Ажгон (Trachyspermum copticum, син. Ammi copticum, Carum copticum, Trachyspermum ammi)

Насіння Ажгону (лат. Trachyspermum copticum)

Ажго́н, айован, індійський кмин (Trachyspermum copticum, син. Ammi copticum, Carum copticum, Trachyspermum ammi) — ефіроолійна рослина родини зонтичних, прянощі.

Характеристика

Однорічна трав’яниста рослина 40–100 см заввишки з прямостоячим, циліндричним, гіллястим стеблом. Листки чергові, сизо-зелені, двічі-, тричіперисторозсічені з дрібними загостреними сегментами; розміри і розсіченість листків поступово зменшуються знизу до верхівки. Квітки дрібні, білого або світло-фіолетового кольору, правильні, п’ятичленні, зібрані в суцвіття зонтик. Цвіте в червні–липні. Плід — яйцеподібна, ребриста двосім’янка, дозріває в серпні–вересні.

Географічне поширення

Рослина родом з Південної Індії. Ажгон штучно вирощують у Південно-Східній Азії, Афганістані, Ірані, Китаї, Північній і Східній Африці, у південних районах України.

Практичне значення

Усі частини рослини містять ефірну олію, основним компонентом якої є тимол (40–50 %) та інші феноли. Максимальна кількість олії міститься в плодах, заради яких переважно вирощують ажгон.

Олія ажгону — це безбарвна або слабо коричнева рідина з різким пекучим смаком і сильним ароматом тимолу. Олія ажгону має антисептичну і бактерицидну властивості. Її використовують як глистогінний засіб, у стоматологічній практиці — як знеболювальний та дезінфікуючий (тимол входить до складу лікувальних зубних паст і полоскань), у фармакології — як консервант, для ароматизації харчових продуктів і різних напоїв.

Плоди і зелень ажгону широко застосовують у кулінарії як пряну приправу з гострим смаком і приємним ароматом. Особливо ці прянощі поширені в Середній Азії, Індії, Африці. Ажгон використовують у деяких варіантах карі, додають до овочевих і м’ясних страв, супів.

Література

  1. Атлас лекарственных растений СССР. Москва : Медгиз, 1962. 703 с.
  2. Дудченко Л. Г., Козьяков А. С., Кривенко В. В. Пряно-ароматические и пряно-вкусовые растения. Киев : Наукова думка, 1989. 304 с.

Автор ВУЕ