Блох, Ернст

Bundesarchiv Bild 183-35545-0009, Berlin, Ernst Bloch auf 15. Schriftstellerkongress.jpg

Блох, Ернст Сімо́н (нім. Bloch, Ernst Simon; 08.07.1885, м. Людвігсгафен-на-Рейні, Німеччина — 04.08.1977, м. Тюбінген, Німеччина) — філософ-неомарксист, соціолог і публіцист; автор «філософії надії» й «онтології «ще-не-буття», почесний доктор університетів Загреба (1969), Тюбінгена та Сорбонни (обидва — 1975).

Блох, Ернст

(Bloch, Ernst Simon)

Народження 08.07.1885
Місце народження Людвігсгафен-на-Рейні
Смерть 04.08.1977
Місце смерті Тюбінген
Традиція/школа неомарксизм
Відзнака Премія миру німецьких книгарів

Життєпис

Народився у забезпеченій родині залізничного службовця. Перший філософський твір написав у 13 років. Навчався у Мюнхенському та Вюрцбурзькому університетах.

Після знайомства з промовами А. Бебеля та Р. Люксембург зацікавився соціалізмом.

1908 захистив докторську дисертацію з неокантіанства. Від 1911 — творчо співпрацював з Д. Лукачем. 1915‒1917 — написав першу велику працю «Дух утопії» («Geist der Utopie», 1918).

1917 р. емігрував до Швейцарії, де почав працювати над концепцією філософії надії. Написав понад 100 статей про війну, мілітаризм, пацифізм, демократію, соціалізм і Жовтневий переворот 1917 до «Вільної газети».

1919, після закінчення Першої світової війни, вступив до Комуністичної партії. У 1933 повторно емігрував з Німеччини в м. Цюріх через прихід до влади нацистів, які оголосили його в розшук; 1938 — емігрував до США. Після повернення до Німеччини у 1948‒1956 — професор філософії Лейпцизького університету, а з 1949 — директор Інституту філософії при університеті.

1953 став співзасновником провідного філософського видання НДР — «Німецького журналу з філософії» («Deutsche Zeitschrift fuer Philosophie»). Обраний головою Спілки працівників культури за демократичне оновлення Німеччини в м. Лейпцигу.

1957 — позбавлений звання професора та відсторонений від викладання після конфліктів з владою. У 1961, перебуваючи на відпочинку в Баварії (ФРН), дізнався про спорудження Берлінського муру. Вирішив не повертатися до НДР, працював запрошеним професором у Тюбінгенському університеті.

Мешкав у м. Тюбінгені до кінця життя.

Погляди і праці

В історію філософсько-політичної думки Ернст Блох увійшов насамперед як автор «принципу надії» (1954‒1960) та нового концептуального розуміння утопії.

У міркуваннях про утопію спирався на ідеї марксизму (насамперед критику К. Марксом утопії як деякого досконалого стану суспільства, статичної й самодостатньої конструкції, спорудження якої знаменує кінець історичного розвитку). Наповнив поняття «утопія» новим змістом: це — не доконечний проект майбутнього або термін на позначення чогось нездійсненного, але невід’ємна якість людського існування й світу.

Фундаментом концепції Блоха була онтологія процесів, яку він назвав онтологією «ще-не-буття». Утопію розумів як іманентну світові, «конкретну» (тобто реально можливу), без якої не існують людина та буття. Утопічне мислення потрактовував як постійне дослідження прихованих можливостей світу, актуалізацію чогось реально присутнього, але ще не проявленого. За Блохом, утопія виявляється в будь-якому творчому акті, що надає їй особливого роду об’єктивності. Відтак позбавляє утопізм негативних конотацій; утопічні проекти у науці, релігії, мистецтві є способом світопізнання; утопічний світогляд — конструктивно критичний.

Трактування Блохом феномена надії було практично-діяльнісним. Надію розумів як пов’язану з дійсністю, таку, що спирається на дійсність і опосередковує її. Вона не послаблює, а посилює практично діючого індивіда. Надія — не лише афект очікування, а й утопічна функція, що впливає на історичний процес і соціальне життя.

Функціональне розуміння надії та утопізму, тлумачення їх як продуктивних сил розвитку суспільства та людини визначили новизну поглядів мислителя.

