Липинський, В’ячеслав Казимирович

Vyacheslav Lypynsky, 1921.jpg

Липи́нський, В’ячесла́в Казими́рович (17.04.1882, с. Затурці, Україна — 14.06.1931, поблизу м. Відня, Австрія) — політичний та державний діяч, теоретик українського консерватизму, історик, соціолог, публіцист; професор Українського наукового інституту в м. Берліні (Німеччина), де очолював кафедру історії української державності. Розробляв питання нації та держави, а також теорії еліт. Програмна праця — «Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму» (1926).


Липинський, В’ячеслав Казимирович

Рік народження 17 .квітня 1882
Місце народження Затурці, Україна
Рік смерті 14 .червня 1931
Alma mater Ягеллонський університет
Напрями діяльності політитика, історія, соціологія, публіцистика


Життєпис

Походив із польського шляхетського роду. Навчався в м. Києві у 1-й класичній гімназії. З 1900 брав активну участь у громадському житті київського студентства, намагаючись об’єднати польську студентську організацію з українською (безуспішно.

1901 з К Квіткою та Б. Матюшенком очолив громаду, в якій об’єдналась українська молодь православного та католицького віросповідань. Липинський вважав, що польська та ополячена шляхта в Україні (як і російське дворянство Лівобережжя) має усвідомити свій обов’язок перед українським народом та служити інтересам відродження української нації й творення української держави. Навернення представників польської та полонізованої шляхти до політичного українства Липинський пропагував усе життя.

1902 закінчив гімназію й став служити у драгунському Ризькому полку (дислокувався у м. Кременці), з якого незабаром звільнився (за станом здоров’я).

1903 вступив на агрономічний факультет Ягеллонського університету (м. Краків), згодом перевівся на філософський факультет.

1906–1907 навчався у Вищій школі політичних наук (м. Женева), де займався соціологією. 1906 одружився, мав доньку.

1907–1908 повернувся до Кракова та закінчив навчання в Ягеллонському університеті.

1909 у Кракові опублікував працю «Шляхта на Україні». Основні ідеї книги Липинський виклав у Києві на таємному з’їзді товариства «Українці польської культури». З початку політичної діяльності послідовно відстоював ідею суверенної незалежної української державності.

1911 у Львові на таємній нараді гуртка емігрантів із Наддніпрянської України і галицьких діячів висунув ідею встановлення конституційної спадкової монархії. До соціалізму ставився критично, стоячи на консервативних позиціях.

1912 вийшла монографія Липинського «Станіслав-Михайло Кричевський» («Stanisław Michał Krzyczewski»), а також зредаговане ним дослідження «З історії України» («Z dziejόw Ukrainy»), до якого ввійшла низка його праць: «Два моменти з історії пореволюційної України» (Dwe chwile z dziejόw porewolucyjnej Ukrainy»), «На піку могутності» («U szczytu potęgi»), «На переломі» («Na przełomie»), «Документи Руїни» («Dokumenty Ruiny»), «Шляхом Богдановим» («Szlakiem Bohdanowym»), «Назви «Русь» і «Україна» та їх історичне значення» («Nazwy "Ruś" i "Ukraina" i ich znaczenie historyczne»). Праці присвячені переважно періодам української історії, зокрема, ролі української шляхти в повстанні Хмельницького.

З початком Першої світової війни мобілізований. Після Лютневої революції 1917 залишив службу. Влітку 1917 став одним із лідерів Української демократичної хліборобської партії.

З приходом до влади в Україні гетьмана П. Скоропадського був призначений (у травні 1918) послом Української Держави в Австро-Угорщині. Після приходу до влади Директорії залишався деякий час на посаді. Через незгоду з політикою Директорії УНР, влітку 1919 пішов із посади. Від червня 1919 перебував в еміграції в Австрії. 1920 став одним із засновників організації Український союз хліборобів-державників (УСХД). 1920–1925 редагував друкований орган УСХД «Хліборобська Україна», оприлюднив там свої «Листи до братів-хліборобів». Був одним із лідерів консервативного руху в еміграції.

