Версія від 07:19, 15 липня 2020, створена Торопчинова Катерина (обговореннявнесок) (Радіо, телебачення)

Антигуа і Барбуда

Прапор
Герб

Анти́гуа і Барбу́да (англ. Antigua and Barbuda) — держава у Вест-Індії, на островах Антигуа, Барбуда та Редонда з групи Малих Антильських островів у Карибському морі.

Антигуа і Барбуда (Antigua and Barbuda)

Регіон планети Вест-Індія
Столиця Сент-Джонс
Форма державного устрою унітарна, парламентська, представницька демократична монархія
Територія (кв.км) 442,6
Офіційна мова англійська мова
Грошова одиниця східно-карибський долар
Парламент
Фрегат (Fregata magnificens)

Назву о. Антигуа дав Х. Колумб 1493 на честь Богородиці Антигуа, ікона з зображенням якої міститься у Кафедральному соборі святої Марії в м. Севільї (Іспанія). Слово Антигуа в імені Богородиці пов’язане зі Старим Завітом (ісп. El Antiguo Testamento).

Назва о. Барбуда походить від іспанського слова barbas — борода (довге звисле листя пальмових чи фігових дерев, які росли на острові, нагадувало бороди; за іншою версією, бородатим було місцеве індіанське населення).

Географічне положення

Географічні координати — 17°03' північної широти, 61°48' західної довготи. Територія: загальна — 442,6 км2 (о. Антигуа — 280 км2; о. Барбуда — 161 км2; о. Редонда — 1,6 км2); суходіл — 442,6 км2; вода — 0 км2; берегова лінія — 153 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Країна поділяється на 6 округів: Сент-Джордж, Сент-Джон, Сент-Мері, Сент-Пол, Сент-Пітер, Сент-Філіп і дві території: Барбуда та Редонда. Столиця — м. Сент-Джонс.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн «Прекрасна Антигуа, ми славимо тебе!» («Fair Antigua, We Salute Thee»), затверджено 1981 після набуття державної незалежності. Автор слів — Н. Г. Річардс, музики — В. Г. П. Чемберс.

Державний прапор

Прапор має вигляд горизонтального прямокутника з співвідношенням ширини й довжини 3:2. Сегментований на 3 перевернуті трикутники.

Червоне поле символізує наполегливість й енергію народу, а жовті, сині та білі кольори — сонце, Карибське море, пляжі країни. Чорний колір нагадує про африканську спадщину народу, оскільки більшість населення має африканське походження, а також символізує родючі ґрунти. Сонце, що сходить, — це початок нової ери, яка настає зі здобуттям незалежності. Світло-блакитна смуга — символ надій та прагнень людей, а V-форма означає перемогу.

Прапор затверджено 27.02.1967.

Державний герб

У верхній частині містить зображення ананаса — фрукта, яким славляться острови, поряд — рослин місцевої флори (червоного гібіскусу, цукрової тростини, юки). Щит підтримує пара оленів. На щиті зображено сонце, що сходить, піднімаючись із синіх і білих хвиль моря. Сонце символізує початок, чорний фон — африканське походження багатьох громадян країни. На щиті перед морем зображено цукровий завод. Знизу — сувій із національним девізом: «Старанням кожного здійснюється суспільне». Герб затверджено 16.02.1967.

Державна мова

Державна мова — англійська.

Грошова одиниця

Грошова одиниця — східно-карибський долар. Код валюти XCD. Встановлено фіксований обмінний курс відносно долара США з 1976 — 2,7. Фінасовий рік з 1 квітня по 31 березня.

Державне свято

Державне свято — День незалежності (1 листопада). Урочистості та святкування тривають тиждень.

Державний лад

Антигуа і Барбуда — унітарна, парламентська, представницька демократична монархія. Констиуція прийнята 01.11.1981, що ознаменувало здобуття незалежності. Глава держави — британський монарх, якого представляє генерал-губернатор. Він призначається британським монархом за рекомендацією прем’єр-міністра Антигуа і Барбуди.

Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з прем’єр-міністром, яким стає лідер партії більшості в Палаті представників. Уряд країни підзвітний парламенту. При кабінеті міністрів діє генеральний аторней, який є головним юридичним радником уряду.

