(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Верховна Рада України

Verkhovna Rada new UA.png
VCH Верх Рада CHUPRINA ©.jpeg
Виступ Віктора Галасюка у Верховній Раді України.jpg
Verhovna-rada-ukrainy-vue.png

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВР України) — єдиний орган законодавчої влади в Україні, парламент.

Історична довідка

Попередницею ВР України була Верховна Рада УРСР, уперше сформована на основі Конституції УРСР 1937 замість Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК).

На перших виборах (26.06.1938) до ВР УРСР було обрано 304 депутати. Перша сесія відбулася у м. Києві 25—28.07.1938. ВР УРСР обрала Президію та утворила Уряд республіки — Раду Народних Комісарів на чолі з Д. Коротченком.

За Конституцією УРСР 1937 ВР була найвищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом республіки. Вона, зокрема, мала право:

  • змінювати Конституцію УРСР та приймати нову;
  • видавати і затверджувати народногосподарський план та державний бюджет УРСР;
  • контролювати й наглядати за станом та управлінням підприємствами союзного підпорядкування;
  • формувати судові органи;
  • надавати право громадянства УРСР тощо.

Закони приймалися простою більшістю голосів депутатів. Сесії скликалися Президією ВР двічі на рік, передбачалися також позачергові сесії. Окрім Президії, Рада обирала мандатну комісію і призначала слідчі та ревізійні комісії. По закінченні повноважень ВР УРСР її Президія призначала нові вибори.

Конституція УРСР 1978 радикально не змінила правового статусу ВР порівняно з 1937. Однак, було введено окремі зміни. Проголошувалося, зокрема, що ради народних депутатів — Верховна Рада, обласні, районні, міські, районні у містах, селищні та сільські ради — становлять єдину систему органів державної влади (ст. 78). Склад ВР збільшився до 650 депутатів, зросла і кількість її постійних комісій. Було зазначено, що сесії Ради складаються з її засідань (двічі на рік), засідань постійних та інших комісій, що проводяться у період між засіданнями ВР.

За Конституцією 1978 ширшим стало коло субєктів права законодавчої ініціативи. Це право належало Президії ВР УРСР, Раді Міністрів УРСР, постійним та іншим комісіям ВР, її депутатам, Верховному Суду і Прокурору УРСР. Цим же правом були наділені громадські організації в особі їхніх республіканських органів. За необхідності проект закону або відповідне питання могли передаватися для попереднього чи додаткового розгляду в одну або кілька постійних комісій. Зміни в адміністративно-командній системі, однак, не змінили в цілому формально-парадний стиль роботи ВР. Як і раніше, впливовою у нормотворчому процесі залишалася Президія ВР.

Істотні зрушення почалися наприкінці 1980-х: вони були зумовлені розгортанням руху за незалежність України та поступовим ослабленням віджилої адміністративно-командної системи. З переважно декоративного органу ВР перетворювалася на постійно діючий орган парламентського типу. Це відбилося і в новому правовому статусі ВР.

Починаючи з 27.10.1989, до Конституції неодноразово вносилися зміни та доповнення з даного питання. Перед підписанням Конституційного договору між ВР і Президентом України (08.06.1995) ВР уже не очолювала систему органів державної влади, а стала єдиним органом законодавчої влади в Україні. Згідно з концепцією розподілу влади ВР мала повноваження розглядати та вирішувати будь-яке питання, що не входило, за Конституцією, до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади та не вирішувалося тільки всеукраїнським референдумом. ВР визначала основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики, приймала закони з корінних питань економічного і суспільно-політичного життя країни, затверджувала Прем'єр-міністра України за поданням Президента України, здійснювала низку інших повноважень.

За Конституційним договором функції ВР були уточнені та частково перерозподілені на користь Президента України. Зокрема, з повноважень парламенту вилучено конституційні положення про те, що ВР визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики. Договір надав Президентові право призначати Премєр-міністра України та формувати новий склад Кабінету Міністрів України. Якщо за Конституцією ВР могла самостійно призначати Генерального прокурора України та Голову правління Національного банку України, то за Договором вона могла це робити лише за поданням Президента України. За чинною тоді Конституцією ВР могла самостійно обирати весь склад Конституційного Суду України. За Договором же половину його суддів мала призначати ВР, а половину — Президент України.

