Версія від 21:53, 15 вересня 2020, створена Торопчинова Катерина (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)

Світовий океан

Світовий океан (проекція Ван дер Грінтена)
Рельєф дна Світового океану
Батискаф «Трієст», на якому було перше занурення людини до дна Маріанського жолобу (1960)
Коливання температури води Світового океану протягом року
Високі хвилі Маверікс поблизу Каліфорнії (США), узбережжя Тихого океану
Айсберги у Південному океані поблизу Антарктиди
Аварія (вибух і пожежа), що відбулася 20.04.2010 на нафтодобувній платформі в Мексиканській затоці, Атлантичний океан

Світови́й океа́н — безперервна водна оболонка Землі, яка омиває всі материки та острови і має спільні риси у сольовому складі. Світовий океан становить основну частину гідросфери, займає близько 70,8 % поверхні земної кулі, включає океани, моря, затоки, протоки. Світовий океан відіграє надзвичайну роль у кругообігу води на планеті. Наука, яка вивчає океани і моря, називається океанологія, в деяких країнах — океанографія.

Історична довідка

Першими дослідниками океану були мореплавці. Під час епохи великих географічних відкриттів були вивчені обриси континентів, океанів і островів. Подорож Ф. Магеллана (1519–1522) і подальші експедиції Дж. Кука (1768–1780) дозволили європейцям отримати уявлення про величезні водні простори, що оточують материки планети, в загальних рисах визначити обриси континентів, створити перші карти світу. У 17 і 18 ст. обриси берегової лінії деталізовано й карта світу набула сучасного вигляду. Однак глибини океану були вивчені доволі слабо. В середині 17 ст. географ Бернхард Варен (1622–1650; Нідерланди) щодо водних просторів Землі запропонував термін «Світовий океан»

Сучасна концепція Світового океану була розроблена на поч. 20 ст. океанологом Ю. Шокальським.

Активне вивчення глибоководних жолобів почалося після Другої світової війни.

Характеристика

Єдність і безперервність Світового океану з відносно вільним обміном між його частинами має фундаментальне значення для океанології. Єдність океану як водної маси забезпечується її безперервним рухом як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямках. В океані, як і в атмосфері, немає різких природних меж, всі вони більш-менш поступові. Тут здійснюється глобальний механізм трансформації енергії та обміну речовин, який підтримується нерівномірним нагріванням сонячною радіацією поверхневих вод і атмосфери.

Поділ

Світовий океан поділяється на 5 головних частин (океанів): Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Північний Льодовитий океан та Південний океан. Надання статусу Південному океану остаточно відбулося у 2000 рішенням Міжнародної гідрографічної організації, шляхом виділення його зі складу Атлантичного, Індійського і Тихого океанів. Підставою стали наукові докази того, що цей регіон Світового океану (між узбережжям Антарктиди і 60-ю паралеллю південної широти) має особливу екосистему і здійснює унікальний вплив на глобальний клімат. У свою чергу, океанічні води перемежовуються багатьма дрібнішими утвореннями — морями, протоками і затоками. Найбільшим за площею і найглибшим є Тихий океан. Далі за розмірами йдуть Атлантичний, Індійський, Південний та Північний Льодовитий океани. Динаміка вод Світового океану зумовлена різними факторами (космічними, атмосферними, тектонічними) і проявляється у формі хвиль, течій, припливів та відпливів (див. Припливні ритми) тощо.

Рельєф дна

Океанічний рельєф дуже складний і різноманітний. На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, пасма й глибокі рифтові долини, рівнини, вулкани й розломи. За геоморфологічними і геологічними особливостями у Світовому океані виділяють підводну околицю материків (шельф, материковий схил і материкове підніжжя), ложе океану та серединно-океанічні хребти. Середня глибина зовнішнього краю шельфу не перевищує 200 м. Він являє собою рівнину з невеликим схилом. У шельфових водах вирує життя, оскільки сонячне світло проникає практично до дна, створюючи сприятливі умови для рослинного і тваринного світу. Океанічне ложе має глибину від 3,5 тис. м до 6 тис. м. Ложе океану складене базальтами, на яких розташовується чохол глибоководних осадів.