Двопалатний парламент складається з Сенату та Палати представників. Сенат призначається на 5 років генерал-губернатором, складається з 17 членів, з яких 11 призначаються за рекомендацією уряду, 4 — опозиційної партії, 1 — Ради Барбуда і 1 — генерал-губернатора. Палата представників — 17 членів, що обираються на термін 5 років.

Острів Барбуда має значний рівень внутрішньої автономії. Рада Барбуди — орган місцевої влади на острові. Складається з 11 членів, які обираються на 4 роки. У його компетенції: комунальні послуги, транспорт, охорона здоров’я, сільське господарство, лісове господарство. Орган засновано 1976 законом «Про місцеве самоврядування Барбуди».

Антигуа і Барбуда є членом Організації Східно-Карибських держав, у межах якої діє спільна судова система, представлена Східно-Карибським Верховним судом (заснований 1967). Штаб-квартира цього органу — у державі Сент-Люсії. Верховний суд складається з Високого суду та Апеляційного суду. Члени Верховного суду призначаються главами урядів Організації на основі консенсусу. Один з представників суду проживає на Антигуа і здійснює загальний контроль над судочинством у країні.

Вищим апеляційним судом є Британський Судовий комітет Таємної ради. У його юрисдикції й трактування конституції.

Антигуа і Барбуда також є членом Карибського суду, що здійснює судочинство в судових спорах між державами Карибської співдружності.

Внутрішня судова система Антигуа і Барбуди включає Високий суд (орган конституційного контролю) та Магістратський суд (здійснює розгляд цивільних і кримінальних справ).

Участь у міжнародних організаціях

Антигуа і Барбуда — член Організації Об’єднаних Націй (з 1981) та інших міжнародних організацій (див. табл.).

Загальнополітичні організації Організація Об’єднаних Націй; Рух Неприєднання; Група 77; Співдружність націй
Військово-політичні та правоохоронні організації Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол); Організація із заборони ядерної зброї у Латинській Америці; Міжнародний кримінальний суд; Організація із заборони хімічної зброї
Міжнародні економічні об’єднання Продовольча та сільськогосподарська організація ООН; Міжнародний Фонд Сільськогосподарського розвитку; Міжнародна організація праці; Міжнародна конфедерація профспілок; Всесвітня федерація профспілок;Світова організація торгівлі; Конференція ООН з торгівлі та розвитку;Міжнародна торгова палата; Багатостороння агенція з гарантування інвестицій; Петрокарибе
Регіональні організації Країни Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону; Альянс Малих Острівних Держав; Організація Американських держав; Карибський Комітет; Співдружність країн Латинської Америки і Карибського басейну; Організація Східнокарибських держав
Валютно-фінансові організації Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародний валютний фонд; Міжнародний банк реконструкції і розвитку; Карибський банк розвитку
Гуманітарні організації Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця; Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;Всесвітня організація охорони здоров’я; Міжнародна організація з міграцій
Інші міжнародні організації Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна морська організація; Міжнародний Олімпійський комітет; Міжнародна організація зі стандартизації; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Міжнародна організація рухомого супутникового зв’язку

Історична довідка

Англійська гавань
Центральний музей країни
Собор Сент-Джонс у столиці
Аеропорт ім. В. Берда
Вид на столицю
Пляж (затока Карлайл)

Найдавніші поселення представників збиральницько-мисливських культур на території сучасних островів Антигуа і Барбуда датуються кінцем 4 — початком 3 тис. до н. е. Більшість ранніх поселень і знахідок кам’яних знарядь їхніх мешканців розташовано на узбережжі острова Антигуа. Пам’ятки кераміки з’явилися на території нинішніх Антигуа і Барбуди в 3–2 ст. до н. е., коли на Малі Антильські острови з північного узбережжя Південної Америки мігрували представники Саладоїдної археологічної культури (вважаються представниками аравакської мовної сім’ї). Упродовж наступних століть тривав розвиток цієї культури, до 8–9 ст. її поселення перетворилися на рибальські селища. Вони розташовувалися на морському березі, біля багатих рибою коралових рифів. Представники цієї культури почали займатися сільським господарством (вирощування маніоки, батату, бавовни й тютюну). Аравакське населення частково залишило Антигуа й сусідні острови під тиском племен карибів, а частково змішалося з ними.

