Вінчання (в архітектурі)

Вінча́ння, завершення (в архітектурі) — архітектурний елемент, який завершує всю споруду, будівлю чи їх частини (ризаліт, башточку, браму, портал, сандрик, щипець тощо).

Вінчання має конструктивне, функціональне та декоративне значення, іноді – символічне. Будинок, як правило, увінчується карнизом. У високих спорудах (церкви, дзвіниці, вежі, башти) вінчанням є верхи, бані, сигнатурки, шпилі, шатри тощо, які нерідко завершуються флюгерами, хрестами, іншими символічними зображеннями. Вінчання може бути виготовлено з будь-якого будівельного матеріалу — каменя, цегли, дерева, металу. Для української народної архітектури характерне вінчання житлових і громадських будівель у вигляді дерев’яних різьблених чи солом’яних гребенів на даху.

Література

  1. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 57.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вінчання (в архітектурі) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вінчання (в архітектурі) (дата звернення: 28.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