Характеристика

Нині чинна Конституція України у визначенні правового статусу ВР виходить із сучасних концепцій парламентаризму, враховуючи також і національний досвід. ВР складається з 450 народних депутатів України, які обираються на 5 років. Чергові вибори відбуваються в останню неділю жовтня пятого року повноважень парламенту, а позачергові призначаються Президентом України та проводяться протягом 60 днів з часу опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВР України.

Парламент працює сесійно. На першу сесію він збирається не пізніше 30-го дня після офіційного оголошення результатів виборів. ВР є правомочною за умови обрання не менше двох третин її конституційного складу. Засідання Ради відкриті. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості її конституційного складу. Рішення приймаються лише на засіданнях ВР, кожен депутат має голосувати особисто. Ці та інші процедурні питання регулюються регламентом Верховної Ради України.

Організаційні функції здійснюють Голова ВР України, Перший заступник та заступник Голови ВР України, які обираються з числа депутатів. ВР утворює комітети, тимчасові спеціальні комісії для підготовки та попереднього розгляду питань і тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Зокрема, зміни і доповнення до Основного Закону мають прийматися не менш як двома третинами складу ВР.

Повноваження

Правовий статус та повноваження Верховної Ради визначаються Конституцією України (розділ IV).

До повноважень парламенту (ст. 85) належать:

  • внесення змін до Конституції України;
  • призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України;
  • прийняття законів;
  • затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього і контроль за його виконанням;
  • визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору;
  • затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
  • призначення виборів Президента України;
  • оголошення за поданням Президента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
  • усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
  • розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України;
  • призначення за поданням Премєр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Держкомтелерадіо України, Голови Фонду держмайна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Премєр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;
  • контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;
  • затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, контроль за їх використанням;
  • затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
  • ухвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
  • надання згоди на призначення та звільнення з посади Президентом Генерального прокурора України, висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що передбачає його відставку з посади;
  • призначення третини складу Конституційного Суду України;
  • дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України, призначення позачергових виборів до Верховної Ради АР Крим;
  • утворення і ліквідація районів, встановлення та зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених пунктів і районів;
  • призначення чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
  • затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного стану чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
  • надання у встановлений законом строк згоди на обовязковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
  • затвердження переліку обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення обєктів права приватної власності.

До повноважень Верховної Ради також належить призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення та звільнення з посад:

  • керівника апарату Верховної Ради;
  • Голови Служби безпеки Україниза поданням Президента України;
  • Голови та інших членів Рахункової палати;
  • Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
  • Голови Національного банку України за поданням Президента України;
  • половини складу Ради Національного банку України;
  • половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
  • членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України.

Конституцією визначено й питання, нормативне регулювання яких має здійснюватися виключно законами України (ст. 92). Нею же передбачено, що право законодавчої ініціативи у ВР належить Президентові України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України (ст. 93).

Повноваження парламенту припиняються у день відкриття першого засідання ВР нового скликання. Окрім того, за Конституцією Президент України припиняє повноваження ВР України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Але повноваження парламенту не можуть бути достроково припинені в останні 6 місяців строку повноважень Президента України.

Джерела

  • Про Регламент Верховної Ради України: Закон України № 1861-VI від 10 лютого 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15; 16–17. Ст. 133 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17#Text
  • Конституція України: станом на 15 січня 2021 р. Харків : Право , 2021. 72 с.

Література

  1. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Право України. 1998. № 1. С. 17—20.
  2. Мартинюк Р. Сучасний український парламентаризм: особливості розвитку // Юридична Україна. 2009. № 1. С. 27—31.
  3. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. 2-ге вид., перероб. та доопрац. Київ : Правова єдність ; Алерта, 2010. 432 с.
  4. Гончаренко В. Правовий статус Президії Верховної Ради України за часів перебудови і у перші роки незалежності України // Вісник Академії правових наук України. 2011. № 3. С. 68—79. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vapny_2011_3_7
  5. Черкас О. Г. Законодавча регламентація взаємодії Верховної Ради України з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління. 2012. Вип. 2. С. 354—362. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2012_2_54
  6. Словська І. Є. Конституційно-правовий статус парламенту — Верховної Ради України. Київ : ЮрінкомІнтер, 2013. 336 с.
  7. Шаповал В. М. Парламент як представницький орган // Право України. 2015. № 3. С. 114—134.

Автор ВУЕ

Ю. С. Шемшученко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Шемшученко Ю. С. Верховна Рада України // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Верховна Рада України (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.08.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