У 1493 острови Антигуа і Барбуда було відкрито Х. Колумбом, проте постійного європейського населення тут не було до 1632, коли острів Антигуа разом із сусідніми островами перейшов під владу Англії. З середини 17 ст. на островах створювалися плантації цукрової тростини, тютюну, імбиру тощо, однак на межі 17–18 ст. інші культури витіснила цукрова тростина як найприбутковіша. У 1-й пол. 18 ст. із західних районів Африки на острови масово ввозили рабів для роботи на плантаціях. Поряд із ними використовували примусову працю корінного населення. У колоніальний період кількість корінного населення значно зменшилася унаслідок поширення європейських і африканських хвороб та через нестачу білкової їжі (корінне населення Антигуа і Барбуди мало підвищену потребу в білку через те, що його раціон упродовж багатьох поколінь складався переважно з риби). Острів Антигуа був транзитним пунктом для перевезення рабів до інших колоній. Упродовж 1725–1854 острів Антигуа також був однією з найбільших баз британського військового флоту. У середині 18 ст. постачання нових рабів із Африки припинилося, однак рабство в колонії було скасовано лише у 1834. Після його ліквідації колишні раби продовжували працювати на плантаціях за наймом.

До 20 ст. в економічному й культурному житті островів зберігалася сувора ієрархія з обмеженням прав чорношкірого населення, незначною кількістю змішаних шлюбів тощо, однак після поширення обов’язкової загальної освіти межі між різними категоріями населення стали менш чіткими. Внаслідок завезення рабів з Африки у 18 ст. та високого природного приросту в пізніше чорношкіре населення стало переважати. Внутрішні культурні й етнічні межі між вихідцями з різних регіонів Африки стиралися, уже в 19 ст. місцеве чорношкіре населення було повністю англізоване.

Соціальний статус чорношкірого населення був низький до початку 20 ст., коли створено організацію взаємодопомоги чорношкірих «Загальний союз кучерявих» (англ. «Ulotrichian Universal Union», навмисно вказано будову волосся, а не колір шкіри, згадка про який сприймалася як нагадування про рабство). Ця організація виконувала роль професійної спілки й координувала економічні виступи чорношкірих, що вплинуло на покращення умов праці. Усі ці дії разом із запровадження обов’язкової загальної освіти зумовили суттєве поліпшення рівня життя основної маси населення та зростання ролі чорношкірих у політичному, культурному й суспільному житті. 1939 політик В. Берд (1910–1999) заснував Антигуанську професійну спілку (перша за часом створення й найбільша профспілка країни), а 1946 — організаційно пов’язану з нею помірковано ліву Лейбористську партію Антигуа (згодом названа Лейбористську партією Антигуа і Барбуди). 1951 на Антигуа й сусідніх островах було проведено перші загальні вибори. 1958 Антигуа увійшла до складу Федерації Вест-Індії, якій планувалося надати незалежність як єдиному політичному утворенню, однак 1962 знову стала окремим володінням у зв’язку з розпуском федерації. 1967 Антигуа отримала статус асоційованої держави з повним внутрішнім самоуправлінням, яка делегувала Великій Британії право здійснювати її зовнішньополітичне представництво й забезпечувати її оборону. Після поразки Лейбористської партії Антигуа на виборах 1971 уряд було сформовано іншою лівою партією — Прогресивним робітничим союзом, який виступав за пришвидшену підготовку до проголошення незалежності. Попри це, незалежність Антигуа і Барбуди проголошено 1981, через кілька років після повернення до влади Лейбористської партії Антигуа (1976).

У 1990-х та 2000-х у країні кілька разів відбувалися корупційні скандали, пов’язані з лідерами Лейбористської партії Антигуа. Їхнім наслідком стала перемога під антикорупційними гаслами 2004 опозиційної Об’єднаної прогресивної партії (2014 вона програла вибори Лейбористській партії Антигуа).

