Будівля театру Гранд-опера в Парижі

Буді́вля теа́тру Гра́нд-опера́ в Пари́жі, Опера Гарньє (фр. Grand Opéra, Opéra Garnier) — архітектурний об’єкт, історична пам’ятка, Франція.

Будівля театру Гранд-опера в Парижі.
Головний фасад.
Головний фасад.
Проектний кресленик Ш. Гарньє
Бічний фасад.
Проектний кресленик Ш. Гарньє
План. Джерело ілюстрації: Барановский Г. Архитектурная энциклопедия второй половины ХIХ века. Т. III: Выставки, зрелища, спорт. Санкт-Петербург : Издание редакции журнала «Строитель», 1903. С. 104
Фрагмент поздовжнього розрізу через зал, парадні сходи і фойє. Проектний кресленик Ш. Гарньє
Макет з поздовжнім розрізом,
виконаний 1986 Р. Педуччі
Інтер’єр Великого фойє
Інтер’єр парадних сходів
Портрет архітектора Ш. Гарньє. Літографія 1868.
Карикатура Ж. Лафосса (1843-1880, Франція) на Ш. Гарньє, яка уподібнює будівлю Гранд-опера кремовому торту

Загальні відомості

Розташована на правому березі р. Сени між Лувром і вокзалом Сен-Лазар неподалік від Вандомської площі та церкви Мадлен.

Монументальна будівля стоїть посеред ромбоподібної у плані площі, яку утворюють чотири вулиці, названі на честь діячів французького музичного театру: Ф. Галеві (1799–1862), К. Глюка, Д. Обера і Е. Скріба. Позаду бульвар Ж. Османа. Перед головним фасадом є невелика площа Опери, через яку проходить бульвар Капуцинів. Від площі по осі головного фасаду будівлі йде проспект Опери, що з’єднує театр з Лувром. Прилеглі квартали щільно забудовані багатоповерховими житловими будинками, серед яких будівля театру увиразнюється як архітектурна домінанта (завдяки пишним і урочистим архітектурним формам).

Історична довідка

Після терористичного нападу Ф. Орсіні (1819–1858; Італія — Франція) на імператора Наполеона ІІІ 14.01.1858 перед старим оперним театром Ле Пелетьє в м. Парижі (12 осіб загинуло і 156 поранено), Наполеон ІІІ вирішив збудувати гідний Парижа великий оперний театр із дотриманням необхідних заходів безпеки. Місце розташування визначив відповідальний за реконструкцію міста префект Ж. Е. Осман (1809–1891; Франція). Архітектор Е. Віолле-ле-Дюк запропонував обрати найкращий проект театру на конкурсі. Журі очолив державний міністр культури і мистецтв граф О. Валевський (1810–1868; Польща — Франція), позашлюбний син Наполеона І Бонапарта. Серед поданих на конкурс проектів журі 30.05.1861 одностайно обрало пропозицію з девізом «Багато прагну, але мало очікую», автором якої виявився архітектор Ш. Гарньє.

Будівництво розпочалося 1862 і тривало з перервами до 1875 через політичні потрясіння (Франко-прусська війна, революція, падіння Другої імперії), технічні ускладнення та нестачу коштів. За бажанням Наполеона ІІІ 1864–1870 від головного фасаду театру до палацу Тюїльрі (не зберігся) і Лувру безпосередньо через забудову (зруйнували більшу її частину) прорізали проспект Опери. Ш. Гарньє заборонив висаджувати там дерева, щоб вони не затуляли його витвір.

Урочисте відкриття головного фасаду недобудованої споруди відбулося під час Всесвітньої виставки в день народження Наполеона І 15.08.1867. Завершену будівлю відкрили 05.01.1875. В художньому оформленні взяли участь 14 художників і 73 скульптори. 1887 будівлю електрифікувала компанія Т. Едісона.

1936 сталася пожежа (наслідки якої усунули того ж року). 1964 художник М. Шагал на замовлення міністра культури А. Мальро наново розмалював плафон у залі, що дисонує з загальним стилістичним вирішенням інтер’єру. Реконструкцію окремих частин будівлі виконували 1957, 1970, 1971, 1975, 1980, 2016.

Від 1923 це історична пам’ятка Франції. Її реставрацію виконано поетапно протягом 1990–2010. Із 1989, коли відкрився новий оперний театр на площі Бастилії, Гранд-опера використовують переважно для балетних спектаклів.

На 2021 обидва сценічні майданчики входять до складу громадського комерційного підприємства «Паризька національна опера».

Характеристика

Театр створено передусім як місце зустрічі й спілкування елітарної публіки, тому театральний зал займає відносно незначну площу (32 × 31 м) у центрі прямокутного в плані об’єму з двома бічними ротондами, що має розміри 173 × 125 м за максимальної висоти 73,6 м. Значні площі мають пишно оформлені в палацовому стилі вестибюль, парадні сходи, Велике фойє (54 × 13 м, 18 м заввишки), салони й кулуари. Підковоподібний у плані компактний п’ятиярусний театральний зал на 1 900 глядачів 20 м заввишки вирішено в стилістиці необароко з поєднанням червоної барви й позолоти (створює враження небаченого багатства). У центрі є велика кришталева люстра (вагою 8 т). Приміщення парадних сходів за габаритами зіставне з театральним залом, але оформлене значно репрезентативніше, з використанням 30 сортів різнобарвного мармуру, насиченого скульптурного декору, бронзових скульптурних груп, різноманітних форм світильників та живописними алегоріями на плафоні стелі. Важливим приміщенням була Ротонда імператора на бічному західному фасаді, призначена для безпечного прибуття і перебування очільника держави. Через падіння Другої імперії 1870 внутрішнє облаштування приміщення дотепер лишилося невикінченим; тут міститься бібліотека-музей театру.

