Версія від 06:46, 21 березня 2021, створена Торопчинова Катерина (Обговорити цю сторінку | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Дніпровський вугільний басейн

Дніпро́вський ву́гільний басе́йн — група родовищ бурого вугілля, розташована на території Житомирської, Вінницької, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Запорізької і Дніпропетровської, частково Полтавської, Миколаївської та Херсонської областей.

У басейні виявлено бл. 200 родовищ і вуглепроявів бурого вугілля; розвідані запаси бурого вугілля бл. 3 млрд т, з них придатні для відкритої розробки 0,5 млрд т. Промисловий центр видобутку — м. Олександрія, Кіровоградська обл., Україна.

Історична довідка

Перший етап вивчення басейну охоплює проміжок часу кін. 17 ст. — кін. 19 ст. Найважливіші наукові роботи на той час написали Й. А. Гюльденштедт (1745–1781; Німеччина, Росія), П. С. Паллас (1741–1811; Німеччина, Росія), М. П. Барбот де Марні, Ф. Дюбуа де Монпер (1798–1850; Швейцарія), В. О. Домгер (1851–1885; Україна, Росія), Р. О. Прендел (1851–1904; Росія), І. Ф. Шмальгаузен та Л. П. Долинський (1839–1892; Росія), та ін. В їхніх працях відображені відомості про перші знахідки бурого вугілля в центральній частині України, геологічні дослідження та відкриті родовища, складено карти басейну.

На другому етапі, з кін. 19 ст. до сер. 20 ст., виконано геолого-знімальні роботи, які дозволили систематизувати фактичний матеріал, представити відомості про геологічну будову басейну та вік вугільних покладів, описати низку нових відкритих родовищ. У цей час зроблено перші спроби вуглепетрографічних, вуглехімічних досліджень та визначення генезису вугілля, складено карти басейну.

На третьому етапі, з сер. 20 ст., розпочато великомасштабну геологічну зйомку, розгорнуто детальні пошуково-розвідувальні роботи на багатьох родовищах басейну, вивчено вугільні поклади окремих родовищ. Схарактеризовано вугілля та вугленосні товщі басейну на основі стратиграфічного та палінологічного аналізу вугільних товщ, здійснено петрографічні дослідження, описано бітумінозність вугілля, палеогеографічні умови тощо.

Характеристика

Промислова вугленосність повʼязана з палеогеновими відкладами в кристалічних породах Українського щита. Залягає вугілля в один або кілька вугільних пластів потужністю від кількох сантиметрів до 18 м (основних — 2–6 м) на глибині 10–120 м. Уміст вуглецю 60–69 %, теплота згоряння 1 800–1 900 ккал/кг. Розроблено 9 родовищ, промислове значення мають 30. Вологість вугілля 54–58 %, зольність 15–30 %, масова частка сірки 3–4 %, нижча питома теплота згоряння (Q) 5,0–9,2 мДж/кг, вихід летких речовин із сухого беззольного палива (Vdaf) 58–61 %, вихід первинних смол із сухого палива 5–25 %.

Глибина залягання вугільних пластів від 10 до 150 м, вугілля мʼяке буре (Б1) гумітове і гуміто-ліптобіолітове.

Промислове освоєння

Першу спробу промислового видобутку вугілля було здійснено на початку 20 ст., проте вона закінчилася невдало. Розвиток буровугільного комплексу розпочався за радянської влади.

Найбільше підприємство басейну — державна холдингова компанія (ДХК) «Олександріявугілля» — створена 1976 в м. Олександрії. На великому комплексі підприємств буровугільної галузі працювало близько 15 тис. осіб. Розквіт припав на кін. 1980-х — поч. 1990-х. Тоді вугілля видобували на семи вугільних розрізах (Балахівський, Бандурівський, Ведмежоярський, Верболозівський (Семенівсько-Головківський), Костянтинівський, Морозівський, Протопопівський) і трьох шахтах (Верболозівська, Ведмежоярська, Світлопільська).

Пласти потужністю 2–10 м обводнені, залягають на невеликій глибині (15–200 м), вмісні породи нестійкі. Видобуток вугілля на шахтах відбувався на глибині бл. 100 м, на розрізах — до 90 м. Шахтні поля розкриті вертикальними і похилими стовбурами; застосовували стовпову систему розробки. Очисну виїмку проводили механізованими комплексами. Розрізи були забезпечені транспортно-відвальними мостами з екскаваторами безперервної дії. Використовували одноковшові та багатоковшові екскаватори, роторні комплекси. Транспортні засоби: тепловози, електровози, самоскиди, конвеєри.

На середину 2000-х кількість робітників скоротилася прибл. до 6 тис. У складі колишнього ДХК «Олександріявугілля» перебувало 12 структурних підрозділів та 6 дочірніх підприємств. Видобуток вугілля в середньому за рік становив 900 тис. т і його вели лише найбільш маловитратним відкритим способом — вугільними розрізами (Костянтинівський та Морозовський, розріз Протопопівський практично не працював). У 2003 було видобуто 637 тис. т вугілля, зокрема, на Морозівському розрізі — 266 тис. т, Костянтинівському — 332 тис. т, Протопопівському — 39 тис. т.

Переробку вугілля здійснювали брикетні фабрики «Димитрівська» та «Байдаківська», де виготовляли за рік бл. 130 тис. т буровугільних брикетів. У складі ДХК працював Олександрійський рудоремонтний завод, оснащений унікальним металообробним обладнанням, гідравлічними пресами, ливарним виробництвом. У 2009 практично всі підприємства припинили свою діяльність.

Література

  1. Геология месторождений угля и горючих сланцев СССР : в 12 т. Москва : Недра, 1962–1978.
  2. Радзивилл А. Я., Гуридов С. А., Самарин М. А. и др. Днепровский буроугольный бассейн. Киев : Наукова думка, 1987. 328 с.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
  4. Гурський Д. С. Неметалічні корисні копалини // Гурський Д. С., Єсипчук К. Ю., Калінін В. І. та ін. Металічні і неметалічні корисні копалини : в 2 т. Київ : Центр Європи, 2006. Т. 2. 551 с.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

В. І. Саранчук

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Білецький В. С., Саранчук В. І. Дніпровський вугільний басейн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дніпровський вугільний басейн (дата звернення: 1.08.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.09.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