Політичні партії

У країні діє двопартійна система. Дві провідні політичні партії: Лейбористська партія Антигуа і Барбуди та Об’єднана прогресивна партія.

Лейбористська партія Антигуа і Барбуди утворилася 1946 на основі профспілкового руху. Партія перемагала на виборах та отримувала більшість у парламенті на всіх виборах із 1951 (за винятком 1971, 2004, 2009). Правляча 1960–1971, 1976–2004 та з 2014.

Об’єднана прогресивна партія — лівоцентристська партія, утворена в 1992 внаслідок об’єднання трьох партій: Карибського визвольного руху Антигуа, Прогресивного лейбористського руху та Об’єднаної національно-демократичної партії. Керівна протягом 2004–2014.

Третя сила — Народний рух Барбуди, що виступає за самостійність острова Барбуда. Інші партії не здобувають представництва в парламенті.

Природа

З погляду біогеографічного районування острови Антигуа і Барбуда належать до Неотропічної області царства Неогея.

Рельєф

Острови є частиною вулканічної острівної дуги в сейсмоактивній зоні, складені переважно кораловими вапняками, оточені кораловими рифами. Поверхня низинна, з окремими пагорбами.

Острів Антигуа — велике вапнякове плато, найвища точка — г. Обама (402 м). Острів Барбуда — рівнинний кораловий острів, найвища точка — пагорб Ліндсі (44 м над рівнем моря). Острів Редонда — згаслий вулкан — найвища точка 305 м.

Клімат

Клімат — тропічний морський. Середня температура січеня — +25°С, липня — +30°С. Середня річна норма опадів 1000–1300 мм, вологий сезон припадає на травень — листопад. Літні тропічні урагани завдають великої шкоди. Питної води бракує. Острови періодично потерпають від сильних посух і тропічних штормів.

Внутрішні води

На території островів немає жодної річки або озера. Джерелами прісної води є підземні води, що отримують з артезіанських колодязів. 1970 побудовано установки з опріснення морської води.

Ґрунти

Наявні піщані, суглинні, вапняні та ін. ґрунти. Землі сільськогосподарського призначення займають 20,5% території країни; рілля — 9,1%; постійні зернові культури — 2,3%; постійні пасовища — 9,1%, ліс — 22,3%; інші землі — 57,2% (2011).

Рослинний світ

На найбільшому з островів архіпелагу (острові Антигуа) ліси відсутні, рослинний ландшафт представлений бідними сільськогосподарськими угіддями й садами. На острові Барбуда збереглося природне середовище — багато невеликих лісів. Безлюдний острів Редонда є одним великим природним парком.

На ділянках, де ґрунт більш плідний через уміст вулканічного попелу, ростуть горлянкове дерево (Crescentia cujete), з якого виробляють сувенірні калебаси; акація Фарнезе (Acacia farnesiana), ефірну олію цієї рослини використовують в парфумерній промисловості; канелавінтерана (Canella winterana), її кору використовують як прянощі «біла кориця», що нагадує запахом справжню корицю; кактуси роду Cephalocereus, у стеблах яких гніздяться птахи; високо декоративні кораліта (Antigonon leptopus), плюмерія (Plumeria rubra) та різні види бугенвілій (Bougainvillea); представники родів алое (Aloe), агав (Agave) тощо.

Національними рослинами Антигуа і Барбуди є джут багатостручковий (Corchorus siliquosus) і агава (Agavekaratto), яку називають агавою Антигуа; національним фруктом — ананас (Ananas comosus).

Тваринний світ

Тваринний світ островів бідний і представлений насамперед орнітофауною й плазунами — ящірками, вужами й морськими черепахами. Велике розмаїття комах. У навколишніх водах живе безліч риб, ракоподібних, є коралові рифи. Для охорони екосистем коралових островів створені морські парки.

Національний птах Антигуа і Барбуди — фрегат (Fregata magnificens). На острові Барбуда гніздиться близько 5 тис. цих птахів. Національна тварина Антигуа і Барбуди — олень.