Блох пов’язував свої надії з суспільною перебудовою, соціалістичним робітничим рухом та його партією-презентатором.

Був учасником діалогу марксизму та християнства; підтримував із певними застереженнями «нових лівих» і студентський рух 1960-х.

Основні праці: «Дух утопії» («Geist der Utopie», 1918), «Свобода і порядок. Нарис соціальних утопій» («Freiheit und Ordnung», 1947), «Суб’єкт-Об’єкт. Роз’яснення до Гегеля» («Subjekt – Objekt», 1949), «Авіценна та аристотелівські ліві» («Avicenna und die aristotelische Linke», 1949), «Атеїзм в християнстві» («Atheismus im Christentum», 1968), «Experimentum Mundi» («Experimentum Mundi. Frage, Kategorien des Herausbringens, Praxis», 1975).

Визнання

Лекції Блоха у Тюбінгенському університеті зажили популярності й були видані як «Тюбінгенське введення в філософію» («Tübinger Einleitung in die Philosophie», 1963).

Нагороджений премією з культури Об’єднання німецьких профспілок (1964). Університети Загреба (1969), Тюбінгена, Сорбонни (обидва — 1975) присвоїли Е. Блоху звання почесного доктора.

1967 отримав Премію миру німецьких книгарів.

Ґенезу європейського соціал-демократичного руху співвідносять, зокрема, з неомарксистською інтелектуальною традицією, представником якої був Е. Блох.

Додатково

На Заході Е. Блоха критикували за неомарксистські погляди та спроби синтезувати марксизм з іншими ідеологіями і філософськими концепціями. Неоднозначно він був прийнятий і в соціалістичних країнах. Д. Лукач характеризував міркування Блоха як поєднання «лівої моралі» й «правої теорії пізнання». М. Горкгаймер оцінював його погляди як «надто комуністичні». У радянській філософській літературі творчість Е. Блоха отримала негативну оцінку, він залишався забороненою постаттю.

Афоризми

  • Найкращим в релігії є те, що вона породжує єретиків.
  • Весь світ перебуває в дорозі, маршрут якої ще ніде не визначений.

Твори

  • Das Prinzip Hoffnung : in 3 bd. Berlin : Aufbau-Verlag, 1955–1960.
  • Im Christentum steckt die Revolte: Ein Gespraech mit Adelbert Reif. Zürich : Verlag Die Arche, 1971. 45 p.
  • Atheismus im Christentum. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1973. 307 p.
  • Politische Messungen. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1985. 498 p.
  • Zur Philosophie der Musik. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1998. 333 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Принцип надежды // Утопия и утопическое мышление / Пер. с англ., нем., фр. и др. яз. Москва : Прогресс, 1991. С. 49–78.
  • Тюбингенское введение в философию / Пер. с нем. Т. Ю. Быстровой, С. Е. Вершинина, Д. И. Криушова. Екатеринбург : Уральский университет, 1997. 400 с.

Література

  1. Ernst Blochs Revision des Marxismus / Hg. von J. H. Horn. Berlin : VEB Deutscher Verlag der Wissenschaften, 1957. 352 p.
  2. Ernst Blochs Wirkung. Ein Arbeitsbuch zum 90. Geburtstag. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1975. 482 p.
  3. Gespraeche mit Ernst Bloch. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1975. P. 159.
  4. Adorno Th. W. Blochs «Spuren» // Adorno Th. W. Noten zur Literatur. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1981. P. 244.
  5. Вершинин С. Е. Жизнь — это надежда. Введение в философию Эрнста Блоха. Екатеринбург : Гуманитарный университет, 2001. 304 с.
  6. Болдырев И. А. Время утопии: проблематические основания и контексты философии Эрнста Блоха. Москва : Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики», 2012. 296 с.
  7. Соловйова А. С. «Філософія надії» Е. Блоха // Політична думка ХХ — початку ХХІ століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2 т. / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : «Новий Світ-2000», 2016. Т. 1. С. 283–285.

Автор ВУЕ

А. С. Соловйова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Соловйова А. С. Блох, Ернст // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блох, Ернст (дата звернення: 16.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