Ага (Bufo marinus)


Ага (лат. Bufo marinus)

А́га, ропуха-ага (Bufo marinus) — тварина ряду безхвостих амфібій родини ропухових.

Географічне поширення

Первинний ареал — північ Південної, Центральна і південь Північної Америки. Для боротьби зі шкідниками цукрової тростини і батату в 20 ст. агу завезли до Австралії, Нової Гвінеї, деяких островів Японського архіпелагу, Філіппін, Гаваїв, Фіджі, інших дрібніших карибських і тихоокеанських островів. Ага поширена в лісах, манграх, зустрічається і в приморських дюнах; ага здатна жити в досить солоній воді, звідки й пішла латинська назва «жаба морська».

Характеристика

Шкіра аги дуже ороговіла. Забарвлення неяскраве: спина темно-бура або сіра з великими темними плямами; черево — жовтувате, з рясними бурими цятками. Друга за розмірами серед жаб. Довжина тіла — до 24 см; маса — близько 1 кг, хоча може сягати й 2 кг.

Спосіб життя

Живиться, зважаючи на великі розміри, не тільки безхребетними, а й дрібними гризунами, ящірками, пташенятами. Аги досить плодючі і можуть нереститися кілька разів на рік. Метаморфоз завершується за місяць. Ага отруйна: її шкірні залози продукують сильні токсини, які уражають серце й нервову систему людини, спричиняючи рясне слиновиділення, конвульсії, блювоту, аритмію, підвищення кров’яного тиску; достовірних відомостей про смертельні випадки людини немає. Аборигени використовували секрет шкіри аги для виготовлення отруйних стріл. Жаби-аги, які широко розселилися поза межами свого природного ареалу, нині стали екологічним лихом через часті випадки отруєнь місцевих хижаків і конкуренцію за їжу й місця для нересту з іншими амфібіями.

Література

  1. Жизнь животных. Москва : Просвещение, 1969. Т. 4. Ч. 2. Земноводные, пресмыкающиеся. 486 с.
  2. Easteal Simon. The history of introductions of Bufo marinus (Amphibia: Anura); a natural experiment in evolution // Biological Journal of the Linnean Society. 1981. № 16 (16). P. 93–113.

Автор ВУЕ