Автоімунізація


Версія від 18:26, 1 лютого 2019, створена Daria (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)

Автоімуніза́ція, автоалергізація, автосенсибілізація — розпізнавання власних антигенів організму, явище реакції імунної системи на клітини і тканини власного тіла. Автоімунізація призводить до виникнення автоімунних захворювань, за яких відбувається патологічне утворення автоімунних антитіл або атака імунних клітин проти нормальних, здорових тканин організму і виникнення внаслідок цього автоімунного запалення.

Автоімунні хвороби — це хвороби, що базуються на автоімунізації, тобто агресія власних антитіл (автоантитіл), імунних клітин (лімфоцитів-кілерів) щодо антигенів власних тканин організму. Тому автоімунні хвороби називають також автоагресивними.

Класифікація

Розрізняють дві групи автоімунних захворювань.

Перша група — органоспецифічні автоімунні хвороби, розвиток яких спричинений руйнуванням фізіологічних бар’єрів імунологічно відособлених органів (імунологічна толерантність стосується антигенів всіх органів і тканин, крім тканин ока, щитоподібної залози, сім’яників, надниркових залоз, головного мозку і нервів, адже антигени цих органів і тканин відмежовані від лімфоїдної тканини фізіологічними тканинно-гематичними бар᾽єрами, які в нормі відокремлюють орган від кров’яного русла і не допускають прямих контактів імунних клітин з тканиною органа). У цих органах через агресію власного імунітету розвиваються морфологічні зміни, склероз, гинуть паренхіматозні елементи. До такої групи належать тиреоїдит (хвороба Хасімото), розсіяний склероз, поліневрит, енцефаломієліт, ідіопатична аддісонова хвороба, асперматогенія, симпатична офтальмія.

Друга група — це органонеспеціфічні, системні автоімунні захворювання, які характеризуються порушенням контролю імунологічного гомеостазу лімфоїдної системою. Автоімунізація при цьому розвивається стосовно антигенів багатьох органів і тканин, у яких відбуваються морфологічні зміни. До цієї групи автоімунних захворювань відносять системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, системну склеродермію, дерматоміозит (група ревматичних хвороб), вторинну тромботичну, тромбоцитопенічну пурпуру (хвороба Мошковича).

Існують автоімунні хвороби проміжного типу, наприклад, міастенія гравіс, цукровий діабет I типу, тиреотоксикоз, синдроми Шегрена і Гудпасчера та ін.

Етіологія

Явище автоімунізації виникає внаслідок дії багатьох чинників: хронічної вірусної інфекції, радіації і генетичних порушень. Також розвитку автоімунізації сприяють певні гени системи HLA, індивідуальні особливості клітин органів-мішеней, гормональний фон, статева приналежність (у жінок автоімунні хвороби трапляються в 6–9 разів частіше, ніж у чоловіків), вірусні та бактеріальні інфекції, дія фізичних факторів або хімічних речовин.

Література

  1. Борисов Л. Б. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. Москва : ООО «Медицинское информационное агентство», 2005. 736 с.
  2. Meize-Grochowski R. Celiac disease : a multisystem autoimmune disorder // Gastroenterol Nurs. 2005. № 28 (5). P. 394–402.
  3. Poletaev A. B, Churilov L. P, Stroev Y. I., Agapov M. M. Immunophysiology versus immu­no­pathology : Natural autoimmunity in human health and disease // Pathophysiology. 2012. № 19 (3). P. 221–231.
  4. Grammatikos A., Tsokos G. Immunodeficiency and autoimmunity : lessons from systemic lupus erythematosus // Trends Mol. Med. 2012. № 18 (2). P. 101–108.
  5. Cotsapas C., Hafler D. A. Immune-mediated disease genetics : the shared basis of pathogenesis // Trends in Immunology. 2013. № 34 (1). P. 22–26.

Автор ВУЕ

Я. О. Межжеріна

Покликання на цю статтю:
Межжеріна Я. О. Автоімунізація // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Автоімунізація (дата звернення: 21.09.2019).