Населення

Загальна кількість населення — 93 581 осіб, густота — 211,5 осіб/км² (2016, оцінка). Склад населення за етнічними групами (2011, оцінка): афроамериканці (87,3 %), мішаного походження (4,7 %), латиноамериканці (2,7 %), європейці (1,6 %), інші (2,7 %), невизначені (0,9 %). За релігійними групами (2011, оцінка): 77 % є християнами, серед них англіканці (17,6 %), адвентисти сьомого дня (12,4 %), п’ятидесятники (12,2 %), католики (8,2 %), баптисти (3,6 %) та ін.; нерелігійні (бл. 6 %). Серед представників ін. конфесій — мусульмани, бахаї, растафаріанці тощо.

Вікова структура населення (2016, оцінка): від 0 до 14 років — 23,36 %, від 15 до 24 років — 17 %, від 25 до 54 років — 42,31 %, від 55 до 64 років — 9,53 %, 65 років і старше — 7,8 %. Середній вік населення — 31,6 років. Коефіцієнт народжуваності — 15,8 на 1 000 осіб, смертності — 5,7 на 1000 осіб (2016). Міграційний приріст — 2,2 на 1 000 осіб (2016).

Рівень урбанізації становить 23,8% (2014). Найбільше місто (2016, оцінка) — Сент-Джонс (22 тис. осіб).

Господарство

Країна характеризується великою часткою державної власності на засоби виробництва й землю, що відображається у регулюванні цін на товари та встановлення митних зборів. У 2000 створено зону вільної торгівлі, де процвітає офшорний бізнес. Тут розвинуте виробництво барвників на експорт, меблів і гальванічних елементів.

У 2015 ВВП Антигуа і Барбуди становив 2,209 млрд доларів США (за паритетом купівельної спроможності). ВВП на душу населення — 24 800 дол. США, зростання ВВП — 4,1 %, інфляція — 2,4 %. Структура ВВП, за секторами (2015): промисловість — 20,2 %; послуги — 77,5 %, сільське господарство — 2,3 %. Державний борг становив 92,7 % від ВВП (2016), трудові ресурси (робоча сила) — 30 тис. осіб (1991). Зайнятість трудових ресурсів (1983): сільське господарство — 7 %, промисловість — 11 % і послуги — 82 %. Рівень безробіття — 11 %. (2014).

Промисловість

Темпи приросту –3% (2017). Серед традиційних напрямків виробництва — виготовлення рому (1,5 млн л, 2015). На острові Антигуа — нафтопереробка, на острові Барбуда — видобуток піску. Промисловість представлена кустарними виробами та орієнтованим на експорт складанням радіоапаратури, виготовленням одягу, постільної білизни. Електроенергію — 115 млн кВт∙год (2010) — виробляють невеликі ТЕС, що працюють на мазуті та дизельному паливі.

Сільське господарство

Сільське господарство ґрунтується переважно на державному володінні землею. Потреба в харчових продуктах задовольняється через імпортне постачання. Вирощують сільськогосподарську продукцію: овочі (1,8 тис. т; 2002), фрукти (8,6 тис. т; 2002), цукрову тростину, бавовник. Розвиток сектору гальмує дефіцит води, обмеженість трудових ресурсів. Станом на 2002 розводять велику рогату худобу (13,8 тис. голів), свиней (5,3 тис. голів), овець (18 тис. голів), кіз (34,5 тис. голів), курей (95 тис. особин). Розвинуте морське рибальство (1,5 тис. т), здійснюється експорт омарів.

Сфера обслуговування

У секторі зайнято 4/5 активного населення. Завдяки природному середовищу туризм забезпечує 60 % ВВП і 40 % усіх інвестицій. Кількість відвідувачів на 2016 — 265 тис. осіб.

З 1980-х розвиваєтьс сфера фінансових послуг. Діє Східнокарибський центральний банк. Держава належить до офшорна зона|офшорної зони. Кількість офшорних банків від 1993 до кінця 1996 збільшилася до 58, потім зменшилася під тиском США і Великої Британії. На 2016 діють 2 національні та 4 іноземні комерційні банки.

Транспорт

На 2002 переважають автомобільні дороги (1165 км), з них з твердим покриттям 384 км. Збереглася залізнична вузька колія (77 км.), якою транспортувалася цукрова тростина. Найбільший морський порт — Сент-Джонс. На острові Антигуа діє міжнародний аеропорт ім. В. Берда. На о. Барбуда злітно-посадна смуга без покриття.

