Авіація


Авіа́ція (фр. aviation, від лат. avis — птах) — керований засіб пересування в атмосфері на літальних апаратах важчих за повітря — літаках, вертольотах, планерах, безпілотниках, автожирах, конвертопланах та ін.

Поняття авіації також включає:

  • особистий склад (пілотів, авіатехніків, обслуговуючий персонал);
  • організаційну структуру управління польотами (цивільна авіація, військова авіація, авіація спецпризначення);
  • інфраструктуру для обслуговування польотів (аеропорти, аеровокзали, ангари, ремонтні приміщення тощо);
  • авіаційну науку, яка базується на низці спеціальностей (аеродинаміка, газодинаміка, технологія виробництва літальних апаратів, двигунів, аеронавігація, балістика, історія авіації та ін.).

Історична довідка

Махоліт Леонардо да Вінчі
Вертоліт Леонардо да Вінчі

Виникнення світової авіації було підготовлено стрімким розвитком науки і техніки, працею ентузіастів-винахідників, учених, конструкторів кількох поколінь у різних країнах світу. Спершу створювалися повітряні змії та кулі, штучні крила, подібні до пташиних, з часом з’явилися проекти літальних машин. Першим цю ідею висловив Леонардо да Вінчі, він створив проект літальної машини з частково фіксованими крилами (махоліт-орнітоптер), а також іншу модель — прообраз вертольота. Російський вчений М. Ломоносов 1754 теоретично обґрунтував ідею вертольота, створив його модель з двома гвинтами з пружинним приводом. Перший технічний проект літака з паровим двигуном розробив 1835 винахідник з м. Нюрнберга (Німеччина) Ф. Маттіс. Протягом наступних років 19 ст. було запропоновано десятки вже досконаліших проектів літаків і вертольотів, переважно з паровими двигунами, зокрема, моноплана, біплана і триплана британців В. Хенсона і Дж. Стрингфеллоу (1844–1868), проекти гелікоптера (1861) і поліплана (1863) харків’янина М. Сауляка, літаків росіянина О. Можайського (1882), француза К. Адера (1890), британців Г. Філліпса (1892), П. С. Пільчера (1899) та британського винахідника американського походження Х. Максима (1894), у США  — літаків С. Ленглі та Г. Вайтхеда (1896–1903), у Німеччині — орнітоптера і планерів О. Лілієнталя (1891–1896) та ін.

Але з усіх апаратів стабільно літали лише планери.

Розроблялися також проекти створення реактивного літака. Вперше таку ідею обґрунтували в своїх працях 1835 німецькі інженери Г. Ребенштейн (на стисненій вугільній кислоті) та Ф. Маттіс (на основі сили пороху). Результати досліджень Г. Ребенштейн надав у виданій у м. Москві книзі «Основанное на новейших опытах искусство плавать по воздуху и совершать дальнейшие путешествия по всем направлениям с помощью и без помощи воздушных шаров, а также поднимать огромнейшие тяжести на произвольную высоту и перемещать их по воздуху из одного места в другое с чрезвычайной быстротой и в самое кратчайшее время» (1837).

Перший проект літака з реактивним двигуном було створено французьким інженером Ш. де Лувріє (1865). Досконалішу конструкцію такого типу запропонував 1867 російський офіцер М. Телешов, а у Великій Британії тоді ж було запатентовано реактивний літак Д. Батлера і Е. Едвардса. Ці проекти не були реалізовані, так само, як і проекти винахідника українського походження М. Кибальчича, росіян С. Неждановського, А. Вінклера, Ф. Гешвендта та ін.