1920 вийшла друком монографія «Україна на переломі, 1657–1659», в якій проаналізував Хмельниччину. Згідно з авторською концепцією, провідними силами історичного процесу є держава, еліти, громадські та військові інститути, а не індиферентні народні маси. Цей погляд відрізнявся від народницької концепції історії. 1925 видруковано працю «Релігія і церква в історії України».

1926–1927 мешкав у Німеччині, очолював кафедру історії української державності Українського наукового інституту в Берліні. 1929 пережив розрив із гетьманом П. Скоропадським. Із кількома послідовниками заснував Братство українських класократів-монархістів, гетьманців (1931). Після тяжкої хвороби (туберкульоз легенів) Липинський у 1931 помер в санаторії Вінервальд поблизу м. Відня (Австрія).

Наукові ідеї

Вагоме значення мають теорія еліт Липинського, а також його розробки проблем побудови нації та держави. На його переконання, не може існувати повноцінно нація без держави, а держава без нації. Лише після постання української держави на землях українського народу може сформуватись українська нація, котра об’єднає всіх мешканців України, незалежно від їхньої національної, соціальної, релігійної тощо приналежності.

Центральним у вченні Липинського про націю є поняття території. Патріотизм, за його визначенням, є ідеологією, для якої всі жителі, що населяють певну територію, є представниками однієї нації. Липинський вважав, що усвідомлення своєї території і прагнення мати на ній свою державу є визначальними чинниками національного руху. Побудувати національну державу можливо за умови, що в суспільстві існуватимуть соціальні сили, класи, зацікавлені в її існуванні. Його «Листи до братів-хліборобів» звернені до виробників-власників, зацікавлених в існуванні власної держави, котра забезпечувала б їм володіння земельною власністю.

Липинський вважав: між державою і суспільством можливі взаємодії таких типів: 1) суспільство пригнічує державу, що призводить до анархії та розладу суспільного життя; 2) держава пригнічує суспільство, що призводить до застою в суспільстві, яке не здатне самоорганізовуватися і виробити свою ідеологію; 3) гармонійне співіснування суспільства й держави — відповідає нормальному стану суспільства (цей стан пов’язує зі своїм ученням про класократію). Липинський виділив три принципи функціонування суспільства: 1) наявність ідеології, що користується авторитетом у суспільства; 2) наявність незалежних від держави в своїй діяльності промислових і сільськогосподарських еліт, які не дають державі поглинути суспільство, водночас не діють проти загального інтересу; 3) сильна державна влада, що визнає авторитет ідеології.

Поняття «ідеологія» містить правову культуру, повагу суспільства до існуючого державного устрою.

Соціальний клас для Липинського — тільки фундамент, на який спирається державна будова, її справжніми будівничими є національна аристократія, еліти. У працях Липинського немає поняття «еліта» — натомість є «національна аристократія», «провідна верства», «правляча верства». Однак його доцільно вважати представником елітистської течії.

Згідно з його теорією, еліта — активна меншість, яка створює держави й нації, здатна організувати суспільство, перебороти внутрішні деструктивні суспільні тенденції, створити й захистити національну державу. Своїм утворенням національна держава зобов’язана певному типу особистості — «войовнику-продуценту». В історії України Липинський бачить лише два періоди, коли існувала національна еліта: варязько-князівський і козацький. Саме тоді вдавалося організувати етнографічну масу в націю і державу.

Еліту характеризують дві основні ознаки: сила й авторитет. Сила ґрунтується на стихійному ірраціональному хотінні: стихійній волі до влади, сили, ризику, самопожертви. Сила еліти зумовлюється також раціональними рисами: умінням володіти, по-перше, технічними засобами війни та оборони, по-друге, засобами організації промислового й сільськогосподарського виробництва.

Правляча еліта повинна мати й моральний авторитет, який залежить від законності влади, визнання масами форм суспільної організації влади, використання владою сили, відповідної законності й суспільній моралі, також моралі самої еліти.

