Змішана комісія з теологічного діалогу

Папа Франциск і Вселенський патріарх Варфоломій

Змі́шана комі́сія з теологі́чного діало́гу [повна назва — Змішана (Спільна) міжнародна комісія з теологічного діалогу між Римо-католицькою церквою і Православною церквою; англ. Joint International Commission for Theological Dialogue between the Roman Catholic Church and the Orthodox Church] — орган православно-католицького діалогу з ключових богословських питань та екуменічного зближення Західної (католицької) та Східних (православних) церков. Утворена 1979.

Заснування Комісії

Ініціатором створення Комісії виступив папа Йоан Павло ІІ. Діалог зі Східними церквами став мейнстрімом екуменічних зусиль папи, котрий визнав, що Православні церкви «мають багату літургійну й духовну християнську традицію», зберігають міцний зв’язок з апостольською наступністю, володіють таїнствами священства і євхаристії. Заклик Йоана Павла ІІ був почутий і належно оцінений Вселенським патріархом Димитросом. Офіційне оголошення про початок діалогу зроблене спільно папою і патріархом 30.11.1979 у м. Стамбулі (Туреччина).

Комісія мала включати єпископів та провідних богословів від обох Церков у рівній кількості (з православної сторони входили представники усіх автокефальних Церков). Співголовували на засіданнях архієреї від обох Церков. Засідання планували почергово в історичних осередках, важливих для Західно- або Східно-християнської традиції.

Перше організаційне засідання Комісії відбулося на островах Патмос і Родос (Греція) у 1980; були визначні початкові теми для богословського розгляду. Станом на 2020 проведено 14 пленарних засідань Комісії (останнє — 2016, у м. К’єті, Італія). Між пленарними сесіями триває робота підкомітетів. Документи, напрацьовані Комісією, не мають догматичної сили.

Підсумки роботи комісії у 1980–1993

Від 1980 засідання Комісії відбувалися в середньому щодва роки (1982, 1984, 1987, 1988, 1990). Було узгоджено низку богословських документів, зокрема: «Таїнство Церкви і Євхаристії в світлі Таїнства Святої Трійці» («The Mystery of the Church and the Eucharist in the Light of the Mystery of the Holy Trinity», 1982, м. Мюнхен, Німеччина); «Віра, таїнства та єдність Церкви» («Faith, Sacraments and Unity of the Church», 1984, о. Крит, Греція); «Таїнство порядку в структурі таїнств Церкви з особливим посиланням на важливість апостольської спадщини для освячення та єдності Божого народу» («The Sacrament of Order in the Sacramental Structure of the Church, with Particular Reference to the Importance of the Apostolic Succession for the Sanctification and Unity of the People of God», 1988, м. Валамо, Фінляндія).

Розпад СРСР та крах комуністичних режимів у Східній Європі обумовили кризові процеси у православно-католицьких відносинах. Перші труднощі в роботі Змішаної міжнародної комісії виникли у зв’язку з відродженням греко-католицьких Церков. За вимогою православної сторони предметом розгляду Комісії стало явище уніатизму, ставлення до східних унійних Церков (зокрема й Української греко-католицької церкви). Це питання було винесене на порядок денний 7-ї пленарної сесії Комісії, яка відбулася у 1993 (Баламандський монастир, Ліван). Підсумком роботи став документ «Уніатизм, метод об’єднання в минулому та сучасний пошук повного спілкування» (англ. «Uniatism, Method of Union in the Past, and the Present Search for Full Communion»). Баламандський документ був неоднозначно сприйнятий як з боку помісних православних, так і греко-католицьких Церков. У ньому визнано, що різні спроби досягнення унії, історично практиковані Католицькою церквою, не дозволили досягти єдності між Західною і Східною церквами, а навпаки, загострили відносини між ними. Унійні ініціативи реалізовувались «не без інтервенції позацерковних інтересів» і спричинили розрив цих спільнот з материнськими Східними церквами, що стало джерелом міжцерковних конфліктів. Саме цей чинник отримав у Документі негативне означення як «уніатизм» і був засуджений як метод і форма об'єднання Церков.

Після Баламандської сесії у 1994 настав 10-літній період затишшя в роботі Комісії (до 2005).

Відновлення православно-католицького діалогу

Екуменічне послання про відновлення православно-католицького діалогу і примирення було маніфестовано Йоаном Павлом ІІ. «Шукати примирення і спілкування між Сходом і Заходом, — підкреслив понтифік у Апостольському посланні «Світло Сходу» («Orientale lumen», 1995), — це волання Риму, волання Константинополя, волання Москви, це волання всього християнства обох Америк, Африки, Азії, це волання нової євангелізації». Наміри до подолання багатовікового відчуження та зближення православ'я й католицизму як двох рівноцінних гілок єдиного християнства засвідчили обопільні жести Риму і Константинополя.