Повітроплавання

Виникненню авіації сприяв також розвиток повітроплавання, до якого відносять літальні апарати, легші за повітря (повітряні кулі, аеростати, стратостати, дирижаблі). Першими з відомих проектів повітряних куль були апарати, створені священиками Ф. де Лана-Терці (Італія; 1670) і Б. Лоренцо де Гусмао (Португалія; 1709); Ж. Бланшаром (Франція; 1781). Успішні польоти на повітряних кулях братів Монгольф’є, Жак Етьєнн (1745–1799) та Монгольф’є, Жозеф Мішель (1740–1810) і професора Ж. Шарля (усі — Франція) відкрили новий етап повітроплавання, започаткувавши типові теплові (монгольф’єри) та газові (шарльєри) літальні апарати. Наприкінці 19 ст. їх витіснили дирижаблі, серед яких найдосконалішим був дирижабль конструкції німецького винахідника Ф. Цеппеліна (1899). З 1898 до 1905 у Франції бразилець А. Сантос-Дюмон побудував і здійснив польоти на одинадцяти дирижаблях; під час одного з польотів обігнув Ейфелеву вежу в Парижі (1901), що прославило його на весь світ.

Планеризм

Безмоторні літальні апарати з крилами — планери — не отримали належного поцінування у ранній період освоєння повітряного простору планети. Активізували розвиток планеризму праці в галузі аеродинаміки англійського вченого і конструктора Дж. Кейлі. Він першим визначив і записав параметри польоту тіл, важчих за повітря, дав визначення підйомної сили, тяги і лобового опору. 1804 Дж. Кейлі побудував планер — перший моноплан із нерухомим крилом і хвостовим оперенням з вертикальною і горизонтальною площиною, відзначив переваги біпланів і трипланів для створення більшої підйомної сили при мінімальній вазі. У Франції серед відомих конструкторів, які будували і випробували планери, були Ж.-М. Ле Брі (1868) та Ф. дю Тампль (планер з алюмінію; 1874). Британець Ф. Венхем із метою дослідження аеродинамічних властивостей крила планера побудував першу у світі аеродинамічну трубу (1871). Він довів, що зігнуті крила мають кращі показники підйому. На рубежі 19 – 20 ст. вагомий внесок у розвиток планеризму здійснили піонери авіації — О. Лілієнталь, О. Шанют і П. Пільчер. О. Лілієнталь, спираючись на досліди Ф. Венхема і опублікувавши їх (1889), просунувся далі у подібних дослідженнях і створив тип апарата, відомий як ручний планер (1891). Загалом за період 1891–1896 він здійснив 2500 польотів на різних літальних апаратах. Справу О. Лілієнталя продовжив О. Шанют, зосередивши основну увагу на вирішенні проблеми стабільності літального апарату в польоті. П. Пільчер створив у Великій Британії (1890-ті) кілька планерів, на яких здійснював польоти, а 1899 запропонував дослідний зразок літака з двигунами, який був здатен літати. Однак трагічний випадок зупинив життя винахідника.

Розвиток авіації на початку 20 ст.

Креслення першого літака братів Райт "Флайєр"
Літак братів Райт

Початок 20 ст. дав цілу когорту конструкторів та випробувачів авіаційних апаратів. Формальним початком народження авіації вважається 17.12.1903, коли у США брати Райт, Вілбер (1867–1912) та Райт, Орвіл (1871–1948) здійснили перший у світі керований політ на літаку «Флайєр» з бензиновим двигуном внутрішнього згоряння. Брати створили сімейну фірму «Wright Company» з філіями в усьому світі, а вже невдовзі центр літакобудування перемістився до Європи. Тут один за одним будують літаки брати Ш. і Г. Вуазен, А. Сантос-Дюмон, брати А. Фарман і М. Фарман, Л. Блеріо, Е. Ньюпор, Р. Ено-Пельтрі, Л. Бреге, А. Ро, Дж. Хевілленд, Ф. Хендлі Пейдж, А. Фоккер, Дж. Капроні та ін. В основі їхніх конструкцій була схема братів Райт з певними вдосконаленнями.

Перші польоти

Перший в Європі публічний політ на аероплані здійснив А. Сантос-Дюмон (23.10.1906; м. Париж, Франція). Це був літак «14-bis» з двигуном власної конструкції. А. Фарман створив цілу серію літаків, які будувалися в різних країнах, зокрема в Російській імперії. 25.07.1909 французький конструктор-льотчик Л. Блеріо на моноплані «Блеріо ХІ» перелетів через протоку Ла-Манш із Франції до Англії. Найбільше поширення на той час отримали літаки «Ньюпор», які були у французьких, англійських, італійських і російських ескадрильях. Створювалися також вертольоти, які могли підніматися лише на невелику висоту (у Франції їх будували брати Л. і Ж. Бреге, Ш. Ріше, П. Корню, в Україні — І. Сікорський, в Росії — Б. Юр’єв та ін.). Поряд з літальними апаратами наземного базування конструювалися гідролітаки (А. Фарбера, Г. Кертісса, киянина Д. Григоровича та ін.).

