Акробатика

Акробатика
Акробатика 
Циркова акробатика 

Акроба́тика (від грец. αϰροβατεω — ходити навшпиньки) — багатозначний термін:

1) Вид спорту, який об’єднує кілька груп вправ, зокрема 2 основні: стрибкову акробатику (різноманітні акробатичні стрибки) і силову акробатику (стійки, мости, піраміди). Акробатичні вправи виконують поодинці, з партнером і групами, з використанням спеціальних приладів (трамплін, батут тощо) або без них.

Акробатика була відома вже у Стародавньому Єгипті, Греції, Римі, Китаї, Японії. Як вид спорту розвивається в Україні з 1938. Звання «Заслужений майстер спорту» з акробатики першим в СРСР було присвоєно українським спортсменам — неодноразовим чемпіонам СРСР — братам А., В., B. Тишлерам та В. Мотузенкові. 1976 проведено перший Чемпіонат світу з акробатики; серед чемпіонів — жіноча пара (Н. Тищенко і М. Кухаренко, м. Київ).

Спортивна акробатика в Україні має офіційне визнання. Федерація спортивної акробатики України (засновано 1948) входить до складу Української федерації гімнастики (з 1991). Акробатика — неолімпійський вид спорту. Команда України бере участь у міжнародних змаганнях, виборюючи провідні місця. Серед її здобутків, зокрема: третє місце на чемпіонатах світу 1994 (м. Пекін, КНР), 1995 (м. Зелена Гура, Польща), 1996 (м. Риза, Німеччина), 1999 (м. Гент, Бельгія), 2008 (м. Глазго, Шотландія), 2010 (м. Вроцлав, Польща); друге місце на чемпіонатах світу 1997 (м. Манчестер, Велика Британія), 1998 (Мінськ, Білорусь); перше місце на чемпіонатах Європи 1993 (м. Антверпен, Бельгія), 1997 (м. Баунатал, Німеччина), друге місце на чемпіонатах Європи 1994 (Зелена Гура), 1995, 1996 (м. Риза, Німеччина); 1999 (м. Зелена Гура, Польща). Серед провідних спортсменів-акробатів України: Д. Баїн, Г. Демиденко, В. Жердєва, Ю. Заверюха, А. Ковпоша, О. Косенко, В. Ляпунов, О. Мойсейчева, С. Павлов, С. Петров, А. Сафонов, Ю. Степченков, Н. Суріна, Ю. Тишлер, О. Чабаненко, С. Чижевський, Г. Церишенко.

2) Вид фізичних вправ типу гімнастичних, які широко застосовують як спеціальні допоміжні засоби в багатьох інших видах спорту — у спортивній гімнастиці, стрибках у воду, у футболі, волейболі, баскетболі, фігурному катанні на ковзанах та ін.; для тренування льотчиків та космонавтів.

3) Акробатичне мистецтво — один із жанрів циркового та естрадного мистецтва; демонстрування номерів, що ґрунтуються на майстерному володінні тілом, високому розвитку сили та спритності. Акробатичне мистецтво було відоме у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Візантії. За часів Київ. Русі акробатичні етюди, вправи тощо використовували скоморохи. Починаючи з 18 ст. поширилася в цирках. Акробатика поділяється на партерну, повітряну та еквілібристику. Характерними напрямами акробатики є динамічна акробатика (темпова), в основі якої — прийоми перевертання тіла (сальто, піруети, перекати тощо) і статична акробатика, що будується на принципі збереження рівноваги тіла в різних положеннях. На практиці часто обидва різновиди органічно поєднуються, утворюючи єдину художню композицію. Партерна акробатика об’єднує усі різновиди, виконувані в партері: стрибкову — сукупність індивідуальних, парних та групових стрибків у різних конфігураціях, зокрема через перешкоди (бар’єри, машини, людей тощо), та за допомогою спеціальних пристосувань (батут, трамплін); плечову — участь у номері щонайменше трьох виконавців, які стрибають на плечі один одному; силову — переважно силові трюки (стійки на руках, балансування на голові, силова рівновага); пластичну (найдавніший різновид акробатики) — поєднання силових, скульптурно-пластичних та фігурно-композиційних елементів завдяки особливій гнучкості тіла; вольтижну — перекиданні нижніми партнерами верхніх, які роблять різні стійки і сальто; кінну — виконання артистами трюків, комбінацій на конях. Повітряна акробатика має два різновиди: акробати на рамці та акробати на штамберті. Рамку або штамберт використовують як опору для елементів силової акробатики. Еквілібристика поділяється на партерну (ручний еквілібр, еквілібр на першах, драбинах, перехідній драбині, вільностоячій драбині, кулі, котушках, дроті, канаті, велосипеді) і повітряну (штейн-трапе і еквілібристика на канаті під куполом). Залежно від профілю і використовуваних засобів артисти поділяються на акробатів-вольтижерів, плечових, стрибунів-ексцентриків, акробатів «ікарійських ігор», каскадерів, кінних, силових, темпових, повітряних, акробатів з підкидними дошками, велофігуристів, канатохідців, клоунів-стрибунів тощо. Серед відомих українських артистів цирку та естради — акробати В. Ю. і В. В. Лазаренки, В. В. Довейко, В. М. Максимов, А. А. Мозговий, А. Г. Стеценко, С. С. і О. С. Ялові, В. Г. і М. Г. Французови. Елементи акробатики використовують і усіх інші жанрах цирку та їх різновидах (гімнастика, жонглювання, клоунада, дресирування тощо), а також як постановочний прийом у театрі.

Література

  1. Прокопюк С. П. Вдосконалення структури та змісту музично-акробатичних композицій у процесі багаторічної підготовки спортсменів. Київ, 1999.
  2. Игнашенко А. М. Акробатика. Москва, 2013.
  3. Сосина В. Ю., Нетоля В. А. Акробатика для всех. Киев, 2014.

Автор ВУЕ

https://www.youtube.com/embe{%7C class="wikitable" style="margin-left: auto; margin-right: auto; color: black; background-color: #ffffcc; width: 17%;" |- ! |- | style="text-align: centr;" | |}