Актиноміцети (Actinomycetales)


Колонія актиноміцетів під мікроскопом

Актиноміце́ти (Actinomycetales) — порядок грампозитивних бактерій класу актинобактерій, містить різноманітні за формою клітин бактерії, яких об’єднує здатність утворювати за сприятливих умов вегетативне тіло, що інколи називають «міцелієм».

Характеристика

Тіло актиноміцетів формується з тонких ниток — гіфів, 0,4–1,5 мкм у діаметрі і зовні нагадує міцелій пліснявих грибів, звідки й походить застаріла назва актиноміцетів «променисті гриби». Гіфи розгалужуються брунькуванням. Кожен гіф — це одна клітина, яка залежно від виду актиноміцетів може бути нерозділеною або розділеною перегородками на окремі ділянки — септи. Актиноміцети — типові прокаріоти. На відміну від грибів, ядро в клітині актиноміцетів відсутнє, генетичний матеріал у вигляді кільцевої молекули ДНК міститься в цитоплазмі, немає мембранних органел. Актиноміцетам властивий високий вміст (65–75 %) ГЦ-пар нуклеотидів, що робить їхню ДНК тугоплавкою. Клітинна стінка утворена муреїном. Актиноміцети розмножуються фрагментами міцелію, що може швидко розпадатися. Здатні до спороутворення. У межах одного організму розрізняють субстратний (такий, що вростає в субстрат) і повітряний міцелій. Перший забезпечує актиноміцетів поживними речовинами, другий утворює спори на спороносних гілках, що мають вигляд прямих, хвилястих або закручених пучків чи китиць. Саме тут синтезуються так звані вторинні метаболіти, серед яких багато антибіотиків, антипухлинних сполук, пігментів, летких пахучих речовин (наприклад, геосмін, що зумовлює характерний запах стоячих водойм, прісноводної риби і специфічний аромат ґрунту після дощу).

Біологічно активні речовини актиноміцетів

Основні біологічно активні речовини, утворені актиноміцетами, які використовує людина, — це протибактеріальні антибіотики: тетрацикліни, еритроміцин, стрептоміцин, актиноміцини, канаміцин, гентаміцин, цефаміцини, ванкоміцин; протигрибкові поліени; протипухлинні цитостатики — антрацикліни, блеоміцин та ін. Завдяки здатності синтезувати ці речовини, актиноміцети широко використовують у медичній промисловості та біотехнології.

Поширення

Розповсюджені в ґрунті, водоймах. Можуть бути симбіонтами тварин і вищих рослин. Є частиною нормальної мікрофлори травної системи наземних хребетних і безхребетних тварин. Здатні до азотфіксації актиноміцети утворюють бульбочки на небобових рослинах (обліпиха, вільха та ін.). У людини актиноміцети присутні в зубному нальоті, на шкірі, в порожнині рота, товстому кишечнику, у верхніх дихальних шляхах. У нормі не спричиняють захворювання, але за зниження імунітету можуть стати причиною так званих опуртуністичних хвороб.

Патогенні форми

Серед актиноміцетів є патогенні види, наприклад, паличка Коха (Mycobacterium tuberculosis), яка спричиняє туберкульоз у людини, бацила Льоффлера (Corynebacterium diphtheriae) — збудник дифтерії, паличка Хансена (Mycobacterium leprae) — збудник лепри (прокази); збудник актиномікозу (Actinomyces bovis) та ін. Деякі актиноміцети спричиняють патологію в рослин (наприклад, паршу (стрептомікоз) картоплі].

Значення

Актиноміцети відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення, азотфіксації, розщеплення целюлози. Переважна більшість актиноміцетів — гетеротрофи, хоча серед них є хемосинтетчині автотрофи, здатні окиснювати водень, метан і С2–С4-сполуки.

Література

  1. Определитель бактерий Берджи: В 2 т. / Пер. с англ. Москва : Мир, 1997. Т. 2. 800 с.

Автор ВУЕ