Становлення авіації в Україні

Літак О. С. Кудашева

На теренах України сформувалося кілька центрів розвитку авіації та повітроплавання — у Києві, Одесі, Харкові та Львові.

Фундатором зародження авіації в Україні стало створене 1909 Київське товариство повітроплавання, з якого вийшла найбільша в Російській імперії кількість авіаконструкторів: Г. Адлер, Ф. Билінкін, Д. Григорович, В. Іордан, О. Карпека, брати Касяненки, О. Кудашев, П. Нестеров, О. Свєшников, І. Сікорський, Ф. Терещенко, О. Фальц-Фейн та ін. Тут протягом 1909–1912 сконструйовано близько сорока оригінальних літальних апаратів. Першим польотом літака «Кудашев-1» професора Київського політехнічного інституту О. Кудашева 05.06.1910 фактично започатковано вітчизняну авіаеру. Наступними були польоти літаків конструкції Я. Гаккеля під Санкт-Петербургом (06.06.1910), І. Сікорського у Києві (16.06.1910) та ін.

Авіація в Російській імперії

Згодом на теренах Російської імперії з’явилися літаки інших конструкторів, зокрема Д. Григоровича, С. Слесарєва, І. Стеглау, О. Пороховщикова, В. Хіоні, С. Гризодубова. Значний внесок у популяризацію авіації внесли перші пілоти — одесити М. Єфімов, С. Уточкін, уродженець Київщини Л. Мацієвич, кримчанин К. Арцеулов, росіяни М. Попов, О. Васильєв, Г. Алехнович, Є. Крутень, перший виконавець «мертвої петлі» і тарану П. Нестеров та ін.

У березні 1913 І. Сікорський створив перший у світі чотиримоторний повітряний гігант під назвою «Руський витязь», а невдовзі удосконалений велетень — чотиримоторний літак-біплан «Ілля Муромець» вантажопідйомністю 1,5 т (2 двигуни «Аргус» по 140 к. с. і 2 по 125 к. с., розмах верхніх крил 31 м, опалювана кабіна та інші зручності). Цим започатковано новий напрям у світовій авіації — важке багатомоторне літакобудування. Літаки «Ілля Муромець» випускалися серійно в різних модифікаціях і застосовувалися в період Першої світової війни. Окрім важких бомбардувальників, І. Сікорський створив у 1914–1917 легкі винищувачі, морський розвідник, легкий розвідник-винищувач, двомоторний винищувач-бомбардувальник і штурмовик, тобто практично повний парк літаків усіх типів, що їх використовували під час війни. Італія стала першою після Російської імперії країною, яка масово застосовувала в бойових діях багатомоторні бомбардувальники, зокрема трьохмоторний (Kaпроні Са.3), який випускався за ліцензією у Великій Британії та США.

Літак "Ілля Муромець"

Теоретичну базу для становлення і розвитку авіації підготували видатні вчені, зокрема А. Ейфель, М. Жуковський, Дж. Кейлі, С. Ленглі, О. Лілієнталь, П. Маффіотті, Д. Менделєєв, С. Неждановський, Л. Прандтль, У. Філіпе, К. Ціолковський, С. Чаплигін, О. Шанют та ін. Навколо М. Жуковського об’єдналася велика група учнів і послідовників, серед яких були О. Архангельский, В. Ветчинкін, О. Микулін, Б. Стечкін, А. Туполєв, Б. Юр’єв.

