Анексія Криму

Російські війська в Автономній республіці Крим, Україна

Ане́ксія Кри́му — насильницьке та протиправне відторгнення Російською Федерацією частини територій України (Автономної Республіки Крим та м. Севастополь) у березні 2014.

Передумови

Після розпаду СРСР в російському політичному дискурсі неодноразово порушувалось питання т. з. «незаконної передачі» Криму Україні. Територіальні претензії були юридично оформлені 1992–1993 у вигляді трьох постанов Верховної Ради Російської Федерації:

  • «Про рішення Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого1954 року і Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1954 року про виведення Кримської області зі складу РРФСР» від 21.01.1992;
  • «Про продовження роботи з вивчення правової обґрунтованості рішень Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року і Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1954 року про виведення Кримської області зі складу РРФСР» від 06.02.1992;
  • «Про статус міста Севастополя» від 09.07.1993.

Перші дві постанови пропонували вивчити питання про конституційність рішень Президії Верховної Ради СРСР і Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області Української РСР в 1954, друга — підтверджувала російський федеральний статус м. Севастополя за станом на грудень 1991 (місто не входило до складу Кримської області за часів СРСР).

1994 розгорівся конфлікт навколо розподілу Чорноморського флоту між двома країнами.

31.05.1997 укладено Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною, в якому держави підтверджували «непорушність існуючих між ними кордонів» (ратифіковано 14.01.1998; дію Договору припинено Законом України від 06.12.2018). Однак це не усунуло претензії Росії щодо українських територій.

2003 — конфлікт навколо українського о. Тузли. Будівельники з Краснодарського краю Російської Федерації почали насипати греблю біля острова в Керченській протоці з метою його з’єднання з російським берегом. Рішуча позиція українського керівництва, готовність відстояти територіальний суверенітет завадила російській анексії о. Тузли.

У наступні роки Росія використовувала різні важелі для підсилення власних позицій в Криму: військові (через базування Чорноморського флоту РФ та активну діяльність спецслужб), економічні (закріплення російського капіталу на півострові), гуманітарні (домінування російського інформаційного продукту, підтримка російської мови), політичні (підтримка проросійських партій та організацій).

Каталізатором анексії стала Революція Гідності, перемога якої загрожувала Росії втратою контролю над Україною. Анексія Криму давала можливість вирішити як внутрішні проблеми (підняття рейтингу В. Путіна як «збирача російських земель), так і зовнішні — загальмувати євроатлантичний рух України через анексію частини її території.

Хід подій

Анексія Криму22.jpg

Процес анексії півострова мав кілька складників:

  • заходи суспільно-політичного характеру, спрямовані на дискредитацію української влади та проведення незаконного референдуму щодо зміни статусу Криму;
  • потужна інформаційно-пропагандистська кампанія разом із обмеженням кримчанам доступу до українських ЗМІ та військово-диверсійні акції зі захоплення органів місцевої влади, стратегічної інфраструктури та блокування військових підрозділів України та ін.

Де-факто анексія Криму розпочалася 20.02.2014, коли на півострів почали масово прибувати російські військовослужбовці. Це порушувало україно-російську угоду про базування Чорноморського флоту РФ. Водночас голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим В. Константинов, перебуваючи з візитом у м. Москві, заявив про можливу денонсацію рішення 1954 щодо передачі Криму Україні в разі зміни влади в Україні.

Після самоусунення та втечі з м. Києва Президента України В. Януковича (22.02.2014) проросійські сили почали дестабілізувати ситуацію в Криму, організовуючи сепаратистські мітинги та масові заворушення. Формальним приводом стало скасування Верховною Радою України 23.02.2014 дії закону «Про засади державної мовної політики» (2012), що в прокремлівському дискурсі трактувалося як посягання на права російськомовного населення. 23.02.2014 у м. Севастополі відбувся мітинг під сепаратистським гаслами, де «народним мером» обрали громадянина Росії О. Чалого. Наступного дня депутати місцевої ради під тиском протестувальників призначили його головою новоутвореного «міського управління із забезпечення життєдіяльності міста».

26.02.2014 на позачерговій сесії Верховної Ради АРК проросійські сили планували прийняти рішення щодо зміни статусу республіки. Але цьому завадив чисельний мітинг проукраїнських сил та їх сутички з прихильниками Росії під стінами будівлі парламенту АРК.

Не отримавши достатніх політичних підстав для захоплення Криму, Росія вдалася до силових заходів. Було розпочато військову спецоперацію за участю т. з. «зелених чоловічків» (кадрових російських військових без розпізнавальних відзнак на формі). У ніч на 27.02 «зелені чоловічки» захопили будівлі ВР та Ради Міністрів АРК в центрі м. Сімферополя. 28.02.2014 було захоплено Кримську державну телерадіокомпанію. В Криму були відключені українські телеканали, що позбавило жителів півострова альтернативного російській пропаганді погляду на події в Україні. На виїздах з Криму на материкову Україну проросійськими силами були встановлені блокпости. На півострів швидко прибували нові підрозділи військових, російських «козаків» та представників парамілітарних формувань з РФ. Наприкінці лютого 2014 російські військові вже контролювали ключові об’єкти військової та цивільної інфраструктури (аеропорти, вокзали, деякі адмінбудівлі), а Чорноморський флот РФ заблокував кораблі ВМС України. Через відсутність наказу з Києва українські військові не чинили спротиву та вимушені були залишити стратегічні об’єкти.