Найбільші глибини прив'язані до глибоководних жолобів Тихого океану.

Серединно-океанічні хребти — великі підводні гірські споруди, висотою 2–4 км, здебільшого посередині океанів, зв’язані в єдиний ланцюг. Це мегатектонічний (див. Тектоніка) елемент рельєфу Землі з особливою структурою земної кори. Серединні хребти являють собою єдину систему, що охоплює всю планету. Загальна довжина всіх серединно-океанічних хребтів складає понад 60 тис. км.

Температура води

Середня річна температура поверхневих вод Світового океану становить +17,5 °С, біля екватору +28 °C, у полярних широтах — від –1,5 °C до –1,9 °C. На глибині розподіл температури зумовлюється процесами горизонтальної та вертикальної циркуляції водних мас. У придонному шарі температура води практично незмінна — від +1,4 до +1,8 °C, у полярних широтах — нижче 0 °C.

Океан відіграє величезну роль у формуванні клімату Землі. Під дією сонячної радіації вода випаровується і переноситься на континенти, де випадає у вигляді різних атмосферних опадів. Морські течії переносять нагріті або охолоджені води в інші широти і в значній мірі впливають на розподіл тепла по планеті.

Солоність води

Наявність певної кількості солей в океанічній та морській воді характеризується показником солоності.

Солоність — це сумарний уміст усіх твердих розчинених речовин, що містяться в 1 кг морської води, виражені в грамах. Вимірюється в проміле (‰). Середня солоність вод Світового океану становить 35 ‰.

Солоність на 99,99 % за масою формується такими йонами: Na+; K+; Ca2+; Mg2+; SO42−; Cl; Br; CO32−; B+; Sr2+; F-. При цьому, 85 % солей у морській воді становить NaCl.

У різних районах Світового океану солоність коливається від 8 ‰ у Балтійському морі або 14 ‰, 18‰ відповідно в Азовському та Чорному морях — до 40,0–41,5‰ у тропічних морях з інтенсивним випаровуванням (Червоне море, Перська затока).

Незалежно від значення солоності води в різних частинах Світового океану, співвідношення між йонами, що зумовлюють солоність в морській воді, залишається стабільним для всіх морів.

Використання

Світовий океан має велике транспортне значення: значна кількість вантажів перевозиться суднами між світовими морськими портами. За ціною перевезення одиниці вантажу на одиницю відстані морський транспорт один із найдешевших (хоча й не найшвидший). Для скорочення морських шляхів побудовані канали, найважливіші з яких Панамський (сполучає Тихий та Атлантичний океани) і Суецький (сполучає Середземне море Атлантичного океану й Червоне море Індійського океану).

З давніх часів розвинене морське рибальство. За даними продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), у першу п’ятірку країн із найбільшим обсягом продукції морського промислового рибальства входять Китай, Індонезія, США, Росія, Перу (2016). Китай значно випереджає інші країни — обсяг його продукції морського рибальства становив до 19 % від світового.

Світовий океан має й значні біологічні, мінеральні й енергетичні ресурси. Біологічні ресурси океану — риба, інші живі організми та деякі види водоростей, що їх людина використовує або може використати в майбутньому для власних потреб.

Мінеральні ресурси океану становлять розчинені в морській воді речовини, а також розташовані на дні і під дном океану корисні копалини. На шельфі добувають нафту, природний газ, вугілля, бурштин, залізну руду, золото, рідкоземельні метали тощо. З морської води видобувають бром, магній, солі та ін. Енергетичні ресурси — енергія припливів і відпливів, хвиль, морських течій. Вже працюють припливні електростанції. Використання енергії морів і океанів має тривалу перспективу.

Екологічні проблеми

Розвиток цивілізації призвів до посилення забруднення Світового океану. Особливо ситуація почала погіршуватися від середини 20 ст., що було пов'язано з розвитком хімічної та нафтопереробної промисловості.