Створення авіаційних підприємств

У 1900-х зародилася нова наука — аеродинаміка, закладено основи теорії польоту, визначено принципи конструкції літака, його властивостей, започатковано створення літакобудівних майстерень та фірм. 1909 у Франції їх було вже сім — «Вуазен», «Блеріо», «Фарман», «Ено-Пельтрі» та ін., у Великій Британії — 5 («Юрабазон», «Клин», «Шорт» та ін.), у Німеччині — «Ейлер», «Калих», «Шадер» та ін. Авіаційні фірми виникли в Італії, Бельгії. В Україні також працювали авіаційні майстерні, деякі з них стали авіаційними заводами (Ф. Терещенка, А. Анатри). 1910-ті характеризуються створенням значної кількості авіаційних заводів, вдосконаленням авіаційної техніки та пілотажу, широким застосуванням авіації з військовою метою.

Авіація у Першій світовій війні

Вперше літаки використані як бойові 1911 у Триполітанії (Лівія) під час війни Італії з Туреччиною та 1912 на Балканах у війні Греції з Болгарією. 1914 найбільше літакобудівних заводів мали Велика Британія — 76, Німеччина — 36, Франція — 35, США — 31, Італія — 22, Росія — 12. Протягом Першої світової війни випускалася велика кількість літаків, створювалися нові зразки й модернізувалися вже існуючі. На початку 1914 авіаційний арсенал основних країн — учасниць Першої світової війни налічував: Росія — 244, Німеччина — 232, Франція — 156, Італія — 35, Велика Британія — 30 літаків. А вже наприкінці війни Велика Британія мала 54 553, Франція — 51 143, Німеччина — 47 931, США — 16 797, Італія — 15 021 літак. Розширювалося й функціональне застосування авіації. Якщо на початку війни літаки використовувалися переважно як розвідники й корегувальники артилерійського вогню, то з часом авіація була розподілена на бомбардувальну, винищувальну і морську. Наприкінці війни літаки почали використовувати для штурмових дій проти наземних військ. Поліпшилися й льотно-технічні характеристики літаків: швидкість легких літаків збільшилася зі 100 до понад 220 км/год, стеля польотів — від 2 до 7 тис. м, а потужність двигунів — від 60 до 300 к. с. (літак «Бреге-14»). Почали створювати суцільнометалеві літаки (моноплан Г. Юнкерса) та ін.

Авіація в 1920-1930-х роках

Період між Першою і Другою світовими війнами відзначився потужним прогресом у розробці нових типів літаків, збільшенні їх швидкості, стелі польотів і потужностей двигунів, вдосконаленні технологій літакобудування та використанням авіації як у мирних, так і у військових цілях. Для цього зміцнювалися наявні та організовувалися нові авіаційні фірми, акціонерні товариства, конструкторські бюро, авіаційні підприємства, науково-дослідні інститути.

В Україні було сформоване Всеукраїнське товариство авіації та повітроплавання України та Криму (1923), Українське акціонерне товариство повітряних сполучень «Укрповітрошлях», у Росії — акціонерне товариство «Доброльот» (1923), на основі яких утворилася єдина Всесоюзна авіакомпанія «Аерофлот».

У 1920–1930-х відомими в СРСР були конструкторські бюро А. Туполєва, М. Полікарпова, В. Хіоні, Д. Григоровича, К. Калініна, П. Сухого та ін. Літаки різних класів і типів будувалися переважно за схемою моноплана, із шасі, що прибирається у польоті, і були оснащені вдосконаленими бортовими приладами.

У 1920-х у різних країнах формувалася цивільна авіація як галузь економіки. Її роль відчутно зросла у 1930-х, коли авіацію почали застосовувати не лише для перевезення пошти, вантажів та пасажирів на внутрішніх і міжнародних авіалініях, але й у медицині, сільському, лісовому господарствах, у санітарно-епідеміологічних, рятувальних заходах. Важлива роль у розвитку цивільної авіації належить пасажирським літакам АНТ-3 (ПС-9) і К-5 (пасажирський і санітарний варіанти), багатоцільовому У-2 (По-2). Створювалися авіаційні вищі та середні навчальні заклади, зокрема в Україні — Харківський (1930) та Київський (1933) авіаційний інститути. У 1930-тих були розроблені реактивні двигуни. У Великій Британії Ф. Уїттл запатентував такий двигун 1930, в Німеччині патент на свою версію реактивного двигуна 1936 отримав Х. Охайн. У Харкові А. Люлька створив проект реактивного турбореактивного двигуна РТД-1 (1938), а 1940 в СРСР був здійснений політ ракетоплана «СК-9» конструкції С. Корольова.