Торгівля

Антигуа і Барбуда має дефіцитний баланс зовнішньої торгівлі. Експорт — 61,3 млн доларів США (2017), імпорт — 420,7 млн доларів США (2017). Основні статті експорту на 2016: нафтопродукти (24,6 млн доларів США), постільна білизна, комплектуючі до побутової електротехніки, транспортне обслуговування (151 млн доларів США), продукти харчування. Географічний напрям експорту Антигуа і Барбуди (2016): Велика Британія (12,7 %), Камерун (7,2 %), Німеччина (5,5 %), США (4,5 %). Розвивається співробітництво з Китаєм в інвестиційній сфері й туризмі.

Імпорт — 420,7 млн дол. США (2017). Основні статті імпорту: споживчі товари (31,5 %), машини та обладнання (18,2 %), продукти харчування (17,4 %), легкові автомобілі (8,8 %), нафта (8 %). Країни-імпортери (2016): США (44,3 %), Японія (4,7 %), Китай (4,1 %), а також Велика Британія та країни Карибського регіону.

Зв’язок

Власником телефонної мережі є компанія «Кабель і бездротовий зв’язок» («Cable&Wireless», Велика Британія). Кількість мобільних телефонів (2016, оцінка) — 126 тис. (136 одиниць на 100 осіб), інтернет-користувачів — 60 тис. осіб (65 %).

Освіта і наука

Система навчання: дошкільна освіта для дітей віком 3–4 роки, початкова, що триває 7 років (діти віком 5–11 років), середня триває 5 років (3 роки не повна, 2 роки повна) для дітей віком 12–16 років, професійно-технічна та вища (студенти з 17 років). Навчання для дітей віком від 5 до 14 років обов’язкове і безкоштовне. Академічний рік починається у вересні й закінчується у липні. Заклади освіти та виховання державні й приватні (бл. 50 %). Існують центри обслуговування дітей з обмеженими можливостями, растафаріанська школа. Рівень грамотності населення один з найвищих у регіоні (бл. 99 %). Управління освітою здійснює Міністерство освіти, науки і технології, також існує Консультативна рада з питань освіти, Апеляційний суд з питань освіти. Закон «Про освіту» 2008 регламентує освітню діяльність.

Вища освіта представлена: Державним коледжем Антигуа (1977), Міжнародним технологічним інститутом Антигуа та Барбуди (1997), Університетом медичних наук (1982), Американським університетом Антигуа (2004), філіалом Університету Вест-Індії.

Наукова установа Дослідницький центр Барбуди займається дослідженнями в галузі екології, ведення господарства, біології, археології.

Культура

На території Антигуа і Барбуди збереглися британські військові споруди, з-поміж них: будівля Арсеналу (1743), форти Берклі (1740-і), доки Нельсона в Англійській гавані м. Сент-Джонс, де функціонує Музей верфі адмірала Нельсона (1997). Центральний музей країни — Музей Антигуа і Барбуди (1985), у віданні якого перебуває музей просто неба на цукровій плантації Беттіз-Хоуп (1995).

Національна бібліотека Антигуа і Барбуди (заснована 1854) розташована у м. Сент-Джонс. Існують бібліотеки при університетах. 1983 засновано Бібліотечну асоціацію.

Релігія

Конституція 1981 (ст. 11) гарантує свободу віросповідання. Священнослужителям заборонено балотуватися до парламенту. Школа відокремлена від церкви.

Католицька церква, Англіканська церква, громади моравських братів, методистів, Армії порятунку є членами Християнської ради Антигуа і Барбуди.

Преса, радіо, телебачення

Преса

«Зе Воркерз войс» («The Worker’s Voice» — «Голос робітника») — щотижнева газета, видається у м. Сент-Джонсі з 1944, офіційний друкований орган Лейбористської партії Антигуа та Професійної й робітничої спілки Антигуа; «Антигуа сан» («Antigua Sun») — щоденна газета, видається у м. Сент-Джонсі з 1997; «Дейлі обсервер» («Daily Observer» — «Щоденний оглядач»), щоденна газета, видається в м. Сент-Джонсі.

