Море

Внутрішні моря — Середземне, Егейське, Мармурове, Чорне та Азовське моря з космосу
Окраїнне море — Охотське
Міжострівне море — Сулавесі (Целебеське)
Саргасове море — скупчення водоростей саргасум, сформоване течіями
Судно «Оазис морів» в круїзі по Карибському морі
Видобування нафти у Північному морі

Мо́ре — частина Світового океану, яка відособлена сушею або підвищеннями підводного рельєфу і має своєрідний гідрометеорологічний режим та солоність води.

Ділянки акваторії моря, що вдаються в сушу, утворюють затоки, серед яких розрізняють: бухти, естуарії, фіорди, лагуни, лимани. З океаном або між собою моря сполучені протоками. Є предметом вивчення науки океанології (у деяких країнах її називають океанографією).

Характеристика

Терміном «море» також може називатися весь Світовий океан. Наприклад, у міжнародному праві до моря відносять усі океани світу нижче рівня відпливу включно з морським дном, підземними ресурсами під ним і повітряним простором над поверхнею води.

Деякі великі безстічні озера, не зв’язані зі Світовим океаном, містять у назві слово «море», але з гідрологічної точки зору є озерами з солоною водою. Напр., Аральське, Каспійське і Мертве моря, які вважають залишками палеоокеану Тетіс.

Тому поділ океанів на моря було зафіксовано Міжнародною гідрографічною організацією у 1953 в опублікованому документі під назвою «Межі океанів і морів. Спеціальна публікація № 23», де перераховано 73 моря (морські водні об’єкти) з визначенням їхніх географічних меж. Серед них власне 57 морів та 16 заток, які мають усі ознаки моря (напр., Гудзонова, Мексиканська, Перська, Бенгальська затоки). Серед океанів моря розподілені наступним чином: Тихий океан — 27 морів; Атлантичний — 13; Індійський — 6; Північний Льодовитий — 14; Південний — 13.

Класифікація

За відокремленістю від океану

За ступенем відокремленості від океану і гідрологічним режимом розрізняють три основні типи морів: внутрішні, окраїнні, міжострівні. Однак навіть дуже віддалені від океану моря відчувають його вплив через припливи і відпливи (див. Припливні ритми).

Внутрішні моря

Внутрішні моря — майже закриті від сполучення з океаном, яким притаманний обмежений (порівняно з окраїнними морями) водообмін зі Світовим океаном. У таких морях глибина протоки, що з'єднує їх з океаном, невелика. Це обмежує глибоководні течії, які призводять до змішування глибинних вод. Прикладами таких морів є Середземне і Балтійське. Залежно від кількості материків, чиї береги моря омивають, внутрішні моря діляться на міжматерикові (Середземне і Червоне) і внутрішньоматерикові (Азовське, Жовте, Чорне).

Залежно від ступеня замкнутості внутрішні моря поділяються на дві категорії: середземні моря (з усіх боків замкнені сушею і сполучаються з океаном або іншим морем через вузькі протоки — Середземне, Чорне, Червоне моря); напівзамкнені моря (з усіх боків замкнені сушею і сполучаються з океаном або іншим морем через одну або кілька відносно широких проток або ж численні вузькі міжострівні протоки (Жовте, Південно-Китайське, Охотське моря).

Окраїнні моря

Окраїнні моря мають вільне сполучення з океаном, інколи відокремлені від них ланцюгом островів або півостровами. Хоча окраїнні моря лежать на шельфі, на характер донних відкладень (див. Відклади морські), кліматичний і гідрологічний режими, фауну і флору цих морів сильно впливає не тільки материк, а й океан. Окраїнним морям притаманні океанічні течії, які виникають завдяки океанічним вітрам. До морів такого типу відносяться, напр., Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Карибське. Окраїнні моря поділяються на типові окраїнні (відкриті) та окраїнні напіввідкриті моря.

Міжострівні моря

Міжострівні моря оточені більш-менш щільним кільцем островів, підняття рельєфу між якими перешкоджають вільному водообміну цих морів з відкритою частиною океану. Більшість міжострівних морів знаходяться серед островів Малайського архіпелагу. Найбільші з них: Яванське, Банда, Сулавесі.

У центральній частині північної половини Атлантичного океану розташовано Саргасове море, яке не має сухопутних берегів. Воно обмежене течіями: на заході — Гольфстрімом, на півночі — Північно-Атлантичною, на сході — Канарською, на півдні — Північною пасатною (див. Пасатні течії північні).

Існує низка класифікацій за іншими ознаками, які на практиці менше застосовують. За порізаністю берегової лінії моря бувають з сильнопорізаною і слабопорізаною береговою лінією. За температурним режимом вод моря бувають тропічні, помірної зони, полярні.

За солоністю води

За ступенем солоності розрізняють концентраційні (сильно солоні) та розбавляючі (слабо солоні) моря.