Першими побудованими реактивними літаками стали, зокрема, німецький «Хейнкель Не 178» (1939), англійський «Глостер E 28/39» (1941), італійський «Кампіні-Капроні КК-1» (1940–1941), радянський «БІ-1» (1942).

Застосування на літаках реактивних двигунів відкрило еру реактивної авіації.

У ці ж роки створювалися вертольоти. Конструктор Г. Фокке створив у Німеччині Фокке-Вульф FW-61 (1937) та Фокке-Ахгеліс FA-223 (1939), на яких були встановлені світові рекорди: висоти — 3 427 м, швидкості — 123 км/год і дальності — 109 км. У вересні 1939 І. Сікорський у США, куди емігрував 1919, підняв у небо свій перший вертоліт Воут-Сікорський VС-300 (S-46). У наступні десятиліття вертольоти випускалися серійно, переважно в Німеччині, США, Великій Британії, Франції, СРСР, Італії і все активніше використовувалися у цивільних та військовій сферах. Вчені успішно працювали над вирішенням складних авіаційно-технічних питань — штопора літака (В. Пишнов, О. Журавченко), проблему флатера (М. Келдиш, Є. Гроссман) та ін.

Розгорталося будівництво аеропортів і аеровокзалів, вдосконалювалася їхня матеріально-технічна база. Тільки в Україні у 1930-тих діяло понад 30 аеропортів.

На повітряних трасах експлуатувалися транспортні, пасажирські та поштові літаки. У 1930-тих основними літаками для пасажирських перевезень у СРСР були Г-1 (АНТ-4), К-5, ПС-9 (АНТ-9), Г-2 (АНТ-6), АНТ-14, У-2. В СРСР були створені гігантські на той час літаки АНТ-14 і АНТ-20, рекордні літаки АНТ-25 і АНТ-37біс, бомбардувальники АНТ-40, ДБ-3, винищувачі І-15, І-16, І-153, гідролітаки (МБР-2), різні легкомоторні літаки, навчальний літак УТ-2 та ін. На літаку АНТ-25 1937 були здійснені історичні перельоти з Москви до США (командири екіпажів В. Чкалов, М. Громов). В Україні у 1930-х серійно випускалися літаки конструкторів К. Калініна (К-5), Д. Григоровича (ІП-1), Й. Немана (Р-10) і П. Сухого (Су-2). 1934 у Севастополі було організоване дослідно-конструкторське бюро морського літакобудування, в якому під керівництвом І. Четверикова був розроблений найменший у світі гідролітак, який 1935 експонувався на міжнародній виставці в м. Мілані (Італія). Серед закордонних літаків 1930-х вирізнявся американський пасажирський літак Дуглас DC-3. І. Сікорський у США розробив або керував розробкою 78 різних літальних апаратів, 72 з яких випускалися серійно.

Авіація у Другій світовій війні

Авіація країн антигітлерівської коаліції

Літак Ан-2

У роки Другої світової війни розширився випуск поршневих літаків і почався розвиток реактивної авіації. У серійне виробництво запускалися бомбардувальники Пе-8, Пе-2 В. Петлякова, бомбардувальник Іл-4 і штурмовик Іл-2 С. Ільюшина, винищувачі ЛаГГ-3 С. Лавочкіна, В. Горбунова, М. Гудкова, МіГ-1 та МіГ-3 А. Мікояна і М. Гуревича, Як-1 О. Яковлєва, багатоцільовий літак Су-2 П. Сухого. Вже у 1942 СРСР виробляв більше літаків, ніж Німеччина; загалом за роки війни в СРСР було виготовлено понад 125 тис. літаків, зокрема нових конструкцій — Як-7Б, Як-9, Як-3, Ла-5, Ла-7, Іл-10, Ту-2.