Радіо, телебачення

Діють радіостанції: «Антигуа енд Барбуда бродкастінг сервіс» («Antigua and Barbuda Broadcasting Service»), урядова радіомовна служба Антигуа; «АБС Радіо» («ABS Radio»), засноване 1956. Крім того, ведуть мовлення кілька приватних радіостанцій.

Телеканал «АБС Телебачення» («ABS Television) засновано 1964. Єдиний канал в країні, що транслює виключно місцеві телепередачі. Ведуть мовлення також американські телеканали.

Література

Література країни є складником карибської англомовної літератури, спільної для англомовних країн Карибського регіону: Антигуа і Барбуди, Барбадосу, Ямайки, Гайани, Тринідаду-і-Тобаго тощо. Вона перебуває під значним культурним впливом західноафриканських народних культур, Великої Британії та США.

Першими письменницями в історії літератури Антигуа і Барбуди і, водночас, першими чорношкірими письменницями на Карибських островах стали Е. Гарт Твейтс (1772–1833) і Е. Гарт Гілберт (1768–1834). Вони працювали в жанрах біографії та проповідницької літератури, а також займалися освітою чорношкірого населення, зокрема чорношкірих жінок, та проводили аболіціоністську агітацію (див. Аболіціонізм).

Активного літературного життя в колоніальний період на островах не було. Певна активізація стає помітною вже у другій половині 20 ст. Особливо помітним спалах літературної та публіцистичної активності в Антигуа і Барбуді та серед вихідців із цієї країни став після початку трансляції Всесвітньою службою Бі-бі-сі радіопередачі «Карибські голоси» («Caribbean Voices»), присвяченої творчості англомовних письменників карибських країн і колоній, а також після створення у 1968 суспільно-політичної ліворадикальної газети «Аутлет» («Outlet») — друкованого органу Карибського визвольного руху Антигуа.

Помітною фігурою початку 21 ст. стає антигуансько-американська романістка й есеїстка Дж. Кінкейд (справжнє ім’я — Е. С. Поттер Ричардсон; нар. 1949). Письменниця розпочала літературну кар’єру після переїзду до США й здобуття там освіти, ставши відомою завдяки публікаціям в авторитетних журналах «Періс Рев’ю» («The Paris Review») та «Нью Йокер» («New Yorker») у 1-й половині 1970-х. Із середини 1980-х бере активну участь у культурному житті Антигуа і Барбуди, регулярно відвідує країну. Особливо вагоме місце в її творах посідають теми колоніалізму, постколоніалізму й неоколоніалізму, расизму, гендерні проблеми, сексуальність, відносин між матір’ю й дочкою. У її творах постійно фігурують мотиви, пов’язані з колоніальним спадком карибських країн і, зокрема, Антигуа і Барбуди. Значним представником Антигуа і Барбуди в літературному житті Карибських островів став А. Мак-Доналд (нар. 1933), літератор антигуансько-тринідадського змішаного походження, який живе та працює в Гайані. Його твори неодноразово читалися у випусках передачі Бі-бі-сі «Карибські голоси», крім того, він активно дописував до антигуанської опозиційної газети «Аутлет» («Outlet»). Роман А. Мак-Доналда «Дерево колібрі», або «Сесбанія» («The Humming-Bird Tree», 1969; екранізовано 1992) вважається класикою карибської літератури й включений до шкільних програм низки англомовних карибських країн. Він є автором численних поетичних творів і оповідань, опублікованих у літературних журналах карибських країн і США та окремими збірками. 1970 цей автор став членом Королівського літературного товариства (Велика Британія), у 1991 та 2007 його творчість було відзначено Карибською літературною премією (номінація «Поезія»).