Велике фойє на другому поверсі є найпишніше декорованим приміщенням. Воно мало перевершити свої архітектурні аналоги — галереї старих королівських замків, зокрема й Дзеркальну галерею Версальського палацу, внаслідок застосування мотиву дзеркал, розміщених навпроти вікон. Завдяки поліхромному скульптурному декору, світильникам, мармуру й позолоті в поєднанні з мозаїкою стелі на золотому тлі та живописом, цей інтер’єр справляє неймовірне враження і є єдиним у світі. У центрі його встановлено бюст Ш. Гарньє.

Фасади вирішено в стилістиці історизму з еклектичним (див. Еклектика) поєднанням архітектурних форм необароко з мотивами ренесансу. Фасади традиційно поділені на три яруси: нижній у формі монументальної аркади; другий, з лоджією на головному фасаді, розчленований спареними колонами композитного ордера, з круглими вікнами угорі; третій аттиковий (див. Аттик).

На головному фасаді внизу поміж арками вміщено алегоричні скульптурні постаті й групи, що уособлюють: ліричну поезію, музику, ідилію, декламацію, пісню, драму, танок та ліричну драму. Вище розміщено медальйони з зображеннями композиторів Д. Чимарози, Й. Гайдна, Дж. Перголезі (1710–1736; Італія) та Й. С. Баха. У круглих вікнах над лоджією встановлено бюсти Ф. Галеві, Дж. Меєрбера, Дж. Россіні, Д. Обера, Г. Спонтіні (1774–1851; Італія), Л. ван Бетховена і В. А. Моцарта.

На фризі антаблементу, що вінчає другий ярус головного фасаду, — напис «фр. Académie Nationale de Musique» (франц. Національна музична академія). Аттик прикрашають бронзові групи ліричної поезії з музами та геніями слави. На круглих щитах над гірляндами вміщено позолочені монограми «N», а на щитах скульптурних груп, які дещо виступають уперед, — позолочені монограми «E». Це монограми замовників будівлі — імператора Наполеона ІІІ та імператриці Євгенії (1826–1920; Іспанія — Франція). Величезну бронзову баню увінчує статуя Аполлона, оточена фігурами пегасів. Надмірна кількість пластичного поліхромного декору як на фасадах, так і в інтер’єрі стала підставою для критики і часто повторюваного порівняння будівлі з кремовим тортом, прикрашеним квіточками.

Значення

Будівля театру Гранд-опера в Парижі є найвизначнішим взірцем театральної архітектури в стилістиці історизму другої половини 19 ст. За цим прикладом зводили оперні театри в багатьох країнах світу. До 1989 Гранд-опера була найбільшою в світі театральною будівлею.

Додатково

Під час відкриття головного фасаду будівлі 15.08.1867 імператриця Євгенія, добре обізнана з архітектурними стилями завдяки спілкуванню з Е. Віолле-ле-Дюком і П. Меріме, запитала Ш. Гарньє про стиль його витвору, не схожий ні на грецький, ні на стилі Людовика XV чи Людовика XVI. Дотепний архітектор відповів, що ті стилі лишилися в минулому, а він створив стиль Наполеона ІІІ. Тоді ж установлена на фасаді динамічна скульптурна група «Танок» Ж. Б. Карпо (1827–1875; Франція) з оголеними постатями накликала звинувачення в порнографії. Наслідком став акт вандалізму в ніч з 26 на 27.08.1869 (невідомий пожбурив у скульптуру чорнильницею).

На відкритті завершеної будівлі 05.01.1875 адміністрація зажадала, щоб Ш. Гарньє заплатив за своє місце в ложі, що викликало обурення французької преси: «Архітектора примушують платити за право бути присутнім на відкритті його власного витвору!». У цьому слушно угледіли вияв традиційної невдячності сильних світу цього стосовно митців.

У романі Г. Леру (1868–1927, Франція) «Привид опери», який став основою численних екранізацій та однойменного мюзиклу Е. Ллойд Веббера, йдеться про підземне озеро під театром. Насправді це резервуар у підвалі, до якого надходять інфільтровані ґрунтові води, що слугують запасом на випадок пожежі. Під час написання роману Г. Леру користувався проектними креслениками театральної будівлі, які отримав на своє прохання від Ш. Гарньє.

Література

  1. Барановский Г. Архитектурная энциклопедия второй половины ХIХ века : в 7 т. Санкт-Петербург : Издание редакции журнала «Строитель», 1903. Т. 3: Выставки, зрелища, спорт. 516 с.
  2. Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 214–215.
  3. Kirkland S. Paris Reborn: Napoléon III, Baron Haussmann, and the Quest to Build a Modern City. New York : Picador, 2014. 327 р.
  4. Fontaine G. L’Opéra de Charles Garnier. Paris : Patrimoine, 2018. 288 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Будівля театру Гранд-опера в Парижі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будівля театру Гранд-опера в Парижі (дата звернення: 17.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