Засідання Комісії активізувалися з початком понтифікату папи Бенедикта XVI. Найпліднішою вважають сесію у 2007 (м. Равенна, Італія). Попри непорозуміння між Московською і Константинопольською патріархіями та демонстративний від’їзд делегації Російської православної церкви (далі — РПЦ), відбулося радикальне поліпшення православно-католицьких відносин. Уперше Православні церкви (окрім РПЦ) визнали примат єпископа Риму згідно ієрархії давньої Церкви.

Подальші сесії Комісії — 2009 (м. Пафос, о. Крит) і 2010 (м. Відень, Австрія) — засвідчили різностайність Східних церков у ключовому питанні примату в Церкві й особливого становища Римського Папи в історії християнства 1-го тисячоліття. Так, Константинопольська, Елладська і Кіпрська православні церкви не заперечують особливої ролі єпископа Риму в ранньо-християнській Церкві, Російська — не поділяє такого підходу. Одночасно відсутня збалансована позиція й стосовно питання про примат у Вселенському православ’ї та історичну роль Константинопольського патріарха (останнє постійно заперечувала Московська патріархія, котра намагалася виступати як «третя сторона» в міжцерковному діалозі).

Результатом 12-ї зустрічі Комісії (м. Відень, 2010) стало стисле офіційне комюніке та кілька коментарів її учасників. На сесії були присутні делегації 20-ти автокефальних і автономних Церков (окрім Болгарської православної церкви). Дискусії на конференції засвідчили наявність контраверсійних точок зору з низки фундаментальних проблем. З боку РПЦ була заявлена позиція — продовження діалогу потребує попереднього міжправославного консенсусу щодо примату в Церкві на Всеправославному Соборі.

Питання про першість у Церкві, церковну владу та інститут соборності обговорювалися на Зустрічах Комісії у 2014 (м. Амман, Йорданія) і 2016 (м. К’єті, Італія). Підсумком останньої став документ «Соборність та першість протягом першого тисячоліття: до спільного розуміння заради єдності Церкви» (англ. «Synodality аnd Primacy during the First Millennium: towards а Common Understanding іn Service to the Unity of the Church»).

Всеправославний собор 2016 відбувся, але без участі РПЦ. Внутрішні конфлікти у Вселенському православ'ї загальмували продовження православно-католицького діалогу й роботу Змішаної міжнародної комісії. Московський патріархат активізував самостійний вектор міжцерковного діалогу Москва — Рим. Водночас Всеправославний собор підтвердив історичний канонічний статус Вселенського патріарха як «першого серед рівних» і надав нового стимулу для розвитку діалогу за вектором Константинополь — Рим.

Координаційний комітет Міжнародної змішаної комісії з листопада 2018 (м. Бозе, Італія) проводить зустрічі з опрацювання робочої версії тексту під назвою «Примат і синодальність у другому тисячолітті та сьогодні».

Джерела

  1. «Commissione mista internazionale per il Dialogo teologico tra la Chiesa cattolica e la Chiesa ortodossa (nel suo insieme)». URL: http://www.vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/chrstuni/sub-index/index_orthodox-ch_it.htm
  2. Уніатизм, метод єдності в минулому та сучасні пошуки повного спілкування. Баламанд, 23 червня, 1993 року. URL: https://medium.com/@Phanariot/спільна-міжнародна-комісія-з-богословського-діалогу-між-римо-католицькою-церквою-та-православною-376457ed8f7c
  3. Apostolic Letter «Orientale Lumen». URL: http://www.vatican.va/content/john-paul-ii/en/apost_letters/1995/documents/hf_jp-ii_apl_19950502_orientale-lumen.html
  4. Соборність та першість протягом першого тисячоліття: до спільного розуміння заради єдності Церкви. К’єті, 21 вересня, 2016 року. URL: https://medium.com/@Phanariot/спільна-міжнародна-комісія-з-богословського-діалогу-між-римо-католицькою-церквою-та-православною-c3cd9b952509

Література

  1. Яроцький П. Основоположні чинники встановлення католицько-православного екуменічного діалогу // Волинський благовісник. 2015. № 3. С. 307–324.
  2. Яроцький П. Стратегія східної політики Ватикану в контексті католицько-православного діалогу: Рим–Константинополь, Рим–Москва // Релігія та соціум. 2016. № 3–4. С. 21–31.
  3. Ранця І. Баламандська декларація 1993 року та її рецепція в різних церковних середовищах: до 25-річчя історії документа // Наукові записки УКУ. 2019. Ч. 12: Богослов’я. Вип. 6. C. 243–271.

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Змішана комісія з теологічного діалогу // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Змішана комісія з теологічного діалогу (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