Країни антигітлерівської коаліції широко використовували бомбардувальники, зокрема, англійський Хендлі Пейдж «Галіфакс», Авро «Ланкастер», Де Хевілленд «Москіто» і американський Боїнг В-17 «Літаюча фортеця» та В-29 Консолідейтед В-24. Винищувальна авіація включала англійські літаки Хокер «Харрикейн», Супермарин «Спіт­файр», американські Кертісс Р-40, Белл Р-39, Локхід Р-38, Норт Америкен Р-51, Ріпаблік Р-47 та ін.

Авіація Німеччини

Серед основних літаків нацистської Німеччини були перший серійний реактивний літак Мессершмітт Ме262, винищувачі Me109 і Фокке-Вульф Fw190, бомбардувальники Хейнкель Не111, Юнкерс Ju88 та Ju87. Для бомбардування англійських міст застосовувалися літаки-снаряди Фау-1 з пульсуючим повітряно-реактивним двигуном та балістичні ракети Фау-2.

США, Велика Британія і Японія застосовували також палубну авіацію. У Другій світовій війні вперше використали бортові радіолокатори для виявлення цілей та навігації. 1944 задля безпечного й упорядкованого розвитку міжнародної цивільної авіації, координації міжнародного співробітництва з усіх питань діяльності цивільної авіації створено Міжнародну організацію цивільної авіації (ІСАО).

Авіація у другій половині 20 ст.

Літак Ан-225 "Мрія"
Літак Ан-22 "Антей"
Літак А-380

Науково-технічна революція, яка розпочалася у середині 1940-х, в авіації ознаменувалася настанням ери реактивної техніки, появою авіалайнерів з надзвуком і широкофюзеляжних літаків, застосуванням інформаційних технологій, автоматизованих систем керування. У літакобудуванні почали застосовувати композиційні матеріали, потужніші й економніші двигуни, інновації аеродинаміки, радіо- і світлотехніки, електроніки, авіоніки.

У Києві 1952 розпочало роботу Дослідне конструкторське бюро О. Антонова, де було створено серію класичних літаків — від багатоцільового Ан-2 до Ан-225, Ан-178 (див. АН). Газотурбінні двигуни, виготовлені в Україні на АТ «Мотор Січ» спільно з ДП «Івченко-Прогрес», піднімали в небо літальні апарати, створені в конструкторських бюро О. Антонова, Г. Берієва, С. Ільюшина, М. Камова, М. Міля, А. Туполєва, О. Яковлєва, чеської компанії Aero Vodochody і китайської Hongdu. Посилену увагу почали надавати авіаційній безпеці, створенню тренажерів для пілотів тощо. Реактивні літаки, швидкість яких сягала 800 км/год, ставали основою військової та цивільної авіації. З виходом на авіалінії перших у світі пасажирських реактивних комфортабельних багатомісних авіалайнерів (британський Де Хевілленд Комет DH-106 (1952), американський Боїнг 707 (1954), радянський Ту-104 (1955), французький Каравелла-1 (1955) та ін.) почалися масові пасажирські авіаперевезення.

На авіалініях України і СРСР ставали до експлуатації нові пасажирські турбогвинтові Іл-18, Ту-114, Ан-10, Ан-24 та транспортні літаки АН-8, АН-12. Нарощувався випуск вертольотів великої вантажопідйомності (Мі-4, Як-24, Мі-6), а також легких багатоцільових (Ка-15, Ка-18). За кордоном початком масового виробництва вертольотів став випуск багатоцільового вертольота Белл-47 (США, 1946).