За середньої солоності вод океанів 35 ‰ концентраційні моря мають більшу, ніж в океані, солоність завдяки значному випаровуванню та відсутності притоку прісних річкових вод (посушливі та пустельні регіони, в яких випаровування значно переважає кількість атмосферних опадів). Водообмін з океаном або сусіднім морем через протоку полягає у витіканні солонішої морської води з придонними шарами та надходженні менш солоної океанічної води з поверхневими шарами. Приклад — Середземне (38 ‰) та Червоне (42 ‰) моря.

Розбавляючі моря — ті, що мають меншу, ніж океан, солоність завдяки тому, що притік прісної води зі стоком річок та опадами переважають над випаровуванням. В цьому разі водообмін з океаном або сусіднім морем через протоку полягає у витіканні менш солоної морської води з поверхневими шарами та надходженні солонішої води з придонними шарами. Приклад такого моря — Чорне (18 ‰) та Азовське (12 ‰) моря.

Використання

Будь-яке море — частина Світового океану, відповідно використання ресурсів окремого моря розглядають у цьому контексті. З давніх часів моря слугували шляхами сполучення, торгівлі та об’єктом для добування харчового ресурсу (рибальство). З 20 ст. людство почало ширше використовувати біологічні, мінеральні (видобування корисних копалин) та енергетичні (припливні електростанції) ресурси морів.

Пляжі узбережжя морів, особливо теплих, — об’єкти рекреації. Популярним відпочинком є морські круїзи.

Екологічні проблеми

Моря пов’язані з суходолом річками, що впадають в них і несуть у своїх водах різні забруднювальні речовини. В річки надходять господарсько-побутові, промислові та сільськогосподарські стічні води, а разом з ними потрапляють нафтові вуглеводні, біогенні речовини (нітрати, фосфати), пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін. З річковим стоком вони надходять в моря і океани. З материків у моря надходять і нерозчинні тверді відходи, особливо небезпечні — пластикові.

В морях є і свої чинники можливого антропогенного забруднення вод — морський транспорт, аварії нафтоналивних танкерів, експлуатація нафтодобувних промислів на шельфі.

У 2015 на Саміті ООН зі сталого розвитку людства серед глобальних цілей, яких необхідно досягнути до 2030, прийнята глобальна ціль «Збереження морських ресурсів». Вона спрямована на раціональне господарювання на морі й захист морських і прибережних екосистем від забруднення.

Додатково

Морями також називають знижені форми рельєфу на поверхні Місяця – Море Дощів, Море Нектару, Море Східне і навіть Океан Бур. Вперше сучасні назви місячних морів з'явилися на карті Місяця, складеній у 1651 астрономами Джованні Баттіста Річчолі (1598–1671) та Франческо Марія Грімальді (1618—1663; обидва — Італія), які припускали наявність там води. Як з'ясувалося пізніше, води в них не було, але термін «море» і наведені на карті назви морів збереглися донині.

Є подібні «моря» і на Марсі — Південне, Ацидалійське, Великий Сирт.

«Свобода морів» — цей принцип міжнародного права був закладений ще в 17 ст. Він наголошує на свободі плавання в морях і океанах. Ця концепція закріплена в Конвенції ООН з морського права (англ. United Nations Convention on the Law of the Sea, UNCLOS), третя версія якої вступила в силу 1994. Відкрите море — відкрите для всіх держав, будь то прибережні держави, або ті, які не мають виходу до моря.

Література

  1. Limits of Oceans and Seas. Special Publication № 23. 3rd ed. Monte-Carlo : International Hydrographic Organization, 1953. 38 p.
  2. Шокальский Ю. М. Океанография. 2-е изд. Ленинград : Гидрометеоиздат,1959. 540 с.
  3. Хільчевський В. К. Гідрохімія океанів і морів. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2003. 114 с.
  4. Зайцев Ю. П. Введение в экологию Чёрного моря. Одесса : Эвен, 2006. 224 с.
  5. Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
  6. Александров Б. Г. Гидробиологические основы управления состоянием прибрежных экосистем Черного моря. Киев : Наукова думка, 2008. 344 с.
  7. Ильин Ю. П., Фомин В. В., Дьяков Н. Н. и др. Гидрометеорологические условия морей Украины : в 2 т. Севастополь : МЧС ; НАН Украины ; Морское отделение Украинского научно-исследовательского гидрометеорологического института, 2009. Т. 1: Азовское море. 402 с.
  8. Хатчинсон С., Хоукинс Л. Моря и океаны. Энциклопедия / Пер. с англ. Москва : Махаон, 2010. 304.
  9. Sverdrup K., Kudela R. Investigating Oceanography. 2nd ed. New York : McGraw-Hill Education, 2016. 512 p.
  10. International Hydrographic Organization (офіційний сайт). URL: https://iho.int/

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Море (дата звернення: 23.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.09.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