Російським військам в Криму допомагали представники створеної місцевої «самооборони» та українського спецпідрозділу «Беркут». Кримські правоохоронні органи або відсторонилися від подій, або співпрацювали з росіянами.

Одночасно з цією операцією Росія запустила процес легітимації анексії півострова. Це здійснювалося шляхом імітації державотворчих процедур, які мали створювати ілюзію «добровільного приєднання» Криму до РФ.

27.02.2014 рішенням Верховної Ради АР Крим голову Ради міністрів АР Крим А. Могильова замінив С. Аксьонов — голова проросійської партії «Руська єдність», яка на виборах 2010 до Верховної Ради Автономної Республіки Крим отримала тільки 4,02% голосів (3 місця із 100).

01.03.2014 С. Аксьонов звернувся до президента РФ В. Путіна з проханням про допомогу «в забезпеченні миру та спокою на території Автономної Республіки Крим». Того ж дня Рада Федерацій РФ надала згоду на використання Збройних Сил РФ на території України «у зв’язку з екстраординарною ситуацією», що фактично легалізувало дії російських військових в Криму.

11.03.2014 Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Севастопольська міськрада прийняли «Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і м. Севастополя». 15.03.2014 Верховна Рада України у відповідь на сепаратистські дії достроково припинила повноваження ВР АРК.

16.03.2014 в Криму було проведено т. з. «загальнокримський референдум». За даними виборчої комісії, абсолютна більшість жителів Криму (96,77% в Автономній Республіці Крим і 95,6% в м. Севастополі) проголосували за «возз’єднання з Росією». Референдум проводився під тиском проросійських сил, без участі офіційних міжнародних спостерігачів та всупереч законодавству України. Тому його результати є нелегітимними.

18.03.2014 анексія Криму була оформлена юридично: у Москві між російським керівництвом та представниками сепаратистської влади півострову підписано т. з. «Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів».

Після цього почалася інтеграція півострова до складу Росії. 21.03.2014 було утворено Кримський федеральний округ у складі двох нових суб’єктів РФ — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь. До 01.01.2015 на території Криму було проголошено «перехідний період» для інтеграції півострову в економічну, фінансову та правову систему РФ. Всі мешканці анексованого Криму, окрім тих, хто впродовж місяця подали заяву про відмову від російського громадянства, автоматично визнавалися громадянами РФ.

Правова характеристика

Більшість держав світу не визнали референдуму та анексії Криму. Зокрема 27.03.2014 на засіданні Генеральної Асамблеї ООН 100 із 193 держав — членів ООН підтримали територіальну цілісність України. Російську анексію півострова також засудила низка міжнародних організацій — Парламентська асамблея Ради Європи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО.

Закон України від 15.04.2014 визнає АРК та м. Севастополь тимчасово окупованими територіями. Українська сторона зверталася з низкою позовів проти Росії до міжнародних судів.

У 2018 Постійна палата третейського суду в м. Гаазі ухвалила рішення щодо відшкодування Росією збитків українським інвесторам за анексію Криму в розмірі 159 млн дол. 2019 цей же суд визнав незаконною експропріацію Росією кримських активів компанії НАК Нафтогаз України.

Наслідки

Анексія Криму є актом агресії проти суверенної України, що підриває засади сучасного світового порядку через відверте нехтування Російською Федерацією нормами міжнародного права, та створює небезпечний прецедент.

У відповідь на незаконну анексію Криму РФ було виключено з «великої вісімки», провідні держави світу ввели політичні та економічні санкції проти Росії.

Джерела:

Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України : Закон України від 15.04.2014. № 1207-VII // Відомості Верховної Ради. 2014. № 26. С. 892. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18.

Література

  1. Задорожний О. Анексія Криму — міжнародний злочин. Монографія. Київ : К.І.С., 2015. 576 с.
  2. Марусяк О. Анексія Криму Російської Федерацією як злочин агресії проти України. Міжнародно-правові аспекти. Монографія. Чернівці : Місто, 2016. 220 с.
  3. Головко В., Якубова Л. Збройна агресія Росії проти України // 25 років незалежності. Нариси створення нації та держави. Київ : Ніка-Центр, 2016. С. 599–768.
  4. Кульчицький С., Якубова Л. Кримський вузол. Київ : КЛІО, 2018. 496 с.

Автор ВУЕ

Є. О. Горюнова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Горюнова Є. О. Анексія Криму // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анексія Криму (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.03.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