У наступні десятиліття з’явилися літаки нового покоління, серед яких найпопулярнішими були пасажирські магістральні Боїнг-747 (США) різних модифікацій, Ту-154, Ту-154М, Іл-62М, Як-42, аеробус Іл-86, Іл-96 (СРСР, Україна). Почала активно формуватися бізнес-авіація. Серед військових літаків нового покоління були винищувач F-16, винищувач-бомбардувальник F-111, літаки, виготовлені з використанням техніки «Стелс», — винищувач F-117 і бомбардувальник В-2 (США), військово-транспортний Локхід С-5А, літаки вертикального зльоту та посадки Харріер (Велика Британія), Як-38 (СРСР) та ін. В авіації відбувалося послідовне нарощування швидкості літаків: створено літальні апарати, які не лише долали звуковий бар’єр, а й вийшли на рубіж швидкостей, що у рази перевищували швидкість звуку. Першим надзвуковим був політ літака Белл Х-1 (США, 1947). У 1970-х були збудовані перші у світі пасажирські літаки з надзвуковою швидкістю: радянський Ту-144 (1975) та англо-французький «Конкорд» (1976). Вони не набули поширення і були зняті з експлуатації з причини комерційної неспроможності, проте розробка нових проектів триває.

Рекорд швидкості пілотованого польоту з самостійною посадкою встановлено 1966 на гіперзвуковому літаку Х-15 (США) — 6 480 км/год. Перспективним напрямом розвитку літальних апаратів стало створення систем, що об’єднують можливості авіації та космонавтики, зокрема застосування повітряно-космічних і орбітальних апаратів багаторазового використання — «Спейс Шаттл» (США), «Буран» (СРСР, Україна). Свідченням прогресу у транспортній авіації став перший у світі широкофюзеляжний транспортний літак Ан-22 «Антей», створений О. Антоновим (Київ, 1964). Літак здатен піднімати 60 т, і 2016 його відновлено для комерційних перевезень. Наступні транспортники короткого зльоту і посадки — Ан-72 і Ан-74 широко застосовувалися в економіці СРСР. У 1980-х транспортна авіація збагатилася літаками-гігантами, створеними на Державному підприємстві «Антонов» — Ан-124 «Руслан» (1982, довжина — 69,1 м, вантажопідйомність до 150 т) і найбільшим і найпотужнішим літаком у світі Ан-225 «Мрія» (1988, довжина 84 м, вантажопідйомність понад 250 т), які й нині успішно літають на всіх континентах.

Авіація 21 ст.

Серед досягнень авіації початку 21 ст. — поява на пасажирських авіатрасах літаків-велетнів — двоповерхових аеробусів на понад 800 пасажиромісць (А-380), літаків на сонячній енергії (Сонячний імпульс-2; на крилах вмонтовано 17 тис. сонячних елементів і літій-іонові акумулятори), конвертопланів зі швидкістю в літаковому режимі понад 500 км/год, а у вертольотному — до 200 км/год (V-22 Osprey, США), екранопланів — апаратів, які поєднують якості корабля і літака (швидкість 400 км/год), безпілотної авіації — безпілотних літаків різного застосування (військового, цивільного, спецпризначення).

Розробляються нові конструкції гіперзвукових авіалайнерів, максимальна швидкість яких удесятеро перевищує швидкість звуку (12349 км/год), спроектованих, зокрема, за технологіями ракетного двигуна, прямоточного повітряно-реактивного двигуна і електромагнітного прискорення (літак Скрімр («Skreemr»), концепт канадського винахідника Ш. Бомбардьє).

З огляду на зростання обсягів перевезень авіації і збільшення літаками кількості шкідливих викидів в атмосферу (близько 2 % усіх викидів), набула актуальності тема екологізації авіації шляхом створення літаків на енергії Сонця, економічних двигунів та двигунів зі зменшеним викидом СО і шумовим порогом, електричних двигунів, що працюють на біопаливі тощо.

Література

  1. Савин В. С. Авиация в Украине: Очерки истории. Харьков : Основа, 1995. 264 с.
  2. Соболев Д. А. История самолетов. 1919–1945. Москва : Российская политическая энциклопедия, 1997. 357 с.
  3. Троценко А. М. Історія цивільної авіації в Україні. Київ : Аеробізнес, 2004. 637 с.
  4. A Short History of Unmanned Aerial Vehicles. Mar 4, 2009. URL : http://www.draganfly.com/blog/a-short-history-of-unmanned-aerial-vehicles-uavs/
  5. Харук А. І. Нарис історії авіаційної промисловості України (1910–1980-ті рр.). Львів : Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2010. 304 c.

Автор ВУЕ