — ашики-суфії (див. Суфізм) з їхньою проповіддю аскетичного життя: людина мусить очиститися від спокус та зваб суєтного світу, ницих тілесних чуттів та жити лише заради любові до Бога. Мета — пізнавши Його через «екстатичне осяння», злитися з Творцем. Юнус Емре засобами суфійської символіки висловлював глибокі почуття до Друга, тобто Бога. Важкий шлях інтуїтивного пізнання Бога ашик-учень (мюрид) долає постійними мандрами, перебуваючи під опікою машука, шейха-керманича. Частина віршів Юнуса Емре — схвильована розповідь про кохання до свого машука.

Друга група ашиків — абдали, ідеалом яких є вічні мандри, а прикметна риса — крайній, навіть войовничий шиїзм. Самобутній групі міських ашиків притаманне, зважаючи на аудиторію — міські кав’ярні, палаци вельмож, — володіння технікою класичного вірша, поезією дивану.

У репертуарі сільських ашиків (третя група) переважали вірші суфійського спрямування, проте селяни їх сприймали як пісні про кохання.

Близькі до сільських ашиків — ашики-кочівники. Вони давали духовну наснагу кочовим племенам, шляхи яких пролягали теренами Ірану, Кавказу й Туреччини. Ашиком-кочівником був талановитий народний поет Караджаоглан (17 ст.).

Найпоширеніші поетичні форми в репертуарі ашиків — кошма, гюзельлеме, кочаклама, варсаг, семаї, ташлама.

Твори

У к р. п е р е к л. — Саят-Нова. Лірика / Пер. з вірм., груз., азерб. Київ : Дніпро, 1989. 149 с.

Література

  1. Турецкая ашыкская поэзия / Пер. с тур. Москва : Художественная литература, 1983. 192 с.
  2. Намазов К. Азербайджанское ашыгское искусство / Пер. с азерб. Баку : Язычы, 1984. 183 с.
  3. Усеїнов Т. Б. Ашикська поезія як синтез течій середньовічної кримськотатарської літератури // Східний світ. 2006. № 1. С. 139–141.
  4. Халимоненко Г. Історія турецької літератури. Київ : Редакція журналу «Дім, сад, город», 2009. С. 515–527.
  5. Боролина И. В., Оганова Е. А. Турецкая ашыкская поэзия. Москва : Гуманитарий, 2010. 301 с.

Автор ВУЕ

Г. І. Халимоненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Халимоненко Г. І. Ашикська поезія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ашикська поезія (дата звернення: 29.11.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
27.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