Інші відомі постаті сучасної літератури Антигуа і Барбуда: М.-Е. Джон (нар. 1963), знана завдяки роману «Те, що не спалити» («Unburnable»; 2006) у жанрі сімейної саги — це історія кількох поколінь однієї родини чорношкірих на Карибських островах та у США з яскравими описами рабства і його спадку в сучасній культурі, доколоніальної й колоніальної історії Карибських островів, елементів традиційних африканських вірувань у житті чорношкірого населення регіону. Серед молодших літераторів найпомітнішою є драматург, кіносценаристка й громадська діячка З. Ейрелл (нар. 1983), відома завдяки п’єсам «Забуте» («The Forgotten»), «Світло в темряві» («Light in the Dark»), низці оповідань. У центрі уваги її творчості — боротьба за права жінок і дітей.

Мистецтво

Головними культурними подіями на Антигуа і Барбуді є Вітрильний тиждень (проводиться у квітні) і Карнавал (святкують у серпні).

Останній — це свято визволення з рабства, яке відбулося 01.08.1838. Карнавал проходить щороку від кінця липня до першого вівторка серпня. Найважливіший день — джоуверт (або юве), коли більшість населення острова спостерігає за грою виконавців на латунних і сталевих барабанах.

На острові Барбуда щотравня проходить карнавал «Карібана», що триває 5 днів. Усі місцеві карнавали супроводжуються масовим вуличним дійством, музичними, танцювальними й театралізованими виставами.

Кожного вересня проводиться популярний міжнародний музичний фестиваль «Де Джем Фестівал», на який приїжджають ді-джеї з країн Карибського басейну, США і Великої Британії.

Музика Антигуа і Барбуди, хоча й зазнала певного впливу європейських стилів, багато в чому є африканською, тому що в основі її мелодії західних африканців, яких завозили на Кариби як рабів.

Країна є другим домом для багатьох пан-карибських жанрів популярної музики, зокрема каліпсо, соко, стілдрам, зук і регбі. Саместілдрам і каліпсо є чільною складовою сучасної антигуанської популярної музики; обидва стилі походять із традиційної музики Тринідаду і Тобаго.

Спорт

Найпопулярнішим видом спорту є крикет. Розвинені також футбол, вітрильний спорт, серфінг, легка атлетика, теніс.

Команда Антигуа і Барбуди бере участь у літніх Олімпійських іграх із 1976 (окрім 1980), у зимових іграх жодного разу участі не брала.

Україна та Антигуа і Барбуда

Дипломатичні відносини України з Антигуа і Барбудою встановлено 17.03.1993.

Відомостей про українську діаспору в країні немає.

06.02.2018 між Україною та Антигуа і Барбудою підписано угоду про взаємне скасування візового режиму, що передбачає можливість перебування у країні до 90 днів упродовж 180 днів.

Література

  1. The Antigua and Barbuda Constitution Order. New York : Oceana Publications ; Dobbs Ferry, 1981. 81 p.
  2. Антігуа і Барбуда // Юридична енциклопедія : в 6 т. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. Бажана, 1998. Т. 1. С. 122.
  3. Directory of Commonwealth Law Schools 2003–2004. London : Cavendish, 2003. 290 p.
  4. Frohnsdorff G. «Before the Public»: Some Early Libraries of Antigua // Libraries & Culture. 2003. Vol. 38. № 1. P. 1–23.
  5. Дербишайр Д., Дербишайр Я. Политическиесистемы мира : в 2 т. / Пер. с англ. Москва : Рипол Классик, 2004. Т. 1. 512 с.
  6. Володина Н. В. Особенности конституционно-правового регулирования отношений государства и религиозных объединений на американском континенте в островных государствах (Антигуа и Барбуда, Барбадос, Гайана, содружество Доминики, гренада) // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Юридические науки. 2014. № 4. С. 116–122.
  7. Staddon J., Weston H., Drynan K. Insight Guides: Antigua & Barbuda Pocket Guide. Singapore : APA Publications, 2016. 144 p.
  8. Siegel P. E. Island Historical Ecology: Socionatural Landscapes of the Eastern and Southern. New York : Berghahn Books, 2018. 450 p.
  9. Экономика Антигуа и Барбуда // Страны Мира. URL: http://ru-world.net/antigua-i-barbuda-ekonomika/
  10. Antigua and Barbuda // UNESCO. URL: https://en.unesco.org/countries/antigua-and-barbuda?language=en

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Антигуа і Барбуда // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антигуа і Барбуда (дата звернення: 1.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
14.07.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