Виділяють кілька типів забруднення: фізичне (засмічення), хімічне, біологічне, теплове, а також за рахунок морського транспорту.

Основні джерела забруднення Світового океану — нафта і нафтопродукти, стічні води, хімікати, важкі метали, радіоактивні відходи, ртуть і пластик. Немає однозначної відповіді, який з видів забруднення найбільш небезпечний — усі вони, в тій чи іншій мірі впливають на екосистему океану і планети в цілому.

Значної шкоди в конкретних районах Світового океану завдають розливи нафти під час катастроф, які інколи трапляються з танкерами, або аварій на нафтодобувних бурових платформах.

Надзвичайною проблемою для океану стало засмічення, особливо пластиком, який практично не розкладається.

2015 на Саміті ООН зі сталого розвитку серед прийнятих 17 глобальних цілей, яких необхідно досягнути до 2030, з-поміж яких — глобальна ціль «Збереження морських ресурсів», спрямована на раціональне господарювання й захист морських і прибережних екосистем від забруднення, а також вирішення проблеми закислення океану.

Розширення заходів щодо природозбереження і раціонального використання ресурсів океану на основі принципів міжнародного права дозволить пом'якшити проблеми, які загрожують Світовому океану.

Додатково

У грудні 1872 з англійського порту Портсмут вийшов парусно-паровий корвет «Челленджер», спеціально обладнаний для участі в першій навколосвітній океанографічній експедиції. Повернулося судно у травні 1876. Зібрані в експедиції матеріали (з морської гідрології та гідрохімії, метеорології, біології) обробляли кілька десятків років.

Найглибша точка Світового океану (10 899 м) була виявлена в 1951 британським гідрографічним судном «Челленджер 2» в Маріанському жолобі, що знаходиться в Тихому океані поблизу Північних Маріанських островів. На честь дослідного судна найглибша частина западини отримала назву «Безодня Челленджера». Згодом ця глибина уточнювалася іншими експедиціями (в 1957 радянським судном «Витязь» — 11 022 м). Першими людьми, що побували в найглибшій точці Світового океану («Безодня Челленджера») в Маріанській западині, були Дон Волш (нар. 1931; США) і Жак Пікар (1922–2008; Швейцарія), які здійснили занурення 23.01.1960 на батискафі «Трієст». Їхній замір глибини становив 10 994 м.

На поверхні Світового океану дрейфують тонни пластикових відходів, причому, за оцінками експертів, 80 % цього сміття потрапило в океан з суші і лише 20 % було скинуто або змито з кораблів. 1997 було оголошено про виявлення «Великої тихоокеанської сміттєвої плями» — найбільшого у світі скупчення плаваючого сміття, що знаходиться між Гавайськими островами та Каліфорнією і принесеного водами Північно-Тихоокеанської системи течій.

Література

  1. Spilhaus A. F. Maps of the whole world ocean // Geographical Review. 1942. Vol. 32. № 3. P. 431–435.
  2. Шокальский Ю. М. Океанография. 2-е изд. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1959. 540 с.
  3. Хільчевський В. К. Гідрохімія океанів і морів. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2003. 114 с.
  4. Зайцев Ю. П. Введение в экологию Чёрного моря. Одесса : Эвен, 2006. 224 с.
  5. Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
  6. Перрен Ж., Клуазо Ж. Океаны / Пер. с фр. Москва : Летний сад, 2011. 320 с.
  7. Jambeck J., Geyer R., Wilcox C. et al. Plastic Waste Inputs from Land into the Ocean // Science. 2015. Vol. 347. № 6223. P. 768−771.
  8. Intergovernmental Oceanographic Commission UNESCO (офіційний сайт). URL: http://www.unesco.org/new/en/natural-sciences/ioc-oceans/
  9. UN Atlas of the Oceans. URL: http://www.oceansatlas.org/

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Світовий океан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Світовий океан (дата звернення: 25.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