Організувати та дисциплінувати українську правлячу верству може тільки її об’єднання навколо спадкового гетьмана, чия влада буде обмежена конституційно. Липинський аналізував причини та механізми зміни еліт. Розрізняв три типи еліт за способом організації свого панування: охлократію, класократію, демократію (не слід змішувати з політичним режимом і формою правління).

Визнання

1963 у Філадельфії (США) заснований Східноєвропейський дослідний інститут імені В. Липинського (Lypynsky East European Research Institute). Заклад займається збереженням, дослідженням, публікацією архівних матеріалів і наукових праць учасників гетьманського руху, зокрема спадщини В. Липинського.

Ім’я вченого — у назві Волинського інституту МАУП імені В’ячеслава Липинського.

У рідному селі Липинського (с. Затурці, Волинської обл.) діє меморіальний музей.

У м. Києві та с. Затурці встановлено пам’ятники Липинському.

Праці

  • Шляхта на Україні, 1909
  • Z dziejόw Ukrainy, 1912
  • Україна на переломі, 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в 17-ім столітті, 1920
  • Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму, 1919–1926
  • Релігія і церква в історії України, 1925
  • Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, 1980

Джерела

  1. Липинський В. Твори, архів, студії. Твори: Т. 2: Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / За ред. Л. Р. Біласа. Філадельфія, Пенсильванія: Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського, 1980. 637 с.
  2. Липинський В. Твори, архів, студії. Твори: Т. 3: Україна на переломі 1657 – 1659: замітки до історії Українського Державного будівництва в ХVII-ім столітті / Гол.. ред. Я. Пеленський. Філадельфія : Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського, 1991. 349 с.
  3. Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. Твори: Т. 6: Листи до Братів-Хліборобів: про ідею і орґанізацію українського монархізму /; Гол. ред. Я. Пеленський. Київ: Інститут Східноєвропейських досліджень Національної Академії Наук України; Філадельфія: Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського, 1995. 470 с.

Література

  1. Гришко В. В'ячеслав Липинський і його творчість. Нью-Йорк: Булава, 1961. 87 с.
  2. Пеленський Я. В’ячеслав Липинський — засновник державницької школи в українській історіографії // Український історичний журнал. 1992. № 2.
  3. Потульницький В. Політична доктрина Липинського // Український історичний журнал. 1992. № 9. С. 37–45.
  4. Гелей С. Д. Ідея української державності в історичних працях В’ячеслава Липинського. Український час. Львів. 1994. Ч. І (13). С. 40–50.
  5. Попович М. В’ячеслава Липинський і український консерватизм // В’ячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. Студії. Т.1 / ред. Я. Пеленський. Київ; Філадельфія, 1994. С. 42–52.
  6. Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липиського як фактор національно-державної ідентичності України. Нова політика. 1998. № 2. С. 44–48.
  7. Вячеслав Липинський та його доба: Наукове видання. Упорядники Т. Осташко, Ю. Терещенко, Київ–Житомир. 2007. 390 с.
  8. Тишкун Ю. Я. В. Липинський про бюрократію («Листи до братів-хліборобів»): до проблеми визначення теоретичного підґрунтя поглядів // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. Львів: Нац. ун-т «Львів. політехніка», 2012. Вип. 24. С. 20–26.
  9. Томахів В. В'ячеслав Липинський як теоретик українського державотворення: формування політичних ідеалів // Вісник КНЛУ. Серія Історія, економіка, філософія. 2012. Вип. 17. С.21–24.
  10. Кондратик Л. Михайло Грушевський і В’ячеслав Липинський про вплив реформаційних ідей на українську суспільність та організаційні форми релігійного життя // Релігія та Соціум: Міжнародний часопис. Чернівці: Чернівецький національний університет. 2017. № 2 (26). С. 69–75.
  11. Вдовичин І. Консервативний варіант модернізації (політичні ідеї В. Липинського і сучасність) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса. 2018. Вип. 6 (56).472–483.

Автор ВУЕ

О. С. Петренко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Петренко О. С. Липинський, В’ячеслав Казимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Липинський, В’ячеслав Казимирович (дата звернення: 21.02.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
12.02.2020

Покликання на статтю